Менделе Мойхер-Сфорім

Ранні роки

Народився у м. Копиль, яке на той час належало Радзивілам, в родині збирача внутрішніх податків єврейського кагалу, який також безоплатно виконував обов'язки рабина.

Отримав традиційну єврейську освіту. Вивчав граматику мови іврит і ТаНаХ, який до 10 років знав напам'ять.

Після смерті батька рідні відправили 14-річного Шолема на навчання. Він знайомиться з хасидами і деякий час перебуває під впливом хасидизму.

Початок творчості.

В 17 років переїзджає до рідних в м. Мельниці, пише перші вірші на івриті. Але невдовзі повертається до Копиля, де знайомиться з безхатченком Аврієлем Хромим, з яким подорожує по різних містечках. Враження від подорожей в майбутньому стали основою деяких творів Менделя^[1].

З 1853 року по запрошенню родича осідає у Кам'янці-Подільському, знайомиться з родиною місцевого заможного єврея А. Б. Готлобера, на доньці якого одружується. У 1856 році здає іспит та стає вчителем у світському єврейському училищі.

У 1857 році Готлобер без відома Соломона друкує його статтю, присвячену проблемам освіти, у журналі «Ха-Маггід», після чого починається шлях молодого письменника-публіциста.

Бердичівський період

Після розлучення з першою дружиною, письменник одружується на Песі Левін, дочці діяча Гаскали в Бердичеві. У 1858 році він переїзджає до цього міста, де буде жити впродовж наступних 10 років. Соломон Абрамович активно входить у літературне та громадське життя єврейської общини — займається публіцистикою, пише книги, засновує товариство дешевого кредиту, бібліотеку, допомагає обдарованій єврейській молоді. У цей час він розробляє термінологію природознавства на івриті. Також за його сприяння в Одесі починає друкуватися єврейська газета на ідиш «Кол Мевассер», в якій побачила світ повість письменника «Дос клейне менчеле» («Маленька людина»). Саме в цій повісті перший раз з"являється персонаж Менделе Мойхер-Сфорім («Менделе-Книгоноша»). Пізніше це ім'я стане літературним псевдонімом письменника.

Мойхер-Сфорім писав на українсько-литовському діалекті їдиш, на який перейшов, за його власними спогадами, щоб бути зрозумілим та служити своєму народові.

Зрілі роки

У 1869 році після публікації викривальної п'єси «Ді таксе, одер Ді банде штот ба алей тойвес» («Такса, або Банда міських благодійників») письменник був вимушений переїхати до Житомира^[1]. Тут він перекладає на ідиш книгу Жюль-Верна «Подорож на повітряному шарі». Також в цей час виходить повість Мойхер-Сфоріма «Шкапа, або Жалість до тварин», яка стала популярною, але не принесла письменникові статків. В образі всіма гнаної шкапи Менделе алегорично зображує єврейський народ.

У 1881 році Мойхер-Сфорім переїзджає до Одеси де стає завідуючим реформованої єврейської школи.

З 1886 року повертається до творчості на івриті, в який вносить багато нового, «оживляє» його. Літературний варіант івриту Мойхер-Сфоріма використовувався у багатьох творах до 50-х р.р. ХХ ст.

На початку ХХ століття був завідувачем Першої Талмуд-Тори у Одесі. Мешкав у будинку даного закладу, що розміщувався на Дегтярній вул., 14 (будинок не зберігся)^[2].

У 1905—1908 році вимушено покинув Одесу у зв'язку з єврейськими погромами і три роки жив у Женеві.^[3]

В кінці життя мав неофіційний статус класика та засновника нової єврейської літератури.

Вплив

Під впливом Менделе перейшов на ідиш Й.Ліфшиц, який складав словники і написав на ідиш підручник з фізики^[4]. Вплив був взаємним, обидва брати Ліфшици^[5] займалися вивченням ідишу і це також вплинуло на те, що письменник з івриту перейшов на ідиш, який вважався жаргонною мовою.

Творчість письменника мала великий вплив на Шолом-Алейхема. Шолом-Алейхем присвятив Менделе свій перший роман «Стемпеню» і в вступному слові назвав Мойхер-Сфоріма дідусем Менделе, а себе онуком. В подальшому цей епітет прижився і ще при житті письменника називали «Дідусем єврейської літератури».

