Марчук Іван Степанович

Іван Марчук народився 12 травня 1936 року в селі Москалівці (ґміна Білозірка Кременецького повіту Волинського воєводства, Польська республіка; нині село Лановецької громади Кременецького району Тернопільської області) в родині відомого на всю округу ткача.

Після закінчення семирічної школи вступив до Львівського училища прикладного мистецтва імені Івана Труша на відділ декоративного розпису, де навчався протягом 1951—1956 років (викладачі Карло Звіринський, Олекса Шатківський, Н. Сукачова). Після служби в армії продовжував навчання на відділі кераміки Львівського інституту прикладного мистецтва, який закінчив 1965 року (викладачі Роман Сельський, Данило Довбошинський).

З 1959 року і майже протягом наступних 10 років Марчук входив у підпільну школу, створену його викладачем Карлом Звіринським. Той на зібраннях знайомив членів із досягненнями світової культури та замовчуваними сторінками історії України. У школі також вивчали світову літературу, музику, релігію.^[5]

У 1965—1968 роках працював у Інституті надтвердих матеріалів НАН України, у 1968—1984 роках — на Київському комбінаті монументально-декоративного мистецтва.^[6] Швидко виконавши виробничі замовлення, Марчук паралельно малював те, що його дійсно цікавило. ^[5]

З 1984 року — на творчій роботі.

Нереалізованість в умовах радянського тоталітаризму й постійні переслідування органами КДБ сформували у нього бажання втекти з СРСР. ^[5] У 1989—2001 роках мешкав у Австралії, Канаді й США^[6]. У 1990 році Марчук відвідав Україну й відбулася його перша офіційна виставка у Києві — у Державному художньому музеї українського образотворчого мистецтва (нині Національний художній музей України).

Живе та працює в Києві.

Доробок митця налічує близько 5000 творів. Провів понад 150 персональних і близько 50 колективних виставок. Майстерня митця знаходиться в самому центрі Києва на вулиці Євгена Чикаленка.

У 1965 році віднайшов свій авторський стиль у мистецтві, що не вписувався в шаблони соцреалізму, і тривалий час не міг офіційно виставляти свої твори, перебуваючи андеграунді. За це зазнавав утисків і переслідувань з боку органів КДБ.

Для того щоб виживати в радянській системі, Марчуку доводилося малювати простенькі ілюстрації до радянських журналів «Україна», «Вітчизна», «Київ». За малюнок, на який Марчук витрачав близько 10 хвилин, платили приблизно 30 карбованців.^[5]

До 1988 року Спілка художників офіційно не визнавала творчість Івана Марчука, хоча він мав понад 15 експозицій у різних містах колишнього СРСР (перші виставки 1979 і 1980 років у Москві^[7]).

У 1979 році його роботи були представлені на першій виставці українських художників-нонконформістів, організованій молодими представниками української діаспори, у Парижі (Франція), Мюнхені (Німеччина), Нью-Йорку (США), Лондоні (Велика Британія)^[8], де на своєрідний стиль картин Івана Марчука звернув увагу Роланд Пенроуз, авторитетний мистецтвознавець й особистий біограф Пабло Пікассо.

Лише 1988 року Івана Марчука прийняли в члени Спілки художників України.

Започаткований у середині 60-х років спосіб вираження власного світовідчуття втілився в полістилістичному і політематичному циклі «Голос моєї Душі», наскрізному у творчості Івана Марчука, котрий варіює новими стовбуровими відгалуженнями-циклами впродовж всього творчого шляху^[6]. За стилістикою, технікою виконання, колористичним вирішенням, тематикою, картини систематизуються в цикли: «Голос моєї Душі», «Пейзаж», «Цвітіння», «Кольорові прелюдії», «Портрет», «Нові експресії», «Натюрморт», «Біла планета І», «Біла планета II», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у Безмежність»^[9]. Завершеною серією в циклі «Голос моєї Душі» є «Шевченкіана» із 42 картин (1982—1984), за яку був відзначений Національною премією України імені Тараса Шевченка (1997)^[10].

Діапазон напрямків образотворчого мистецтва, пропущених через призму самобутньої світоглядної системи й екстрапольованих на полотно, феноменально широкий: від примітивізму (з чіткими ознаками архетипності) до реалізму, гіперреалізму абстракціонізму, абстрактного експресіонізму, сюрреалізму й абстрактного сюрреалізму. Маневруючи пропорціями, ритмом, кольором, Іван Марчук творить на підсвідомості й впливає на підсвідомість.

Сьогодні його картини вражають мистецтвознавців Європи, Америки, Австралії, йому пропонують виставлятися в найкращих залах світу, і це все на противагу минулому гонінню та переслідуванню в Україні. Картини Івана Марчука зберігаються в багатьох колекціях у різних країнах світу.

