Айвар Джайєвер
| Айвар Джайєвер | |
|---|---|
 | |
| Народився | 5 квітня 1929 (95 років) Берген,  Норвегія |
| Країна |  США |
| Діяльність | фізик, інженер, науковець, викладач університету |
| Alma mater | Норвезький технологічний інститут, Політехнічний інститут Ренсселера |
| Галузь | фізика[1], надпровідність[1], напівпровідник[1], біофізика[1], фізика твердого тіла[1], імунологія[1], tissue cultured[1] і прикладна математика[1] |
| Заклад | Політехнічний інститут Ренсселера |
| Членство | Норвезька академія наук Національна академія наук США Шведська королівська академія інженерних наук Королівське норвезьке товариство наук та літературиd Американська академія мистецтв і наук Американське фізичне товариство[2] Американське товариство інженерів-механіків |
| Відомий завдяки: | надпровідність |
| Нагороди |  Нобелівська премія з фізики (1973) |
| Особ. сторінка | homepages.rpi.edu/~giaevi/ |
 Айвар Джайєвер у Вікісховищі | |
Айвар Джайєвер (англ. Ivar Giaever (Івар Йєвер); нар. 5 квітня 1929, Берген, Норвегія) — американський фізик норвезького походження, лауреат Нобелівської премії з фізики 1973 року (разом з Лео Есакі та Браяном Джозефсоном) за відкриття, що стосуються тунелювання в надпровідниках, явища відомого як ефект Джозефсона.
Біографія
Джайєвер вивчав машинобудування в Норвезькому технологічному інституті, який закінчив в 1952 році. У 1954 році він емігрував до Канади, де працював у компанії «General Electric». Через два роки він переїхав до США, де працював у тій самій компанії прикладним математиком та завершив інженерні курси. З 1958 р. працював у Центрі досліджень і розробок компанії «General Electric» у Скенектаді, штат Нью-Йорк та одночасно навчався у Політехнічному інституті Ренсселера (Трой, штат Нью-Йорк), де здобув ступінь доктора філософії в 1964 році. Того ж року отримав громадянства США. Від 1958 до 1969 року Джайєвер працював у галузі тонких плівок, надпровідності та тунелювання. Пізніше Джайєвер загалом займався дослідженнями в галузі біофізики. Під час свого перебування в Кембриджському університеті завдяки стипендії Гуггенхейма (1969) він винайшов методику для доведення імунних реакцій. З 1970 року провів більшу частину свого часу у вивченні поведінки білкових молекул на поверхні твердих тіл. У 1988 році він залишив компанію та став професором-емерітом у Політехнічному інституті Ренсселера та почесним професором (professor-at-large) в Інституті фізики Університету Осло.
Крім Нобелівської премії він був нагороджений Призом Олівера Баклі від Американського фізичного товариства (1965) та нагородою Зворикіна від Національної академії інженерії (1974).
Примітки
Посилання
- Фільм про Нобелівську премію Джайєверу [Архівовано 2 грудня 2015 у Wayback Machine.]
- Інформація про Джайєвера з сайту Нобелівської премії [Архівовано 11 червня 2010 у Wayback Machine.] (англ.)
- Нобелівська автобіографія [Архівовано 27 червня 2011 у WebCite]
