Лисицький Дмитро Михайлович
Лисицький Дмитро Михайлович (27 листопада 1974, Бурлацьке[d], Ставропольський край — 26 березня 2023, Ставрополь) — російський офіцер, підполковник збройних сил Росії[1]. Герой Російської Федерації.
| Лисицький Дмитро Михайлович | |
|---|---|
| Народився | 27 листопада 1974 Бурлацьке[d], Благодарненський район, Ставропольський край, РРФСР, СРСР |
| Помер | 26 березня 2023 (48 років) Ставрополь, Росія |
| Країна |  СРСР Росія |
| Діяльність | офіцер |
| Alma mater | Ставропольський державний аграрний університет і Belgorod University of Cooperation, Economics and Lawd |
| Учасник | Грузино-абхазький конфлікт, Дагестанська війна, Друга чеченська війна, Війна на сході України, російське вторгнення в Україну (з 2022), Боснійська війна і бій під Іловайськом |
| Військове звання |  Підполковник |
| Нагороди |          |
У 2014 році командував розстрілом українських військових у боях за Іловайськ, обіймаючи посаду командира 1-го батальйону 247-го десантно-штурмового полку РФ.[2]
Біографія
Народився в сім'ї робітників індикофабрики Михайла Дмитровича та Лідії Петрівни Лисицьких. Росіянин. Закінчив середню школу. В 1991 вступив до Ставропольського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «зоотехнія».
Призваний до Збройних сил Російської Федерації в лютому 1993 року. Строкову службу проходив у 247-му десантно-штурмовому кавказькому козацькому полку 7-ї гвардійської десантно-штурмової Червонопрапорної ордена Кутузова дивізії, дислокованої в Ставрополі. Після закінчення терміну служби залишився на надстрокову.
За час служби брав участь у бойових операціях в Абхазії (1993), Дагестані (1999), Чечні (1999—2000).
У 1998 році заочно закінчив Ставропольську державну сільськогосподарську академію, отримавши спеціальності зооінженера та інженера-маркетолога.
У квітні 2000 року сержант Лисицький уклав контракт та продовжив військову службу у своїй частині на посаді механіка-радіотелефоніста взводу зв'язку. У червні у складі російських миротворчих сил спрямований до Боснії та Герцеговини. Протягом півтора року проходив службу на посаді розвідника-снайпера розвідувальної роти 1-ї окремої повітрянодесантної бригади.
Після повернення до Росії, продовжив службу в 247-му полку, у складі якого вирушив на виконання бойових завдань до Чеченської Республіки (2001—2004), до Абхазії в період збройного конфлікту з Грузією та інші регіони.
2004 року закінчив Ставропольську філію Бєлгородського університету споживчої кооперації за спеціальністю «економіст-менеджер з економіки та управління».
З присвоєнням офіцерського звання лейтенанта Лисицького було призначено на посаду командира взводу. Надалі заміщав посади: командир зенітно-ракетного взводу десантно-штурмового батальйону, заступник командира десантно-штурмової роти, командир десантно-штурмової роти, заступник командира десантно-штурмового батальйону.
У 2014 році брав участь в операціях із забезпечення безпеки Олімпійських та Паралімпійських ігор у Сочі.
Лисицький продовжував нести військову службу на посаді командира 1-го десантно-штурмового батальйону 247-го полку, що дислокувався у Ставрополі[3]. Брав активну участь у заходах у сфері військово-патріотичного виховання молоді[4][5].
Смерть
Російські ЗМІ повідомили, що Дмитро Лисицький наклав на себе руки 26 березня 2023 року, застрелившись у своїй квартирі в Ставрополі[6]. Водночас, український журналіст Юрій Бутусов заявив, що Лисицького ліквідували українські військові.[2][7]
Нагороди та спеціальні звання
- Медаль Суворова (2000)
- Медаль ордену «За заслуги перед Батьківщиною» 2-го ступеня з мечами (2003)
- Медаль «За бойові заслуги»
- Медаль «За відзнаку у військовій службі» 3-го, 2-го і 1-го ступеня (20 років)
- Звання «Герой Російської Федерації» (22 січня 2015) — «за героїзм, мужність і відвагу, виявлені при виконанні військового обов'язку.»
- Почесний громадянин Благодарненського муніципального району Ставропольського краю (22 червня 2017)[8][9][10]
Родина
Був одружений, лишилося двоє синів.