Про періоди своєї творчості художник говорить:

Було дев'ять періодів творчості, „дев'ять Марчуків“, сьогодні їх уже дванадцять. І кожен з них чимось дивує. Я, в першу чергу, себе повинен дивувати. Щось весь час крутиться в голові, треба щось нове робити. І „десятий“ Марчук буде обов'язково. Визріває.[11]

Про мистецтво:^{[джерело?]}

Для мене мистецтво — це життя й одкровення. Іншої альтернативи нема. Й водночас мистецтво — це каторга. Я працюю 365 днів на рік і без цього не можу. Це присуд долі, карма, вирок, приреченість. І нікуди не дінешся. Я мрію погрітися на пляжі, полежати у траві, слухаючи як вона росте, я хочу дивитися, як пливуть у небі хмари, хочу тішитися, веселитися, спілкуватися в компанії, не відмовився б піти до школи, щоб когось там чогось навчити. А потім думаю: а мені ж теж хочеться самому щось зробити. Непереможна думка!

Періодизація творчості

Митець ділить свою творчість на 12 періодів: «Голос моєї душі», «Цвітіння», «Пейзажі», «Портрет», «Кольорові прелюдії», «Шевченкіана», «Натюрморт», «Нові експресії», «Біла планета 1», «Біла планета 2», «Виходять мрії з берегів», «Погляд у безмежність»^[9]. Твори кожного періоду відрізняються за стилем та малярською манерою. Замість звичайного мазка він винайшов спосіб нанесення на полотно найтонших цівок кольору, що створює дивовижне мереживо, завдяки якому досягає неймовірного світіння й відтінків кольору.

Виставкова діяльність

У доробку митця близько 150 персональних та 50 колективних виставок в Україні й за кордоном (зокрема, 1990, Національний художній музей, Київ; 1999, галерея муніципалітету м. Ліль, Франція; 2005, Український дім, Київ; 2006, Національний музей російського мистецтва, Київ; 2011, Національний музей Т. Г. Шевченка, Київ; 2013, Палац Радзивіллів (Литовський художній музей), Литовська Республіка; 2013, галерея УВУ, Мюнхен, галерея Шарлоттенбургу, Берлін, Німеччина; 2015, галерея Кордегарда, Варшава, галерея Центрум, Краків, Польща; 2016, Національний культурно-мистецький та музейний комплекс «Мистецький арсенал»; 2016, Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; 2016, Європейський Парламент; 2017, Бельгія, галерея Белфорт м. Брюгге, галерея Фламандського парламенту, Брюссель; 2017, галерея «Град», Братислава, Технологічний музей, Кошице, Словацька республіка; 2017, музей сучасного мистецтва імені Мустафи Айяза, Анкара, галерея CerModern, Анкара, Археологічний музей, Анталія, Туреччина; 2017, галерея Якубська, Прага; Палац Шляхти, Брно, Чехія; 2017, галерея М17, Київ; 2017, галерея Мюнстерського клубу, Люксембург; 2017, Центр сучасного мистецтва і культури (ВАСС), Бангкок; галерея Королеви, Таїланд; 2017, галерея державного самоврядування українців Угорщини, Будапешт, Угорщина; 2017, галерея Карфагену, Туніс; 2018, Folkart gallery, Ізмір, Туреччина; 2018, галерея Королеви, Амман, Йорданія; 2018, артпростір ЦУМу, Київ; 2018, галерея Дворана, Братислава, Словацька республіка; 2018, Вишнівецький палац, Тернопільська область; 2018, Centre Culturel de Rencontre Abbaye de Neumünst, Люксембург, тощо). 

5 серпня 2020 року Іван Марчук презентував для виставки «Одкровення»^[12] в Рівному 37 своїх робіт, які він створив у різні періоди свого життя. В галереї «ЄвроАрт» можна було побачити як популярні полотна, так і маловідомі, пейзажі, портрети, абстракції. Їхнє місце народження в Україні та в США. Роботи виконані у його авторському стилі «пльонтанізм».

Погляди відомих людей

Олесь Доріченко:

Іван Марчук уміє перетворити звичайне буденне життя — у сцену, в театр, а у своїх картинах — показати сокровенні глибини буття. Але при цьому Марчук — таємничий, він нікому до кінця не відкриває своєї душі, та й сама його творчість — якась насторожена тиша, перехідний стан — ніби перед великим вибухом. Це — Велика Тайна, яка є не простим спогляданням, а викликає зворотні шалені емоції.[13]

Відзнаки й нагороди

Широке визнання митця за кордоном спричинило прийняття його до Спілки художників СРСР без його відома.