Помер в Одесі 8 грудня (25 листопада по с.с) 1917 року.^[1] Смерть та похорон письменника викликали підйом національних почуттів у середовищі єврейської Одеси. За спогадами сучасників, публікації некрологів затьмарили політичні новини, єврейські магазини, лавки, кооперативи, установи були зачинені у знак трауру, відспівували покійного обер-кантори чотирьох синагог, труну з тілом Мойхер-Сфоріма несли на руках і проводжали в останню путь десятки тисяч одеситів, натовп стримували військові, прощальні промови лунали до самого вечора. В організації поховання брали активну участь «Бунд», «Поалей Цион» та інші сіоністські організації, виразили співчуття і представники РСДРП.^[6]

Похований на Другому (Новому) єврейському цвинтарі, після знищення якого радянською владою у 1978 році останки письменника перепоховали на Другому християнському кладовищі^[7].^[8]

У період 1890—1917 писав оригінальні твори на івриті «Б-імей га-рааш» («У дні сум'яття», 1894) і на ідиш (автобіографічний роман «Шлойме реб Хаімс» — «Шлойме, син Хаїма», 1894—1917) і відтворив на івриті твори, написані раніше на їдиш. Так з'явилися «Ба-іамім ха-хем» («Во дні они», 1894), «Емєк га-баха» («Долина плачу», перероблені «Дос вінчфінгерл», 1904), «Сефер га-кабцанім» («Книга бідних», перероблений «Фішке дер крумер», 1909), «Масот Біньямін га-шліші» (перероблений «Масоес Біньомін га-шліші»), «Сусаті» (перероблений «Ди клячє»), що ввійшли в перше повне зібрання творів Менделє Мохер Сфаріма на івриті в трьох томах (Краків-Одеса, 1909-12). В цих творах Менделе Мойхер Сфорім створював новий іврит, використовуючи мовні норми мови на всіх етапах його розвитку — біблійному, талмудичному і середньовічному.

У 1905—1907 рр надруковано видання творів Мойхер-Сфоріма на російській мові.

У 1911-12 р.р. у Варшаві вийшло в світ 17-томне видання творів письменника на ідиш «Але верк».

Перекладав твори Менделе Мойхер-Сфоріма українською Райцин Єфраїм Хананійович.

• Долина сліз. — Київ, 1928.
• Перстень щастя. — Київ, 1928.
• Мандри Веньямина Третього. — Харків, 1934.
• Вибране — Київ, 1940^[9].

Мав сина та декількох дочок, одна з яких померла молодою, сина заарештовували за революційну діяльність.

• Син Михайло Соломонович Абрамович (1859—1940), російсько-єврейський поет
  • Онук Всеволод Михайлович Абрамович (1887—1913), авіатор, першим здійснив дальній переліт із пасажирами (Берлін-Петербург, 1912), загинув в авіакатастрофі.
• донька Надія Соломонівна Абрамович
• ?
  • Онук Олександр Володимирович Абрамович (1900—1988), музикознавець, заступник директора Одеської (1933—1941) і Кишинівської (1954—1957) консерваторій.

1927 рік — іменем письменника названо Всеукраїнський музей єврейської культури в Одесі, який став одним з перших єврейських державних музеїв в світі.^[10] Окремий зал музею був присвячений власне Мойхер-Сфоріму.

Музей розміщувався на вул. Бебеля, 2^[11] (вул. Єврейська), був закритий у 1934р, відкритий знов у 1940 р. та знищений у роки Другої Світової війни.

2017 рік — Міжнародна конференція, присвячена 100-річчю з дня смерті письменника у рамках Фестивалю мов їдиш та іврит.^[3]

• Менделе: «Сумна моя мелодія…»
• Менделе Мойхер-Сфорім // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1981. — Т. 6 : Куликів — Мікроклімат. — 552 с., [22] арк. іл. : іл., табл., портр., карти + 1 арк с. — С. 456.
• Менделе Мохер Сфарим // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)

Це незавершена стаття про письменника. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.