Літературна мова
Літерату́рна мо́ва — це оброблена, унормована форма національної мови, як у писемних так і в усних різновидах, що обслуговує культурне життя народу та всі сфери його суспільної діяльности: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона характеризується внормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, стилістичною диференціацією.
Мова художньої літератури, критики, наукових статей, газет також називається літературною мовою.[1] Натомість у західній традиції розрізняється «стандартна мова» (англ. Standard language) та «літературна мова» (англ. Literary language).
Письмова форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової та культурної діяльности. Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.
Українська літературна мова
Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі середньонаддніпрянського говору південно-східного наріччя на основі діалектів сучасної Полтавщини та Південної Київщини, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Початкову добу нової, властивої української літературної мови було закладено у ранніх творах, тексти яких збереглися, це інтермедії Я. Ґаватовича (1619 р.), «Пісня про Кулину» (1612 р.); інтермедії Митрофана Довгалевського — «Комическое дѣйствіе» (1736 р.)[2]; та «Властнотворный образ человѣколюбія Божія» (1737 р.)[3]; інтермедії Г. Кониського в його драмі «Воскресеніе мертвыхъ» (40-і роки XVIII ст.)[4] та інш.[5][6] Першим великим твором загальнонаціонального значення нової української літературної мови була «Енеїда» І. П. Котляревського — автора перших великих художніх творів «Наталка Полтавка», «Москаль-чарівник»). Остаточне сформування нової української літературної мови закінчилося літературно-мовною діяльністю Т. Г. Шевченка[7]. Традиції Шевченка в розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І. Я. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. М. Коцюбинський та інші письменники.
Зміст поняття «літературна мова» змінюється у процесі історичного розвитку. Літературна мова постійно розвивається і збагачується.
Як синонім терміну «літературна мова» можна вживати термін «стандартна» або «стандартизована мова», який особливо характерний для англійської лінгвістичної традиції.[8] На інших мовах термін «літературна мова» також розуміється як термін для одного з двох основних функціональних стилів мовлення, поставлений в опозицію до розмовної мови або — у ще вужчому сенсі — як мова літератури.[9][10]
Див. також
Примітки
Література
- Виноградов В. В. Литературный язык //Виноградов В. В. Избранные труды. История русского литературного языка. — М., 1978. — С. 288—297. (рос.)
- Єрмоленко С. Я. Сучасна українська літературна мова [Архівовано 21 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Єрмоленко С. Я. Літературна мова [Архівовано 28 лютого 2020 у Wayback Machine.] // Українська мова : енциклопедія / НАН України, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні, Інститут української мови ; ред. В. М. Русанівський [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія, 2000. — ISBN 966-7492-07-9.
- Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Навч. посібник. — К.: Літера, 2003 ISBN 966-7543-25-0 с.6-7
Посилання
- Книжна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 490.
- Літературна мова // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 1 : А — Л. — С. 570.
- Мова художньої літератури // Літературознавча енциклопедія : у 2 т. / авт.-уклад. Ю. І. Ковалів. — Київ : ВЦ «Академія», 2007. — Т. 2 : М — Я. — С. 60.
 | Це незавершена стаття з мовознавства. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
