Норвезьке море

Міжнародна гідрографічна організація так визначає межі Норвезького моря:^[3]:

На північному сході. Лінія, що з'єднує найпівденнішу точку Західного Шпіцбергену [так в оригіналі] з Північним мисом Ведмежого острову, через острів до Капп Булл і далі до Нордкапу, Норвегія (71°10'N 25°47'E).

На південному сході. Західне узбережжя Норвегії між Нордкап і Капп Стадт (62°10′ пн. ш. 5°00′ сх. д. / 62.167° пн. ш. 5.000° сх. д. / 62.167; 5.000 (Cape Stadt)).

На півдні. Від точки на західному узбережжі Норвегії 61°00' N по паралелі до перетину з точкою 0°53' W де межа повертає до крайньої північно-східної точки острову Фуглой (62°21′ пн. ш. 6°15′ зх. д. / 62.350° пн. ш. 6.250° зх. д. / 62.350; -6.250 (Fuglö)) і далі до найсхіднішої точки Ісландії мису Герпір (65°05′ пн. ш. 13°30′ зх. д. / 65.083° пн. ш. 13.500° зх. д. / 65.083; -13.500 (Gerpir)).

На заході. Південно-східна межа Гренландського моря [лінія, проведена від південної точки острова Західний Шпіцберген до північної точки острова Ян-Маєн, потім західним берегом останнього до його найпівденнішої точки, а звідти — лінія, проведена до крайньої точки мису Герпір 65°05′ пн. ш. 13°30′ зх. д. / 65.083° пн. ш. 13.500° зх. д. / 65.083; -13.500 (найсхідніша точка Ісландії).]

Норвезьке море утворилося близько 250 мільйонів років тому, коли Євразійська (разом з сьогоденною Норвегією) і Північноамериканська плита, в тому числі Гренландія, почали розходитися. Існуючий вузький шельф моря між Норвегією і Гренландією розпочав розширюватися і заглиблюватися^[4] Цей континентальний схил в його сьогоденному вигляді в Норвезькому морі відзначає межу між Норвегією і Гренландією близько 250 млн років тому. На півночі він прямує на схід від Шпіцбергену і на південно-захід між Англією і Фарерами. Цей континентальний схил має багаті рибальські угіддя і численні коралові рифи. Осідання шельфу після розокремлення континентів привело до зсувів, таких як стурегга близько 8 кілороків тому, що призвело до утворення значного цунамі^[4]

Береги Норвезького моря були утворенні під час останнього льодовикового періоду. Великі льодовики декілька кілометрів завтовшки пригнітили суходіл, утворюючи фіорди, видаляючи земну кору в море, і тим самим розширюючи континентальні схили. Це особливо добре видно у норвезького узбережжя вздовж Гельгеланну і на північ до Лофотенських островів^[4] Норвезький континентальний шельф має від 40 до 200 кілометрів завширшки, і відрізняється від шельфу Північного моря і Баренцового моря. Шельф має численні траншеї і нерегулярні піки, які зазвичай мають амплітуду менше 100 метрів, але амплітуда може сягати 400 м.^[5] Шельф покритий сумішшю гравію, піску і мулу, траншеї використовуються рибами як нерестовища^[4]. Глибше в море, є дві глибокі котловини, розділені низьким хребтом Ворінг, більша і глибша - Норвезька з амплітудами глибин 3,500 - 4,000 м, на південь, і менша та мілководніша - Лофотенська - на північ, з амплітудами глибин 3,200-3,300 метрів, але має багато окремих ділянок що сягають до 3500 метрів.^[6] Підводні пороги і континентальні схили відокремлюють ці басейни від прилеглих морів. На південь розташовано європейський континентальний шельф і Північне море, на схід - Євразійський континентальний шельф з Баренцовим море. На заході поріг Уайвілла Томсона та Шотландсько-Гренландський поріг відокремлює Норвезьке море від північної частини Атлантичного океану. Цей має в середньому всього 500 метрів завглибшки, тільки в декількох місцях глибини сягають 850 метрів. На північ розташовані Ян-Маєнський хребет і хребет Мона, які лежать на глибині 2000 метрів, маючи жолоби завглибшки до 2600 метрів^[6]

Шельф розчленований і найрозвиненіший у Скандинавії. Значний терен він займає біля Шетландських і Фарерських островів. До Норвезького моря відносить частину Ведмежинської банки і плато Копитова.

