Орцокко Торхіторіо I

Походив з династії Лакон-Гунале. Син або небіж Маріано I. Можливо, при народженні звався Орцокко. Посів трон 1058 року, змінивши ім'я на Торхіторіо.

Продовжив союзні відносини з Пізанською республікою, оскільки загроза потужних нападів андалузьких і магрибських піратів ще не зникла. Водночас підтримував дружні стосунки з Папським престолом, визнавши 1060 року сюзеренітет папи римського Олександри II. Це було зумовлено бажанням зміцнити свій статус і позбавитися від зазіхань Обертингів, що були маркграфами Корсики й претендували на титул юдика Кальярі, якій отримали від імператора Генріха II.

Став одним з перших юдиків Сардинії, який запросив до своїх володінь бенедиктинців з монастиря Монте-Кассіно. Це сприяло впровадженню нових технологій обробітку землі, розширенню системи освіти. Згодом активно впроваджував григоріанські реформи у своїх землях.

Закріпився принцип новий спадкування, за яким трон отримував старший син, а не брат чи інший старший родич династії. З 1073 році здійснював активну законодавчу діяльність, врегулювавши судову діяльність, права кураторів на місцях. 1075 і 1087 року виконуючи накази Папського престолу змушував Яков, архієпископа Кальярі, залишати свою кафедру. Помер 1089 року. Йому спадкував син Костянтин Салусіо II.

Дружина — Вера де Лакон.

Діти:

• Костантин (д/н — 1103), юдик Кальярі
• П'єтро Серджіо
• Коміта (д/н — бл. 1119)
• Гоннаріо (д/н — після 1112)
• Торбено (д/н — бл. 1130), юдик Кальярі
• П'єтро (д/н — після 1112)

• Nowé, Laura Sannia. Dai «lumi» dalla patria Italiana: Cultura letteraria sarda. Mucchi Editore: Modena, 1996.
• Manno, Giuseppe. Storia di Sardegna. 2005.