Надар

Надар народився в Парижі 1820 року. Закінчив ліцей Кондорсе. 1853 року почав робити перші фотографії, а 1858 року зробив першу у світі фотографію з повітря, піднявшись над Парижем на повітряній кулі. Фотографії Шарля Бодлера, Гюстава Курбе, Сари Бернар, Ернеста Шеклтона та інших, зроблені Надаром, стали класичними в історії іконографії.

Незвичайній репутації Надара як фотографа сприяло те, що на прохання великого французького художника-классициста Енгра він знімав кожного, чиє фото хотів мати художник. За свідченням його біографа, Е. де Мірекура, Енгр малював з цих фотографій свої портрети й при цьому не відчував потреби в тому, щоб йому позували. Художники називали Надара «Тиціаном фотографії».

Надар зацікавився фотографією завдяки театрові — він був театральним драматургом. Як художник, він був вельми шанованим портретистом. З Дом'є Нодар працював карикатуристом для журналу «Шаріварі». З 1850 року у віці 30 років Надар став улюбленцем бульварів, відомим своєю дотепністю, та водночас ні театр, ні художній салон, ні журнал не давали йому достатньо засобів до життя. Налаштований проти фотографії, як і більшість інших художників, він вирішив стати співвласником фотостудії свого брата Адрієна 1852 року, але це партнерство незабаром скінчилося судовим розглядом.

1854 року Надар випустив у світ «Пантеон Надар», величезну літографію, складену з 240 карикатур, першу із запланованих чотирьох добірок. Ідея Надара була такою ж, як і в свій час у Девіда Хілла — спочатку сфотографувати своїх клієнтів, а вже потім малювати карикатури. Але в «Галереї сучасників» з'явилися не карикатури, а чудові репродукції портретів літераторів та інших відомих людей, зроблені з бездоганних репродукцій оригінальних фотографій Надара.

За висловом Надара, «Фотографія — чудове відкриття… Теорія може бути вивчена за годину, основи техніки за день… Але чому не можна навчити — так це почуттю світла. Те, як світло падає на обличчя, ви повинні вловити самі. Щоб отримати подібність, а не банальний портрет, ви повинні вступити в спілку з тими, що позують, відчути їхні думки і сам характер».

Стиль портретів Надара був простим та строгим. Як правило він фотографував людей, що стоять, та використовував лише верхнє світло й однотонне тло. Основну увагу приділяв особі, жестам, позі, намагаючись виявити індивідуальні особливості моделі.

Надар одним з перших почав фотографувати при електричному світлі, створив серію світлин про життя підземного Парижа. Запатентував ідею фотографування з повітряної кулі.

Помер 21 березня 1910 року. Похований на цвинтарі Пер-Лашез.

• Roger Greaves, Nadar ou le Paradoxe vital, Paris, Flammarion, 1980, 413 p. ISBN 2-08-064278-2
• André Jammes, Nadar: introduction, repères chronologiques, notes bibliographiques et techniques, Paris, Fondation Nationale de la Photographie, 1982, 139 p. ISBN 2-85107-103-3
• James H. Rubin, Nadar (traduit de l'anglais par Jacques Guiod), Paris, Phaidon, 2001, 125 p. ISBN 0-7148-9275-0
• Benoît Peeters, Les Métamorphoses de Nadar, éd. Marot, 1994.
• Roger Greaves, Nadar quand même !, Paris, En Face-Jacques Reich, 2010, 298 p. ISBN 978-2-35246-019-0
• Stéphanie de Saint Marc, Nadar, Paris, Gallimard, " NRF Biographies ", 2010, ISBN 9782070781003

• Nadar photographe, par Stan Neumann, le Musée d'Orsay, la SEPT-ARTE, les Films d'ici, Réunion des Musées Nationaux, 1994, 26' (VHS)