Сіни
Сі́ни — це частина будівлі, яка безпосередньо примикає до однієї чи декількох будівель. Може бути житловим і нежитловим приміщенням. Походження слова від того самого лінгвістичного кореня, що й слово «тінь», і має багато однакових значень. Існує ряд похідних слів, які зазвичай пов'язані з певним використанням або типом будівлі. Деякі з них можуть бути архаїчними або мало вживаними зараз.
Походження слова
С́іни, с́інки, сін́ешний, с́інний «сінешній», сінній, сіняний «те саме», [зас́інок] «загорода в сінях», [пер́едсінок], підс́іння «ганок з піддашком; [рундук для продажу товарів]», [пр́исінець] «присінки», [присін́ешня] «передпокій», пр́ис́інки, [прис́іння] «присінки», пр́ис́інок, [присін́ешний] «належний до присінків»; — рос. с́ени, білоруське с́енцы, давньоруське сѣни, польське sień, [sieni], чеське siň «зал», ст. sieň «сіни, зал», словацьке sieň «так само», болгарське с́янка «тінь», македонське сеница «альтанка; (застаріле) намет», сербохорватське с́еница «альтанка», сêнка «тінь», словенське sénca «тінь», старослов'янське сѣнь «тінь, намет»; — праслов'янське sĕnь; — споріднене з латиським sejs «тінь», давньоіндійське chāyā «тінь, блиск», перське sāya «тінь, захист», грецьке σχιά «тінь», σχηνή «намет», σχιερός «тінистий»; індоєвропейське *sḱai-/sḱɘi- / sҟi; може бути пов'язане з тінь, стіна́ (індоєвропейське *ts->*s- :*st- : *t-); менш переконливе зіставлення з грецьким χτοίνᾶ «оселя».[1] Порівняй сінь, стіна́, тінь.[1]
Застосування терміну
- житлові і нежитлові сіни
- У середньовіччі у князів (житлове приміщення)
У середньовіччі за давньоруських часів сі́ни, діал. хоро́ми[2], за княжих часів сіни були просторим репрезентаційним приміщенням, де стояв княжий престіл, відбувалася княжа дума — нарада з боярами й приймали чужинних послів.[3] У такому розумінні згадуються сіни в літописі під роками 1097 і 1185.[3] В ці часи сіньми називали галерею (веранду) на стовпах (піддашок).[4] За давньоруських часів у забудові дитинця, де князівські споруди сягали трьох поверхів, сіньми називали відкриту терасу на другому поверсі.[5] Горішня кімната називалася сіньми, сіниця, до неї «лізли» драбиною чи східцями; часом цю верхню частину називали горниця, горенка, вежа, повалуша.[6] Звідси зазвичай є хід (драбина) на горище; у княжі часи сіни були передпокоєм, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й приймалися посли; в такому розумінні сіни згадуються в літопису.[7] Під сіньми, долішня кімната — це істба, істобка, подниця; тут була піч, і цю кімнату використовували взимку.[6]
Наприклад, в Кремлі знаходились «сади, що на сінях», тобто, верхові, висячі.[8] Відомі набережні кам'яні «красні сади» — Верхній і Нижній в Московському Кремлі.[8] Верхній сад, шириною 16 метрів і довжиною 124 метри, вміщувався на склепіннях двоярусного кам'яного «Запасного двора», де зберігались хліб і сіль.[8] Кам'яна огорожа з вікнами і різьбленими решітками в них оточувала сад.[8] По обидві сторони підносились два рос. «чердака»-терема, розписані узорами.[8] В саду розміщувались шість оранжерей, в різних місцях саду розташовувались фонтани, а біля саду була вежа з водопідйомною машиною.[8] Нижній сад розташовувався на схилі Кремлівської гори і також на склепіннях погребів.[8] Площа саду була 28 х 48 метрів. Планування саду було виконане в голландському стилі.[8] В саді знаходився ставок, викладений свинцевими дошками; на цьому ставку одиннадцятирічний Петро Перший вчився «мореплавству».[8] В Московському кремлі є Церква Різдва Богородиці на Сінях.
- В наш час і в середньовіччі (нежиле приміщення)
|
Сі́ни — передпокій хати, без печі, до нього ведуть двері з двора, чи з вулиці.[3] Сіни ділять звичайно хату на дві половини — власне жилу хату і комору, або хижу.[3] Навпроти вхідних дверей звичайно бувають двері, що ведуть у город.[3] В сінях по стінах розвішували збрую, цеп, косу, граблі; тут же стояв ослін, на якому літом тримали відро з водою, що його зимою, щоб вода не замерзала, звичайно тримали в хаті.[3] До стіни сіней бувала приставлена драбина, щоб залазити нею на горище.[3] Двері з сіней в хатах низькі, «на бігунах» і з високим порогом, щоб затримувалось тепло.[3] Сіни — нежила частина селянських хат і невеликих міських будинків, яка з'єднує житлове приміщення з ґанком, рундуком або ділить будинок, хату на дві половини.[9][10][11][7][12][13] Найпростіший тип традиційної української хати має два приміщення: холодні, порівняно великі сіни та тепле житлове приміщення.[14] Порівняно великі розміри сіней викликані тим, що вони є не лише переходом до теплого приміщення, але й одночасно служать господарським приміщенням для зберігання інвентарю та продуктів.[14] Сіни слугують для зберігання теплого верхнього одягу, взуття, реманенту, збруї. У них можна обтрусити вуличний пил і бруд, сніг у холодну пору року. Також сіни не дають вихолодити («вирипати»)[15] хату частим відчинянням вхідних дверей[16]. У сучасних будинках ці самі функції виконує передпокій.
Сіни є частиною двокамерного та/або трикамерного типу української сільської оселі. Двокамерна оселя має одне житлове приміщення (хату) та сіни. Трикамерна хата складається з житлової частини, комори та сіней між ними. Навпроти вхідних (з вулиці, двору) зазвичай розташовуються двері, що ведуть у город. З сіней зазвичай влаштовували хід на горище — туди вела драбина[7]. Також там могли зберігати ручні жорна, товкач зі ступою, іноді терлицю. У поліських хатах у сінях часто відгороджували додаткову комору для зберігання овочів — степку, яку використовували замість льоху: високий рівень ґрунтових вод не дозволяв робити справжні погреби. Під час морозів степку опалювали жаровнею (для цієї мети застосовувався чавун з жаром)[17][18]. Якщо піч у хаті була без мурованого димоходу, у сінях розташовувався «бовдур» («верх», «димар») — плетений з хмизу і обмазаний глиною короб, що виводив дим наверх[19], під бовдуром могли влаштовувати маленьку пічку-кабицю[20].
Про хату без сіней казали, що вона «без штанів»[21]. Загорожа біля сіней називалася засі́нок[22].
Українська хата з сінями. Сіни з'єднують житлове приміщення з нежитловою коморою (ліворуч)
План хати. Зліва — житлове приміщення, мешкальна хата; справа — комора. Хата з коморою.
Хата з плетеними сінями
У сінях хати із села Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області: ліворуч драбина на горище, у центрі кабиця під бовдуром. Музей у Пирогові.
Сіни російської рубленої хати. Малюнок І. І. Шишкіна, 1890 рік
Примітки
Посилання
- Сіни // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1965. — Т. 7, кн. XIV : Літери Сен — Сті. — С. 1745-1746. — 1000 екз.
Див. також
 | Це незавершена стаття з будівництва. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
