Пермський період

Пермський період характеризувався інтенсивним виявом тектонічних рухів і магматичною діяльністю. Продовжувалася і завершилася герцинська складчастість, що почалася в карбоні. Виникла Урало-Тянь-Шанська складчаста область, що включає Урал, Тянь-Шань, Алтай і Західно-Сибірську плиту. Утворилася герцинська складчаста область у Західній Європі, була виконана^{[прояснити]} Аппалацька геосинкліналь у Північній Америці. Завершилося злиття платформ Північної півкулі разом з прилеглими до них герцинідами в гігантську суперплатформу Лавразію. Збільшилися розміри Ґондвани. Сталося також значне скорочення Тетісу, що розділяв суперплатформи Лавразії і Ґондвани. Згідно з неомобілістською концепцією трапилося зіткнення і злиття цих суперконтинентів в єдину материкову брилу — Пангею, витягнуту в субмеридіональному напрямі від Південного і, майже, до Північного полюсів. Тоді ж сформувався єдиний океанічний басейн — Прото-Тихоокеанська западина.

На початку пермського періоду панувала карбонова рослинність, проте уже до середнього перму відбулись суттєві зміни у видовому складі лісових екосистем. Деревоподібні плауноподібні, такі як сиґілярії, лепідодендрони, плевромеї тощо, цілковито витіснені зі складу рівнинних періодично затоплюваних тропічних дощових лісів, а їхнє місце зайняли насінні папороті та голонасінні: саговникові, ґнетові, гінкгові. Одночасно манґрові біоми, утворені каламітами, зайняли голонасінні — сцитофілюми, пахіптериси тощо. Панівне становище карбонової рослинності залишилось лише на ізольованих островах та архіпелагах в екваторіальній частині Землі, а на континентах вони збереглись як незначний реліктовий компонент лісів.

У наземній фауні хребетних панували синапсиди (від яких згодом пішли ссавці). Синапсиди виникли у карбоні і були представлені пелікозаврами, від яких у середині перму розвинулись диноцефали, а у пізньому — ґорґонопсиди, дицинодонти та цинодонти^[7].

У пермському періоді утворилося 26,8 % запасів вугілля, 20—30 % запасів газу й нафти. Сформувалися Печорський, Тунгуський, Кузнецький, Мінусінський вугільні басейни, вугленосні басейни у Східному Китаї (провінція Шаньсі) і в Індії (штат Біхар), у Південній Африці, Бразилії, Австралії. До пермських відкладів приурочені родовища нафти та природного газу в Дніпровсько-Донецькій западині (Шебелинське та ін.), в Тімано-Печорській, Волго-Уральській нафтогазоносних провінціях. Великі родовища вуглеводнів нижнього перму відкриті в Передмугоджарському прогині, в басейні Північного моря, у США, Австралії, в нафтогазоносному басейні Перської затоки. З пермськими відкладами пов'язані великі запаси кам'яної солі (в Україні — Слов'яно-Артемівський соленосний басейн та ін.), калійних солей, боратів. Родовища кам'яної та калійних солей пізньопермського (цехштейнового) віку є в ФРН і США. Фосфорити широко розвинені в пермі північно-західних штатів США.

У зв'язку з притяганням Місяця, видимим проявом чого є припливи, швидкість обертання Землі поступово зменшується. За сторіччя тривалість земної доби збільшується приблизно на 2 мілісекунди.

Зміну довжини дня протягом геологічного часу було перевірено експериментально, завдяки підрахунку кільцевих ліній у викопних коралів. Корали відкладають на своєму зовнішньому скелеті у вигляді кілець карбонат кальцію; циклічність відкладення кілець пов'язана як з денним освітленням, так і з періодичними сезонними змінами: в 1963 році американський палеонтолог Джон Уеллс^[en] (1907—1994) відкрив, що з кільцевих утворень на епітеке коралів можна визначити кількість днів в році тієї епохи, коли ці корали жили. З огляду на зміну тривалості року й екстраполюючи назад в часі уповільнення швидкості обертання Землі завдяки впливу Місяця, можна також визначити тривалість доби в той чи інший геологічний період^[8][9]:

Щоб дізнатися тривалість доби до епохи виникнення коралів, вченим довелося вдатися до допомоги синьозелених водоростей. З 1998 року китайські дослідники Чжу Шісін, Хуан Сюегуан і Синь Хоутянь з Тяньцзіньського інституту геології та мінеральних ресурсів проаналізували понад 500 копалин строматолітів віком 1,3 мільярда років, що росли колись біля екватора і похованих на горах Яньшань. Синьозелені водорості реагують на зміну світлого і темного часу доби напрямком свого зростання і глибиною кольору: вдень вони пофарбовані у світлі тони і ростуть вертикально, вночі мають темне забарвлення і ростуть горизонтально. За зовнішнім виглядом даних організмів, враховуючи швидкість їх росту і накопичені наукові дані по геології та кліматології, виявилося можливим визначити річний, місячний і щоденний ритми росту синьозелених водоростей. Згідно з отриманими результатами, вчені зробили висновок, що 1,3 мільярда років тому (у докембрійську добу) земна доба тривала 14,91-16,05 годин, а рік складався з 546-588 днів. Звіт про дослідження був опублікований у Journal of Micropaleontology та привернув велику увагу як у країні, так і за кордоном^[10][11].

Існують і противники цієї оцінки, що вказують що дані досліджень стародавніх приливних відкладень, субліторальних карбонічних фацій (тайдалітів), суперечать їй^[9].

Згідно з новим міжнародним дослідженням^[12], збільшення тривалості дня могло мати важливий вплив на характер і час насичення Землі киснем.

«Незмінне питання в науці про Землю полягає в тому, як атмосфера Землі отримала кисень і які чинники відбувалися під час оксигенації», - відзначив співавтор дослідження Грегорі Дік, геомікробіолог з Департаменту наук про Землю та довкілля Мічиганського університету (США).

• Геохронологічна шкала

• Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Донбас, 2007. — Т. 2 : Л — Р. — 670 с. — ISBN 57740-0828-2.
• (рос.) Наугольных С. В. Флора кунгурского яруса Среднего Приуралья // Труды Геологического института РАН, вып. 509. — М.: Геос, 1998.
• (рос.) Наугольных С. В. Пермские флоры Урала // Труды Геологического института РАН, вып. 524. — М.: Геос, 2007.
• (рос.) Ожгибесов В. П., Терещенко И. И., Наугольных С. В. Пермский период: органический мир на закате палеозоя. — Пермь: Арт-Дизайн, 2009.
• (рос.) Эволюция органического мира в палеозое и мезозое. — СПб: Маматов, 2011.
• (рос.) Палеонтология и эволюция биоразнообразия в истории Земли. — М.: Геос, 2012.

• (англ.) Міжнародна стратиграфічна шкала [Архівовано 30 травня 2014 у Wayback Machine.] на сайті Міжнародної комісії з стратиграфії.