Євгеніка

Початково євгеніка сприймалась як позитивне явище, гуманісти XVIII сторіччя розглядали цю практику як спосіб покращити тіло людини й уникнути страшних хвороб у майбутньому.^[5]

Перші широкомасштабні наукові дослідження галузі розпочалися в США на початку XX ст. Згодом була розвинута в нацистській Німеччині де була проголошена державною доктриною, хоч і набула дещо радикальних рис, через що значно почала асоціюватись із нацистською ідеологією.^[6]

Елементи євгеніки також присутні в сучасному світі — це стосується практики планування сім'ї, а також, як до цього вдаються в деяких країнах західного світу, практика перевірки крові чоловіка і жінки, які мають намір укласти шлюб.

Прикладом довготривалої і успішної практики використання абортів для запобігання народження дітей з важкими патологіями є програма запобігання β-таласемії (серповидноклітинної анемії) на Сардинії (Італія).^{[джерело?]} В середині 1970-х була розпочата масова програма пренатальної діагностики плодів, гомозиготних по гену таласемії (тобто дитина, що розвивається з такого плоду, приречена на важку хворобу, для запобігання фатальних наслідків якої необхідне переливання донорської крові з періодичністю в 20-30 днів), батькам надають вибір — переривати вагітність чи ні. В результаті, частота народження дітей, хворих на таласемію, на Сардинії за 25 років знизилася в 20 разів. Решта 5 % хворих дітей з'являються за інформованої згоди батьків. Хоча цей випадок не вважається власне євгенікою деякими дослідниками.^[7]

Розвиток генетичних, геномних та репродуктивних технологій на початку ХХІ століття підняв численні питання щодо етичного статусу євгеніки, фактично викликаючи відродження інтересу до цієї теми. Деякі, як-от соціолог Каліфорнійського університету в Берклі Трой Дастер, стверджують, що сучасна генетика це чорний вхід до євгеніки.^[8] Цю думку поділила тодішній помічник директора з судово-медичної експертизи Білого дому Таня Сімончеллі, яка заявила у 2003 році у публікації Програми народонаселення та розвитку в Гемпширському коледжі, що прогрес у передімплантаційній генетичній діагностиці^[en] (PGD) рухає суспільство до «нової ери євгеніки», і що, на відміну від нацистської євгеніки, сучасна євгеніка орієнтована на споживачів і базується на ринку, «де діти все частіше вважаються споживчими продуктами, виготовленими на замовлення».^[9] У газетній статті 2006 року Річард Докінз сказав, що дискусії щодо євгеніки гальмувалися тінню зловживання нацистами, настільки, що деякі вчені не визнають, що виведення людей для певних здібностей взагалі можливе. Він вважає, що це фізично не відрізняється від розведення домашніх тварин за такими рисами, як швидкість або навички вівчаря. Докінз відчув, що минуло достатньо часу, щоб принаймні запитати, в чому полягає етична різниця між виведенням здібностей і підготовкою спортсменів або примушуванням дітей брати уроки музики, хоча він міг придумати переконливі причини, щоб показати відмінність.^[10]

Лі Куан Ю, батько-засновник Сінгапуру, пропагував євгеніку ще в 1983 році.^[11] Прихильник природи над вихованням, він заявив, що «інтелект — це 80 % природа і 20 % виховання», і приписував успіхи своїх дітей генетиці.^[12] У своїх промовах Лі закликав високоосвічених жінок мати більше дітей, стверджуючи, що «соціальні правопорушники» будуть панувати, якщо їх рівень народжуваності не підвищиться.^[13] У 1984 році Сінгапур почав надавати фінансові стимули високоосвіченим жінкам, щоб заохотити їх мати більше дітей. У 1985 році стимули були значно зменшені після громадського галасу.^[14][15]

У жовтні 2015, Міжнародний біоетичний комітет ООН написав, що не варто плутати етичну складність генетичного вдосконалення людей з етичними негараздами євгеніки 20-го сторіччя. Однак, тут все присутня складність, бо маємо виклик ідеї людської рівності і відкриваються нові форми дискримінації і стигматизації тих, хто не хоче або не можне собі дозволити цю технологію.^[16]

Національний дослідницький інститут людського геному^[en] каже, що євгеніка «неточна», «науково помилкова і аморальна».^[17]

• Соціальний дарвінізм
• Індоктринація
• Егон фон Айкштедт

• Іван Франко.Раса. Нація. Герої (аудіокнига). НТШ  — 1899. НБУ [Архівовано 23 вересня 2018 у Wayback Machine.] (галіс.)
• М. Кисельов. Євгеніка // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Без права на розмноження: шокуюча правда про примусову стерилізацію у Швеції. WAS: Популярна історія.
• Загальна декларація про людський геном i права людини 1997 [Архівовано 17 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 2 : Д — Й. — 744 с. — ISBN 966-7492-00-8.
• Евгеніка, евгенетика [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 399. — 1000 екз.
• http://blog.i.ua/user/404434/709975 [Архівовано 4 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Исторический аспект: Евгеника: 100 ЛЕТ СПУСТЯ
• Исторический аспект: Евгеника: Основатели и продолжатели
• Энциклопедия «Кругосвет»: Евгеника [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
• П. Д. Тищенко. Анализ идей либеральной евгеники Ю. Хабермасом [Архівовано 3 листопада 2007 у Wayback Machine.]
• Євгеніка [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Євгеніка [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] ЕСУ

Це незавершена стаття з генетики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.

Це незавершена стаття з етики. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.