Населений пункт

	Населений пункт
Описано за адресою	whosonfirst.org/docs/placetypes/#locality(англ.)
Географія теми	географія населених пунктівd
	Населений пункт у Вікісховищі

Насе́лений пу́нкт — населене місце (оселище, селище, поселення), первинна одиниця розселення людей у межах однієї забудованої земельної межі (городище, місто, містечко, село, селище, хутір, станиця та ін.). Входять у міські чи сільські поселення.

Історія

Первісно постійні поселення виникли на самовільно захоплених територіях. Оскільки надзвичайно важливим геополітичним фактором для всіх давніх світових цивілізацій і країн були моря та річки — вони визначали як напрямки міграції й заселення, так і завоювання й колонізації. Моря та річки часто були межею й кордоном різних етносів.

Геополітичне розташування країн Центрально-Східної Європи більшою міроюпов'язане з річками в системі «море — річка — вододіл (волок, канал, перевал) — річка — море». Вони мали особливо важливе значення в розвитку як внутрішньої, так і зовнішньої торгівлі. Торгівля і пошук нових торгових шляхів, які мали військово-політичне значення, були причиною багатьох давніх конфліктів і мали надзвичайно велике значення для розвитку державотворчих і градотворчих процесів (зокрема й на нових територіях).^[1]

Першим і єдиним^[2] джерелом, у якому взаємопов'язано перераховано 56 племен і градів народів Центрально-Східної Європи першої половини ІХ ст., є «Опис міст (градів) і областей на північ від Дунаю» («Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubii»).^[3]

У Давній Греції

Поліс — самостійна одиниця розселення з управлінням в центрі цього поселення. (див. також: політія — організація суспільства в самостійній одиниці розселення).

У Галичині

Найчастіше поселення з'являлися на територіях, придатних для веденнягосподарства, де спочатку поселялися одна або кілька сімей. Розростаючись, такий рід давав назву групі дворів. Прізвища перших поселенців ставали назвами сіл, присілків і містечок.^[4]

У Галичині історично існують три типи розселення: витягнуті вздовж річок та доріг; скупчені поселення; розкидані безсистемно в долинах і на схилах гір.^[4]

У вузьких долинах річок найбільш поширені видовжені, одновуличні селища з одним рядом садиб, віддалених одна від одної. У часи Середньовіччя садиба — дворище − була підпорядкована потребами вільної родини. Це були багатобудинкові двори, у яких будівлі не загороджували, вільно розташовували на ділянці землі, якою користувалися усі господарі спільно. Залишки подібного господарства можна спостерігати у Сколівському районі на Львівщині (з розпадом великої родини на окремі садиба стала одноосібним господарством).^[4] Згодом уздовж річок з одного або двох боків з'являються також поселення з двома рядами будинків.

Вільний характер розселення став присікатися австрійським урядом, і 1778 року австрійський уряд прийняв так звану контракцію,^[5] що означало, що розкидані поодинокі нічим не зв'язані поселення Галичини стягувалися в укрупненні поселення.^[4]

Варто зазначити, що за гіпотезою Сергія Шелухіна слова «україна» та «вкраїна» (з первісним наголосом на першому а) є видозмінами дієприкметників доконаного виду «укра́яна» та «вкра́яна», тобто «окрема одсічена, одрубана, одрізана, одкраяна, вкраяна, украяна, відділена в самостійне посідання земля».^[6] Гіпотеза Сергія Шелухіна підтверджується ще й тим, що в XIII—XIV ст. словом «крайна» (пізніше — «україна») називали на Закарпатті села та групи сіл, що перебували на волоському праві, себто становили окремі в юридичному сенсі області.

Поняття «місто» на теренах України пов'язується лише при появі Магдебурзького права, оскільки зі створенням міської ради виник орган, що не мав аналога у селах.^[7] Після війта та лави міська рада стала третім за важливістю органом міського самоврядування.^[8]

В Україні

Населений пункт — це частина комплексно заселеної території України, яка склалася внаслідок господарської та іншої суспільної діяльності, має сталий склад населення, власну назву та зареєстрована в порядку, передбаченому законом.

Діюче Законодавство України подає, що на території України існують міські і сільські населені пункти. До міських належать міста республіканського, обласного, районного підпорядкування, до сільських – села і селища незалежно від їх адміністративної підпорядкованості.^[9]

Не відносяться до самостійних населених пунктів хутори та двори, невеликі поселення, що мають тимчасове значення і несталий склад поселення, а також поселення службового призначення в системі певної господарської галузі діяльності (будинки лісників, шляхових майстрів, будівлі залізничних служб, польові стани тощо). Ці об’єкти включаються до тих адміністративно-територіальних одиниць, на території яких вони розташовані (місцевих рад, старостатів).

У правилах дорожнього руху

У правилах дорожнього руху населений пункт — забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45, 5.46, 5.47 та 5.48, і може супроводжуватися знаками 5.53 та 5.54.^[10]