• орден Свободи (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм^[14];
• народний художник України (3 серпня 2002) — за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняного образотворчого мистецтва, багаторічну плідну творчу діяльність^[15];
• заслужений художник України (14 вересня 1996) — за вагомий внесок у розвиток національної культурної спадщини, високий професіоналізм^[16];
• лавреат Національної премії України ім. Т. Г. Шевченка (7 березня 1997) — за цикл картин «Шевченкіана», «Голос моєї душі»^[17];
• лавреат Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких (2009) — за високомистецькі художні полотна останніх років, гідну репрезентацію Тернопільщини на всесвітньому рівні у 2004—2009 роках;
• відзнака Президента України «Національна легенда України» (20 серпня 2021) — за визначні особисті заслуги у становленні незалежної України і зміцненні її державності, вагомий внесок у розвиток національного мистецтва, спорту, багаторічну плідну професійну діяльність^[18]
• почесний громадянин Києва;
• почесний громадянин міста Тернополя (2008);
• почесний громадянин Канева (23 серпня 2018)^[19];
• почесний громадянин Лановецької міської територіальної громади (26 травня 2021)^[20];
• лауреат конкурсу «Людина року» (2006, Тернопільщина)^[21];
• зірка Івана Марчука встановлена в Тернополі (2011, Алея зірок)^[22] та Києві (2020)^[23].

Книги

У видавництві «Атлант ЮЕмСі» побачили світ три книги, присвячені творчості художника. Перший за часом — 500-сторінковий альбом-каталог «Іван Марчук» (2004). Видання ілюструє всі етапи творчого шляху. Після презентації книги галерея «Триптих» провела найбільшу виставку Івана Марчука, яка зайняла чотири поверхи Українського дому (2005)^[24] До виставки виданий ще один альбом, про 40-річний творчий період 1965—2005^[25]. В серії «Живопис» вийшов альбом «Іван Марчук. Дорога додому» (2008)^[26]

У 2013 році вийшла книга Олександра Климчука «Я єсмь… (Іван Марчук)», у якій найбільш повно викладено життєвий та творчий шлях художника, систематизовано бібліографію про митця^[27]

У 2014 роках видавництвом «Фенікс» видано каталог художника «Іван Марчук. Вчора, сьогодні… завжди» українською й англійською мовами з передмовою відомої дослідниці творчості художника і його биографа Тамари Стрипко^[28]. Альбом перевидався тричі: у 2015 році був доповнений польським перекладом, а у 2016 році — німецьким. У ньому представлені роботи, які експонувалися у 2014—2017 роках у Литві, Німеччині, Польщі, Бельгії.

У березні 2016 року медіахолдінгом COOP Media видана книга «Український геній Марчук: історії»^[29] (автор)^[30]. У книзі представлено майже сотню робіт митця, в тому числі ті, що є в приватних колекціях та в майстерні Марчука, і раніше не були доступні широкому загалу.

У лютому 2017 року у видавництві «Фенікс» видано каталог-дослідження раннього періоду творчості художника «Іван Марчук. Картини-притчі (ранній період)»^[31]. Авторами передмови є німецька мистецтвознавець Олена Балун, українська дослідниця творчості митця Тамара Стрипко.

У лютому 2018 року Folkart Gallery (Туреччина) видано книгу «Відлуння мрій» (340 стор.) українською, англійською й турецькою мовами з 300 ілюстраціями полотен митця.^[32]

Музей Марчука

У 2005 році Президент України Віктор Ющенко обіцяв створити всесвітньовідомому художникові музей його картин на Андріївському узвозі в Києві. Було навіть закладено капсулу на місці майбутньої споруди, однак досі музей не створено.

Перший музей художникові 2010 року створили його земляки в рідному селі Москалівці Тернопільської області, який відкрили за участі Івана Марчука.

11 червня 2021 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ «Про створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука»^[33].

10 травня 2022 року Президент України Володимир Зеленський підписав указ щодо створення музейно-культурного центру сучасного мистецтва Івана Марчука. Він розташується у будинку на вулиці Володимира Винниченка, 10, де з 1992 по 2012 рік працювало посольство США^[34].

Премії Марчука

31 травня 2016 року третя сесія Тернопільської обласної ради шостого скликання підтримала проєкт про започаткування з 2016 року щорічної обласної премії імені Івана Марчука для обдарованих дітей області віком від 7 до 15 років у галузі образотворчого мистецтва^[35].

80-річчя

До 80-річчя від дня народження Івана Марчука Укрпошта видала поштовий конверт і марку із зображенням картини «Скажи мені правду». 12 травня 2016 року в присутності митця на Головпоштамті у Києві відбулося урочисте погашення марки.

Ювілейний рік розпочався ретроспективною виставкою у Національному культурно-мистецькому та музейному комплексі «Мистецький Арсенал» —«Іван Марчук. Генотип вольності». Але півтори сотні представлених полотен — це невелика частка того, що міг показати художник цінителям його творчості^[36].

