Малашенко Ігор Євгенійович

Народився 2 жовтня 1954 року в Москві в родині генерал-лейтенанта Євгена Івановича Малашенко (20 березня 1924 — 3 липня 2017), військового розвідника, учасника придушення Угорської революції 1956 року^[3] .

1976 року закінчив філософський факультет МДУ, 1980-го — аспірантуру філософського факультету МДУ; кандидат філософських наук (тема кандидатської дисертації — «Соціальна філософія Данте Аліг'єрі»)^[3].

У 1980—1989 роках — співробітник Інституту США і Канади Академії наук СРСР^[4] .

З березня 1989 по березень 1991 — старший референт міжнародного відділу Центрального комітету КПРС^[5].

З квітня по грудень 1991 року — консультант апарату президента СРСР Михайла Горбачова.^[6]

З грудня 1991 року — на російському Першому каналі, куди перейшов слідом за Єгором Яковлєвим^[7][8]. З лютого по липень 1992 року — політичний директор Російської державної телерадіокомпанії «Останкіно»^[3] .

З липня по листопад 1992 року — гендиректор, перший заступник голови РДТРК «Останкіно».

З 26 листопада 1992 по 2 березня 1993 року — в.о. голови РДТРК «Останкіно». Після того, як головою РДТРК став В'ячеслав Брагін, Малашенко не знайшов з ним спільної мови й покинув Останкіно і разом з Олегом Добродійним і Євгеном Кисельовим створили ТОО «Итоги». Згодом разом з кількома банками вони створили ТОО «Телекомпанія НТВ».^[9]

З липня 1993 до грудня 1997 року — президент, гендиректор ТОВ «Телекомпанія НТВ». Саме Малашенко, за свідченням ветерана телекомпанії Володимира Кондратьєва, придумав бренд «НТВ», при цьому було вирішено не розшифровувати абревіатуру, лишивши розгадку на розсуд глядачеві^[10][11] . Як один з топ-менеджерів каналу Малашенко брав участь в закупівлі телематеріалу для показу в ефірі^[12][13]. 1995 року був ведучим деяких випусків програми «Герой дня» (НТВ)^[14] . 1996 року брав участь в проведенні президентської кампанії Єльцина^[15]. Багато російських ЗМІ характеризують Малашенка як «людину, котра відповідала за передвиборний піар Єльцина в період виборів 1996 року і фактично зробила його президентом вдруге»^[16]. Згодом він згадував:

Я, может быть, надеялся, что моя работа там как-то развеет слухи о том, что НТВ — вредоносная компания, подрывающая устои общества и государства. Но никаких разговоров о канале не было. Меня пригласил в штаб лично президент, и, как вы догадываетесь, разговор в стиле «Я пойду в штаб, а вы мне отдадите канал» был просто невозможен. Я не знаю, получим ли мы канал сейчас[17].

З 1997 по 1998 рік — генеральний директор НТВ-Холдингу, куди входили НТВ, ТНТ, всі канали «НТВ-Плюс», радіо «Ехо Москви» і деякі ЗМІ.^[18]

З 1998 по 2000 рік — перший заступник голови Ради директорів ЗАТ «Медіа-Мост»^[19].

На початку 2000-х років переїхав з РФ і до 2009 жив в Нью-Йорку, США^[20], часто бував в Іспанії і Києві^[4]. 2001—2009 — як президент компанії Overseas Media Productions^[21] був гендиректором каналу RTVi (колишній NTV-International, до 2001 року — міжнародна версія НТВ). Консультував менеджмент українського каналу ТВі, був міноритарним акціонером «Еха Москви» і сайту Newsru.com^[4]. З кінця 2009 року знову відвідував Росію^[22][16], а навесні 2012 року остаточно повернувся в країну^[3].

З 2010 року — генеральний директор RTVi (Лондон)^[23].

11 вересня 2013 року потрапив до кримінальної хроніки зі своєю неформальною дружиною Боженою Ринською. Згідно з інформацією правоохоронних органів, у дворі свого будинку на Лісовій вулиці вони напали на кореспондента і оператора телекомпанії НТВ при «здійсненні ними професійної діяльності» та завдали їм побої^[24]. В результаті судового розгляду справи 29 вересня 2014 року Ринську визнали винною в «заподіянні побоїв з хуліганських спонукань» і «умисному пошкодженні чужого майна», засуджена судом до року виправних робіт з утриманням доходів на користь державі в розмірі 10 % її заробітку^[25].

24 жовтня 2017 — очолив передвиборчий штаб кандидата в президенти РФ Ксенії Собчак.^[26]

Громадянська позиція

У 1990-тих підтримував російські реформи. Був головним радником президента Росії Єльцина в виборчій кампанії 1996 року^[27][28]. З 1999 року^[28] критично ставився до влади в Росії, найбільшою помилкою Єльцина вважав вибір наступником Путіна . Ряд колег-журналістів відзначали, що Малашенко, який зробив в 1990-х роках для становлення в Росії незалежного телебачення, в XXI столітті важко переживав свою професійну незатребуваність^[5][10] .

У середині лютого 2019 року Малашенка було госпіталізовано з неврологічними проблемами. Він страждав від клінічної депресії.^[29][30]

25 лютого 2019 в Іспанії на 65-му році життя, згідно з даними Верховного суду Андалусії, Малашенко наклав на себе руки через повішення. Його тіло було виявлено на дереві в саду власного будинку в Сотогранде, найбільшому приватному житловому районі Андалусії в 45 км на південь від Марбельї.^[31]

18 березня 2019 року похований на Троєкуровському кладовищі Москви (дільниця № 17).

• Перша дружина: Олена Іванівна Малашенко (дівоче прізвище Пивоварова), історик мистецтва, співробітник ГМІІ ім. Пушкіна, художній директор галереї «Манеж». У січні 2018 року було розпочато розлучення в Росії — в Черьомушкінському райсуді Москви, який закінчився через півроку. Розділ майна, станом на жовтень 2018 року, тривав в суді в США.^[32] Діти від першого шлюбу:

• батько — Євген Малашенко, радянський полководець, почесний громадянин Ніжина (1924—2017)
• донька — Єлизавета Ігорівна Малашенко,
• донька — Олена Ігорівна Малашенко (н. 1996)^[33] ,
• син — Володимир Ігорович Малашенко.

• Друга дружина з 2018 року: журналістка і світський оглядач Божена Ринська (дівоче прізвище Ринських), спільно проживала з ним з 2011 року