Материковий схил на різних ділянках має різну крутизну. Місцями він полого йде в глибину, місцями утворює круті (до 20°) уступи.

Ложе моря має пересічений рельєфом. Центральну частину моря займає Норвезька котловина з глибинами 2900-3500 м, на північному сході знаходиться Лофотенська котловина з глибинами 2800-3200 м. В Норвезьке море частково заходять Норвезький і Фарерсько-Ісландський жолоби. Південніше Норвезької западини підняття дна утворює досить велике Норвезьке плато з глибинами 650-1150 м. Окремі банки мають глибини 100-200 м.

Чотири основні водні маси, що виникають в Атлантичному і Північному Льодовитому океані зустрічаються в Норвезькому морі, і пов'язані з ним течії мають провідне значення для глобального клімату. Тепла, солона Північно-Атлантична течія прямує з Атлантичного океану, а холодніша і менш солона Норвезька течія бере свій початок у Північному морі. Так звана Східно-Ісландська течія транспортує холодну воду на південь з Норвезького моря в сторону Ісландії і потім на схід, уздовж Північного полярного кола; ця течія прямує в шарі середньої води. Глибока вода потрапляє в Норвезьке море з Гренландського^[6] Припливи в морі є півдобові; тобто, вони піднімаються двічі на день, на висоту близько 3,3 м^[7]

Поверхневі течії

Гідрологія верхніх шарів води в значній мірі визначається течією з Північної Атлантики. Вона досягає швидкості 10 Sv (1 Sv = млн м³/сек) і її максимальна глибина становить 700 м на Лофотенських островах, але зазвичай вона знаходиться в межах 500 метрів.^[6] Частина її приходить через Фарерсько-Шетландський канал і має порівняно високу солоність 35,3 ‰ (проміле). Ця течія бере свій початок з Північно-Атлантичної течії і прямує вздовж європейського континентального схилу; посилене випаровування через прохолодний європейський клімат призводить до підвищеної солоності. Інша частина проходить через Фарерсько-Ісландський канал ; ця вода має середню солоність від 35 до 35,2 ‰^[8] Потік показує сильні сезонні коливання і може бути вдвічі вище взимку, чим влітку^[5] У той час як у Фарерсько-Шетландському каналі вода має температуру близько 9,5°C; вона охолоджується до приблизно 5°С біля Шпіцбергену і випускається енергія (близько 250 терават) до навколишнього середовища^[5][6]

У міру просування Норвезької течії від неї відокремлюються потоки, що утворюють в західній частині Норвезького моря великі круговороти, але течія доповнюється відтоком вод з Північного моря і стоком з норвезького берега.

У центральній частині Норвезького моря існує чіткий круговорот (Норвезький круговорот) між Норвезькою течією і гілкою Східно-Гренландської течії, яка прямує на південний схід на північ від Ісландії.

Насиченість киснем в Норвезькому морі висока, що пов'язано з активним вертикальним перемішуванням, В північно-східній частині Норвезького моря середня насиченість в шарі від дна до 800 м - 84%, на глибині 400 м - 90% і у поверхні - 100%. Мінімальний вміст кисню (близько 81%) спостерігається в шарі між 1200 і 1500 м і відповідає ядру північноатлантичних вод, що прямують на північ. Середній вміст фосфатів в південно-східній частині Норвезького моря на глибині від 600 до 2500 м - 78-79 мг/м³, у напрямку до поверхні спостерігається незначне їх зменшення.