У травні 2016 року в рідному селі за участі гостей відзначили 80-річчя майстра. На урочини митець прибув із донькою Богданою, яка вперше завітала на малу батьківщину батька.

18 травня 2016 року о 15-й годині у виставковому залі Одеського художнього музею відбулось відкриття виставки живої легенди українського живопису, всесвітньо відомого художника Івана Марчука — «Генотип вольності». В експозиції було представлено близько ста полотен шести (з 11) авторських циклів широкого творчого діапазону: від філософськи проникливого «Голосу моєї Душі», вишуканих натюрмортів і зачарованих пейзажів, до благородно витончених абстракцій «Білої Планети I», «Білої Планети II», колористично гармонізованого сюрреалізму «Погляду в Безмежність». Більшу частину експонованої колекції складали роботи, які в останні роки демонструвалися винятково за кордоном: Литва (Вільнюс), Німеччина (Берлін, Мюнхен), Польща (Варшава, Краків), викликаючи подив і захоплення у європейського глядача^[37].

Полотно «Сад спокуси» (1996) Івана Марчука посіло позицію № 5 рейтингу «Шість найдорожчих картин українських художників» (2022), укладеного науково-дослідницьким історичним проєктом «Локальна історія». Картина була продана у 2022 за $120 тис. на аукціоні Goldens. Кошти спрямували на потреби ЗСУ^[38].

Часто експериментував із різними фізичними та духовними практиками, займався йогою та медитаціями, мав чіткий режим сну та харчування.

Батько — Степан Марчук — був ткачем.

Художник має трьох сестер.

Один раз був одружений — в студентські роки. Але через три місяці розлучився.

27 січня 1977 року, у Харкові, народилася донька художника — Богдана Півненко — скрипалька, народна артистка України. Її мати — мистецтвознавиця Алла Півненко, викладачка Харківського художньо-промислового інституту^[39][40].

7 грудня 2006 року у художника з'явився онук: у Богдани і бізнесмена та політика Володимира Шульги народився син, Богдан Шульга^[39].

• Пльонтанізм
• Шевченкіана Івана Марчука

Окремі видання

• Іван Марчук: Альбом-каталог. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2004. — 519 с. — ISBN 966-95919-7-X. (укр.) (англ.)
• Іван Марчук. Творчий період 1965—2005: [Альбом]. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2005. — 28 с. (укр.) (англ.)
• Іван Марчук. Дорога додому: Альбом. — К. : ТОВ «Атлант ЮЕмСі», 2008. — [135] с. — ISBN 978-966-8968-22-8. (укр.) (англ.)
• Климчук О. «Я єсьмь…» (Іван Марчук): Есей-біографія. — К. : Український письменник, 2013. — 584 с. — ISBN 978-966-779-336-6.
• Іван Марчук. Вчора, сьогодні…, завжди. Каталог (передмова Т. Стрипко). — К.: Фенікс, 2016. — 112 с. — ISBN978966-2374-48-3. (укр.) (англ)
• Ivan Marchuk. Allgemeines Künstlerlexikon [Архівовано 14 жовтня 2018 у Wayback Machine.], Band 87, Berlin De Gruyter, 2015.  — Р. 171.

Статті

• Марчук Іван Степанович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 103-104.

• 65 років від дня народження Івана Степановича Марчука [Архівовано 11 березня 2007 у Wayback Machine.] // Тернопільська обласна універсальна наукова бібліотека.
• Іван Марчук — проникнення в ego глядача // Журнал «Versal». — 2008. (рос.)
• Картини Івана Марчука // ArtUkraine.com. (англ.)
• Український художник, якого Британія внесла до списку «Сто геніїв сучасності» [Архівовано 11 серпня 2016 у Wayback Machine.] // ArtsLooker. — 2015. — 23 серпня.
• Геній сучасності. До 80-річчя від дня народження І. Марчука (1936) // Дати і події [Архівовано 30 квітня 2016 у Wayback Machine.], 2016, перше півріччя: календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С. 114—117.
• Визнаному у світі генію сучасності Івану Марчуку вручили Орден Свободи [Архівовано 22 серпня 2017 у Wayback Machine.] // 5 канал. — 2016. — 12 листопада.
• Білейчук Ярослав. «Духовність та культура — праведна душа народу» // Марчук Іван Степанович / Білейчук Леся. — «Почесні імена України — еліта держави». — Київ : «Логос Україна», 2017. — Т. IV. — С. 202. — ISBN 978-966-2457-18-6.
• Марчук Іван Степанович // Художники України : Енциклопедичний довідник : Вип. 1 / Академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва ; редкол. В. Д. Сидоренко (голова) та ін. ; автор-упор.: М. Г. Лабінський. — К. : Інтертехнологія, 2006. — С. 369. — ISBN 978-966-96839-3-9.

Відеофрагменти