Третє Болгарське царство

болгарська держава, що існувала з 1908 по 1946 рік

Тре́тє Болга́рське ца́рство (болг. Трета българска държава) — колишня Болгарська держава, яка існувала від моменту проголошення незалежності в 1908 році до скасування монархії в 1946 році. Конституційна монархія (Тирновська конституція 1879 року з поправками). Глава держави — цар. Царська династія — Саксен-Кобург-Готська. Передбачалося колективне регентство у разі недієздатності царя.

Царство България
Царство Болгарія
1908 – 1946
ПрапорГерб
ПрапорГерб
Девіз
Съединението прави силата
("Єдність дає силу")
Гімн
Шуми Марица
Химн на Негово Величество Царя
Болгарії: історичні кордони на карті
Болгарії: історичні кордони на карті
Царство (Королівство) Болгарія у 1942 році
СтолицяСофія
Мовиболгарська
РелігіїПравославна церква
Форма правлінняКонституційна монархія
Цар
 - 1908–1918Фердинанд I
 - 1918–1943Борис III
 - 1943–1946Симеон II
Голова Ради Міністрів
 - 1908–1911 (перший)Александр Малинов
 - 1944–1946 (остання)Кімон Георгієв
Законодавчий органНародні збори Болгарії
Історичний періодПерша світова війна / Інтербелум / Друга світова війна
 - Офіційне проголошення незалежності[1]5 жовтня 1908
 - Балканські війни1912–1913
 - Бухарестський договір10 серпня, 1913
 - Нейїський мирний договір27 листопаду, 1919
 - скасування монархії15 вересня 1946
Площа
 - 190895 223 км2
 - 1946110 912 км2
Населення
 - 19084 215 000 осіб
     Густота44,3 осіб/км² 
 - 19467 029 349 л.
     Густота63,4 осіб/км² 
ВалютаБолгарський лев
Попередник
Наступник
Князівство Болгарія
Східна Румелія
Народна Республіка Болгарія
Незалежна республіка Македонія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Третє Болгарське царство

Історія

Під час чергового ослаблення Османської імперії, яка втратила на користь Австро-Угорщини Боснію і Герцеговину, болгарський князь Фердинанд I 22 вересня 1908 року проголосив себе царем. Прийняття титулу царя означало повну юридичну незалежність від Османської імперії, повний суверенітет над Східною Румелією і претензії на гегемонію на Балканах. При Фердинанді були внесені поправки до конституції, які розширили повноваження царя й обмежили прийняті в 1879 році демократичні норми.

Балканські війни

У 1912 — 1913 роках, в ході Першої Балканської війни, Болгарія отримала від Османської імперії практично всю Фракію з Едірне (крім Константинополя) і великий вихід до Егейського моря. Питання контролю над Македонією (яку фактично займали Сербія і Греція) призвело до швидкоплинної Міжсоюзницької (Другої Балканської) війни 1913 року, де проти Болгарії виступили екссоюзники Сербія і Греція, а також Румунія та сама Османська імперія. Болгарія програла цю війну і втратила Едірне, а також невеликі терени на всіх кордонах, проте зберегла вихід до Егейського моря.

Перша світова війна

Найбільший терен Царства Болгарії в Першій світовій війні

1915 року Третє Болгарське царство, дотримуючись німецької орієнтації Фердинанда і прагнучи приєднати всю слов'янську Македонію, вступило в Першу світову війну на боці Німеччини, Австрії та Туреччини. Болгарії приліпили прізвисько у країнах Антанти «зрадниці слов'янства». Після поразки у війні цар Фердинанд відрікся від престолу і повернувся до Німеччини, а його наступником у 1918 році став його старший син Борис III.

У 1919 році в рамках Версальського мирного процесу був підписаний Нейський договір, за яким Болгарія позбавлялася виходу до Егейського моря (на користь Греції). У 1920-ті роки Болгарія розвивала відносини з країнами Антанти, активно приймала російських емігрантів.

Друга світова війна

У 1934 році цар Борис III установив особисту диктатуру, а в 1940 рр. країна під керівництвом прем'єра Богдана Філова стала союзником Німеччини у Другій світовій війні. У 1941 році було повернено вихід до Егейського моря. При цьому, на вимогу царя, Болгарія не брала участь у бойових діях проти СРСР і в Голокості. Ця тверда політична лінія Бориса іноді пояснює його загадкову смерть у 1943 році, після чого на престол вступив його 6-річний син Симеон II, одним з трьох регентів при якому став Філов. Потім на окупованих Болгарією теренах (але не в самій країні) була проведена депортація євреїв, але війну СРСР країна не оголосила і після смерті Бориса.

Вступ на терен Болгарії в 1944 році Червоної армії призвів до встановлення комуністичного режиму; попри страту трьох ексрегентів, монархія зберігалася до кінця 1946 року і при новому регентстві. Потім комуністи оголосили Болгарію республікою, і Симеон II емігрував, щоб через багато років повернутися на батьківщину вже як республіканський прем'єр-міністр.

Див. також

Примітки

Джерела

  • Stefan Appelius: Bulgarien. Europas ferner Osten. Bouvier, Bonn 2006, ISBN 978-3-416-03154-7.
  • Sigrun Comati: Bulgarische Landeskunde. Helmut Buske Verlag, Hamburg 2003, ISBN 3-87548-327-8.
  • Richard J. Crampton: A concise history of Bulgaria. Cambridge concise histories. Cambridge University Press, New York 1997, ISBN 0-521-56719-X, Digitalisat bei Google Books [Архівовано 29 квітня 2015 у Wayback Machine.].
  • Richard J. Crampton: Bulgaria. Oxford University Press, New York 2007, ISBN 978-0-19-820514-2.
  • Raymond Detrez: Historical dictionary of Bulgaria, Scarecrow Pr., Lanham 1997, ISBN 0-8108-3177-5.
  • Hans-Joachim Härtel, Roland Schönfeld: Bulgarien. Vom Mittelalter bis zur Gegenwart. Verlag Friedrich Pustet, Regensburg 1998, ISBN 3-7917-1540-2.
  • Nikolaj Poppetrov: Flucht aus der Demokratie: Autoritarismus und autoritäre Regime in Bulgarien 1919—1944, in: Erwin Oberländer (Hrsg.): Autoritäre Regime in Ostmittel- und Südosteuropa 1919—1944, Paderborn u. a. 2001, ISBN 3-506-76186-2, S. 379—401.