Олесь Ґерета
| о. Олесь Ґерета | |
|---|---|
| Народився | 22 червня 1902 містечко Козова, нині Тернопільської області |
| Помер | 1 травня 1974 (71 рік) Тернопіль, Україна |
| Громадянство |  ЗУНР →  Польща →  УРСР |
| Національність | українець |
| Діяльність | священик, педагог |
| Відомий завдяки | поет і композитор |
| Alma mater | Львівська богословська академія |
| Діти | сини Ігор, Олег |
О́лесь Ґере́та (справжнє ім'я — Олександр-Петро; 22 червня 1902, містечко Козова, нині Тернопільського району Тернопільської області — 1 травня 1974, Тернопіль) — український священник, педагог, поет і композитор. Батько Ігоря Ґерети.
Життєпис
Олесь Ґерета народився 22 червня 1902 року в містечку Козова (Бережанський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина, нині Тернопільського району Тернопільської області, Україна) в багатодітній родині бондаря Теодора Ґерети. Від 1904 року разом з батьками проживав у Бережанах.
Ґімназистом, навчаючись Бережанській гімназії (1912—1914, 1917—1919 роки[1]), вступив до Української Галицької Армії 1919 року. Разом з УГА перейшов за Збруч, де захворів на тиф.
Після повернення на Тернопільщину 1921 року закінчив учительську семінарію, 1923-го — класичну Академічну гімназію. У 1924—1925 роках навчався на медичному факультеті Українського таємного університету, закінчив Торгову академію у Львові. У 1928—1933 роках навчався і закінчив Львівську богословську академію, а після висвячення працював священиком та катехитом (вчителем релігії) у Скоморохах і Великій Березовиці Тернопільського району. При церквах у Скоморохах і Великій Березовиці заснував хори; був їх диригентом, разом з ними посів друге місце на всегалицькому огляді у Львові 1943 року.[1] У 1944—1946 — також парох церкви Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії в Буцневі[2]. У 1958—1961 роках — настоятель церкви Успення Пресвятої Богородиці (Тернопіль, при церкві заснував хор, диригентом якого був Є. Ґерета), після її закриття і руйнації радянською владою — другий священик церкви Різдва Христовго (Середньої) в Тернополі (до 1963). У 1968—1974 роках — парох новоствореної парафії в селі Курівці, як покарання за «уніатство та українство».[1]
Помер 1 травня 1974 року в Тернополі. Похований у Великій Березовиці.
Творчість
Мав багатогранні здібності: компонував музику, зокрема, церковну, писав вірші, перекладав твори Юліуша Словацького, здійснював мовознавчі розвідки.
У поетичній творчості переважали вірші для дітей, тому найбільше публікацій було поміщено в дитячому часописі «Наш приятель» (1929—1937), у якому з'являлися також окремі пісні Олеся Ґерети.
Вірші друкував у часописі «Америка» (Філадельфія),[1] «Жіночій долі», «Месіонері», «Подільському слові»[3], «Тернопільщині літературній»[4].
Автор збірок віршів: «Воскресні звуки» та інших.[5].
Примітки
Джерела
- Ґерета І. Кілька слів про батька // Тернопілля'96: Регіон. річник. — Т., 1997. — С. 572—574.
- Литвин M. Ґерета Олесь-Петро Федорович // Тернопілля'96: Регіональний річник. — Т., 1997. — С. 680.
- Литвин М. Ґерета Петро Федорович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 447—448. — ISBN 966-528-197-6.
- Литвин М. Україно, не плач // Свобода. — 1992. — 7 лип.
- Матвіїв З. Служив Богові і людям // Зборівська дзвіниця. — 2002. — 26 лип. — (Ювілеї).
- Мельничук Б. «Учіться, діти України!» // Тернопіль вечірній. — 1992. — 20 черв.
- Стрільчук М. Літературна імпреза батька і сина // Тернопіль вечірній. — 1997. — 12 груд.
