ATIC (експеримент)

Детектор працює за принципом іонізаційного калориметра: кілька шарів сцинтиляторного германату вісмуту^[en] випромінюють світло, коли на них потрапляють частинки, що дозволяє розрахувати енергію частинок. Для визначення електричного заряду частинок використовується кремнієва матриця.

В проєкті беруть участь:

• Університет штату Луїзіана
• Університету Меріленду в Коледж-Парку
• Центр космічних польотів Маршалла
• Обсерваторії Пурпурової гори
• Московський державний університет
• Інститут дослідження Сонячної системи Макса Планка

ATIC підтримується в Сполучених Штатах НАСА, а польоти проводяться під егідою Офісу програми повітряних куль Випробувального центру на острові Воллопс персоналом Колумбійської наукової бази повітряних куль^[en]. Антарктична логістика забезпечується Національним науковим фондом та його підрядником Raytheon. Головним дослідником ATIC є Джон Вефел з Університету штату Луїзіана.

У листопаді 2008 року дослідники опублікували в Nature статтю про виміряне ATIC в 2000 і 2003 роках перевищення кількості електронів з енергією в діапазоні 300—800 ГеВ над очікуваним галактичним фоном. Ці надлишкові електрони могли походити від близького пульсара або бути результатом зіткнень частинок темної матерії^[2]. Цей результат узгоджувався зі спостереженнями надлишку позитронів супутником PAMELA (ATIC не може відрізняти електрони від позитронів)^[1], але протирічили спостереженням космічного телескопа Фермі^[3].

• Сторінка ATIC від факультету фізики та астрономії Університету штату Луїзіана
• Детальний звіт про політ ATIC 1 (Антарктида 2000/2001)
• Детальний звіт про політ ATIC 2 (Антарктида 2002/2003)
• Детальний звіт про невдалий політ ATIC 3 (Антарктида 2005)
• Детальний звіт про політ ATIC 4 (Антарктида 2007/2008)