Воронцов Михайло Семенович
Миха́йло Семе́нович Воронцо́в (нар. 19 (30) травня 1782, Санкт-Петербург, Російська імперія — пом. 6 (18) листопада 1856, Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія) — з 1823 — новоросійський генерал-губернатор та повноважний намісник Бессарабії (1823—1844), граф, генерал-фельдмаршал, генерал-ад'ютант; почесний член Петербурзької академії наук (1826); з 1845 року світліший князь, в 1844—1854 — намісник на Кавказі.Сприяв господарському розвитку краю, розбудові Одеси та інших міст.
Михайло Воронцов | |
---|---|
Михаил Воронцов | |
Джордж Доу. Портрет графа Михайла Воронцова. Військова галерея Ермітажу | |
Народження | 19 (30) травня 1782 Санкт-Петербург, Російська імперія |
Смерть | 6 (18) листопада 1856 (74 роки) Одеса, Херсонська губернія, Російська імперія |
Поховання | Спасо-Преображенський собор |
Країна | Російська імперія |
Член | Петербурзька академія наук |
Звання | генерал-фельдмаршал[d] |
Командування | Q4313102?, 6th Infantry Division (Russian Empire)d, Q18234761?, Окремий кавказький корпус і Q4248397? |
Війни / битви | Наполеонівські війни, Battle of Pułtuskd, Битва під Фрідландом, Battle of Smolenskd, Бородінська битва, Битва при Денневіці, Дрезденська битва, Битва під Лейпцигом 1813 і Battle of Craonned |
Титул | князь |
Діти | Sofya Vorontsovad і Воронцов Семен Михайлович |
Нагороди | |
Воронцов Михайло Семенович у Вікісховищі |
Син графа Семена Романовича Воронцова, російського посланника в Лондоні, і Катерини Олексіївни, уродженої Сенявіної. Його стрийком був канцлер Олександр Воронцов, а стрийнею — Катерина Дашкова.очільниця Імператорської академії.
Дитинство і юність провів з батьком у Лондоні, де здобув освіту[1].
Відомий через особисті конфлікти з російським поетом Олександром Сергійовичем Пушкіним. У нього поет перебував під час заслання до Одеси. Пушкін написав проти графа Воронцова епіграму.
Військова служба
Військову кар'єру розпочав у 1801 році в лейб-гвардії Преображенського полку, у званні поручика. У 1803—1804 роках воював на Кавказі, де брав участь в експедиції в Закатальську ущелину (1804). У вересні 1805 він бригад-майором під командуванням генерал-лейтенанта графа Толстого брав участь у блокаді фортеці Гамельн у шведській Померанії. Брав участь у битвах під Пултуськом, при Фрідланді, за що отримав звання полковника.
1809 року він командиром нарвського піхотного полку воював на Балканах проти Османської імперії. 1810 року отримав звання генерал-майора. У франко-російській війні 1812 року Воронцов був під командуванням князя Багратіона. Брав участь у битвах при Смоленську, Бородіно, Лейпцигу, Краонні, Парижі.
У 1815—1818 роках командував окупаційним корпусом у Франції.
Губернатор і Бесарабський намісник
7 травня 1823 призначений генерал-губернатором і повноважним намісником Бессарабської області.
1823 року вперше на Дніпрі побудував пароплав у власному маєтку в Мошнах. Розвивав вугільні копальні на сході губернії.
Розвивав Одесу, де відкрив Товариство сільського господарства Південної Росії.
У Криму розвивав виноробство і будував шосе. В Алупці він побудував у 1828—1851 роках Воронцовський палац за проектом англійського архітектора Е. Блора, що спроектував Букінгемський палац у Лондоні.
За його губернаторства сталося 6-річне нашестя сарани. Вживав запобіжні заходи від перекинення чуми з Османської імперії.
Сприяв розвитку мистецтв, зокрема підтримував молодого італійського художника Карло Боссолі.
Кавказький намісник
1844 року Михайло Воронцов був призначений головнокомандувачем на Кавказі і кавказьким намісником. За похід у Дарго йому було надано княже звання. Були взяті дагестанські аули Гергебіль і Салти. За станом здоров'я покидає кавказьку компанію.
26 серпня 1856 року в День коронування Імператора Олександра II Воронцову йому було дане звання генерал-фельдмаршала.
Михайло Воронцов помер у Одесі 6 листопада 1856 року. Нащадки проживають в Америці й Україні (Вінницька область, місто Калинівка).
Могила
Михайла Воронцова і його дружину поховали в Одеському Спасо-Преображенському кафедральному соборі (Соборна площа). Собор був зруйнований в 1936 комуністами, а металева капсула із залишками Воронцова відкрита і розграбована. Зникла особиста зброя і нагороди. Прах князя Воронцова і його дружини пересічні одесити перепоховали таємно на Слобідському цвинтарі.
У 2005 міська влада ухвалила рішення про повернення праху Воронцових у відновлений Собор, вони перепоховані в нижньому Храмі під тим місцем верхнього Храму, де останки Воронцових покоїлися впродовж 80 років. Церемонія перепоховання відбулася 10 листопада 2005[2].
Пам'ятники
Йому поставлені пам'ятники в Одесі та Бердянську[3].
Пам'ятник М. С. Воронцову у Тифлісі (Тбілісі) було встановлено на Воронцовській площі у 1867. Скульптор академік М. С. Піменов зробив макет пам'ятника, після його смерті роботу завершував його учень В. П. Крейтан. Архітектор Отто Симонсон. Це був перший пам'ятник в Грузії. Радянська влада знищила його в 1922, а площу перейменувала у площу Карла Маркса (у 1990-х площу знову перейменували, тепер вона Саарбрюкенська).
Пам'ятник в Одесі встановлено у 1863 (архітектор Франческо Боффо, скульптор Фрідріх Бруггер). Радянська влада намагалася знищити пам'ятник з допомогою трактору, але трос, який було накинуто на пам'ятник для його знищення розірвався. Пам'ятник князю стоїть на Соборній площі біля відновленого Одеського Спасо-Преображенського кафедрального собору в якому він похований.
Вулиця Воронцовська у місті Херсон
- Пам'ятник Михайлу Воронцову у Бердянську