Течія, що прямує з Північного моря бере свій початок в Балтійському морі, і, таким чином, збирає більшу частину дренажу з Північної Європи; цей внесок, проте, відносно невеликий.^[5] Температура і солоність цієї течії має сильні сезонні і річні коливання. Довгострокові вимірювання в межах верхніх 50 метрів біля узбережжя показують максимальну температуру 11,2°С на 63° N у вересні і мінімальну, на 3,9°C на мисі Нордкап в березні. Солоність коливається між 34,3 і 34,6 ‰ і є найнижчою навесні через приплив талих вод з річок^[6] Найбільші річки , що впадають в море є Намсен , Ранельва і Вефсна.^[9]

Частина теплої поверхневої води прямує Західно-Шпіцбергенською течією, з Атлантичного океану, минаючи Гренландське моря, безпосередньо до Північного Льодовитого океану. Ця течія має швидкість 3-5 Sv і має великий вплив на клімат^[10] Інша поверхнева вода (~ 1 Sv) прямує вздовж норвезького узбережжя у напрямку Баренцового моря. Ця вода досить прохолодна для Норвезького моря, тому занурюється у глибші шари; там вона витісняє воду, що прямує назад до Північної Атлантики^[11]

Арктична вода зі Східно-Ісландської течії зустрічається в основному у південно-західній частині моря. Її властивості також показують значні річні коливання, середня температура нижче 3°С і солоність 34,7 ÷ 34,9 ‰.^[6] Частка цієї води на поверхні моря залежить від сили течії, яка, в свою чергу, залежить від різниці тисків Ісландського мінімуму і Азорського максимуму: чим більше різниця, тим сильніше течія^[12]

Глибоководні течії

Норвезьке море пов'язане з Гренландським морем і Північним Льодовитим океаном протокою Фрама завглибшки до 2600 м^[13] Придонна вода Норвезького моря (NSDW) розташовується на глибинах понад 2000 м; цей однорідний шар з солоністю 34,91 ‰ має замало обміну з прилеглими морями. Його температура нижче 0 ° C і опускається до -1°C на дні океану^[6] У порівнянні з придонними водами оточуючих морів, NSDW має більше поживних речовин, але менше кисню і відносно старі^[14]

Слабкий обмін глибинної води з Атлантичним океаном обумовлено малою глибиною Гренландсько-Шотландського порогу між Шотландією і Гренландією. Тільки чотири акваторії Гренландсько-Шотландського порогу глибше, ніж 500 метрів: канал Фарерської банки (близько 850 метрів), декілька точок Ісландсько-Фарерського порогу (близько 600 метрів), поріг Томсона Уайвілла (620 м), а також райони між Гренландією і Данською протокою (850 м) - набагато мілководніше, ніж Норвезьке море^[11][14] Холодна глибинна вода потрапляє в Атлантичний океан через різні канали: близько 1,9 Sv через канал Фарерської банки, 1,1 Sv через Ісландсько-Фарерський поріг і 0,1 Sv через поріг Томсона Уайвілла^[15] Турбулентність, яка виникає, коли глибинна вода через Гренландсько-Шотландський поріг потропляє до глибин Атлантичного басейну змішує сусідні шари води і утворює Північноатлантичну глибинну воду, одну з двох головних глибоководних течій, які забезпечують глибини океану киснем.^[16]

Південна частина акваторії моря лежить в помірному кліматичному поясі, центральна — в субарктичному, північна — в арктичному кліматичному поясі^[17]. На півдні увесь рік панують помірні повітряні маси. Переважає західний перенос. Значні сезонні коливання температури повітря. Цілий рік переважає циклонічна діяльність, погода мінлива, часті шторми^[18]. На півночі цілий рік переважає полярна повітряна маса. Льодовий покрив цілорічний. Низькі температури повітря цілий рік. Атмосферних опадів випадає недостатньо. Порівняно м'яка зима і холодне літо^[18].

Акваторія моря займає 2 морських екорегіони помірної атлантичної зоогеографічної провінції: Південна Норвегія, Північна Норвегія і Фіннмарк^[19]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до атлантичної області бореальної зони^[20].

Тронгейм, Тромсе, Нарвік (Норвегія)