Баскунчак
Баскунча́к — солоне самоосадне безстічне[1] і сильномінералізоване озеро в Ахтубінському районі Астраханської області, Росія. Велике родовище солі. Вчені стверджують, що запасів солі вистачить всьому людству на декілька тисяч років.[2] В радянський період озеро ще називали «всесоюзною сільницею»,[3][4] оскільки озеро давало майже половину всієї кухонної солі, яку виробляли в Радянському Союзі за рік.[4]
| Баскунчак | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| 48°10′ пн. ш. 46°53′ сх. д. / 48.167° пн. ш. 46.883° сх. д. 46°53′ сх. д. / 48.167° пн. ш. 46.883° сх. д. | ||||
| Розташування | ||||
| Країна |  Росія | |||
| Регіон | Астраханська область | |||
| Розташування | Росія Астраханська область | |||
| Геологічні дані | ||||
| Тип | Солоне озеро | |||
| Розміри | ||||
| Площа поверхні | 115 км² | |||
| Висота | -21,6 м | |||
| Глибина макс. | 3 м | |||
| Довжина | 18 км | |||
| Ширина | 13 км | |||
| Вода | ||||
| Солоність | 300 г/л | |||
| Басейн | ||||
| Вливаються | Гірка Річка | |||
| Площа басейну | 467 км² | |||
| Країни басейну | Росія | |||
| Інше | ||||
| Міста та поселення | Нижній Баскунчак | |||
| Geonames | 578801 | |||
| Код ДВР Росії | 11010002711112100001118 | |||
  Баскунчак (Росія) | ||||
 | ||||
 Баскунчак у Вікісховищі | ||||
Географія і геологія
Озеро розташоване в північній частині Прикаспійської низовини і знаходиться приблизно за 270 км на північ від Каспійського моря і за 53 км на схід від Волги. За декілька кілометрів від озера розташований казахський кордон.[5] Поблизу озера розташовані населені пункти Верхній Баскунчак і Нижній Баскунчак (на віддалі 8 км один від одного), населення яких, в основному, казахи.[5] Безпосередньо біля озера знаходиться село Нижній Баскунчак.[6] По дорозі в напрямку Нижнього Баскунчака трапляються карстові провали.[5]
Озеро має неправильну форму, довжина по більшій осі складає 18 км, ширина коливається від 6 до 13 км.[2] Площа 115 км² (за іншими даними 110 км²[2]), рівень води на 21,6 м нижче за рівень океану. Котловина Баскунчака тектонічного походження, береги низинні, глинясті. Озеро являє собою заглиблення на вершині соляної гори, яка на тисячу метрів заглиблена в глиб землі і прикрита товщею осадових пород.[2] Тобто, озеро розташоване на велетенських покладах кам'яної солі.[5] Сіль залишена великим Пермським морем, яке існувало 250 мільйонів років тому.[3] Моря, які існували пізніше, прикрили соляні відклади потужними пластами гіпсу, крейди, мергелю і інших осадових порід. Сіль під великим тиском порід, які лежали на ній, ставала пластичною, текучою, вона підіймалась, витискалась до поверхні землі у вигляді величезних куполоподібних монолітів.[3] Один із них — Баскунчакський соляний купол висотою 5000 метрів.[3] Об'єм лише тієї частини, яка знаходиться під озером, перевищує 70 кубічних кілометрів.[3] Живиться Баскунчак солоними джерелами, що витікають з підніжжя гори Богдо та з дна озера. Озеро Баскунчак, як і Ельтон, багаті, крім кухонної солі, бромом, йодом, магнієвими солями.[7]
Етимологія
Навколо значення слова «Баскунчак» існує декілька думок. Найпоширеніша — воно утворилось від казахських «собака» і «голова».[5] Мотивацією подібної дії є наявність в розглянутому слові першого складу «бас», в якому етимологи вбачають натяк на тюркське «баш» — голова.
В «Книзі «рос. Большому чертежу» (опис Московської держави, виготовленої в 1627 році) озеро іменується «Ускончак».[3] Доктор Е.М. Мурзаєв вважає, що назва тюркського походження і означає «озеро, залите сонцем», або «Сонячне озеро».[3]
В рос. «Делах Тайного Приказа» від 24 жовтня 1674 року записано: «Баскуачкське соляне озеро».[3] Існує думка, що це зіпсована назва озера рос. «Большой кипчак» (з ІХ по ХІІ століття в низовинах Волги господарювали кипчаки (половці).[3]
Кочувавші по Прикаспійській низовині калмики називали озеро «Богдин хара нур», дослівно «Чорне озеро Богдо».[3] Свого часу його називали «Озеро Бестужев Богдо».[3]
.jpg)
Запаси солі. Соляний промисел
Баскунчак має невичерпні запаси кухонної солі, які лежать на дні озера. Ці запаси солі складають 3/4 російських запасів.[5] Водойма заповнена твердими, як чавун, відкладеннями солі і міцним соляним розчином — «ропою».[8] Дно озера — суцільна сіль.[3] Вперше його дослідив в 1883 році гірничий інженер Глушков, який пробурив в різних точках озера три свердловини, і переконався, що на дні озера окрім солі нічого немає.[3] Наступне буріння виявило товщину пласта в 600 метрів, і, накінець, дані електророзвідки: висота соляної гори більш 5000 метрів.[3] Щорічно внаслідок випаровування в озері відкладається тонкий шар солі — новосадка.
Початок видобутку відходить в далеке минуле. В давні часи тут добували сіль скіфи, у VII-ІХ століттях добували її хозари, у Х-ХІІІ — половці.[3] З ХІІІ століття промисел вели татари і калмики.[3] З середини XV століття Нижнє Поволжя було приєднане до Московії.[3] Інтенсивна розробка Баскунчакського озера почалась в 1861 році, після того, як закрили Ельтонські соляні промисли.[3]
Виломка солі на озері проводилася за допомогою звичайних пешнів, ломів, лопат; на берег сіль доставляли верблюди, запряжені у вози.[9] Сіль з води могли вигрібати й лопатами, стоячи ногами у воді. В минулому використовувалась праця каторжників, видобування велось вручну: за допомогою спеціальних молотків відколювались куски солі, після чого їх промивали, а за цим везли на верблюдах до пристані річки Ахтубе.[5] Володимирська пристань, яка лежить в волзькому затоні, який майже зливається з Ахтубою (відстань між Волгою і Ахтубою тут всього 8–9 кілометрів), здавна відома як важливий транспортний центр — через неї на Волгу поступає сіль з озера Баскунчак; до 80-х років 19 століття її підвозили сюди верблюжими караванами.[6] На гербі Енгельського району зображений бик з великою чашею солі на спині, що нагадує про історичний факт про колишнє назначення Покровської Слободи як важливого перевалочного пункту на "сольовому шляху" з озер Баскунчак і Ельтон — сіль доставлялась на биках чумаками.[10]
До 1917 розробка родовища проводилася вручну примітивним кустарним способом (добувалося до 250 тис. т солі на рік).[11] З 1931[11] промисли механізовані — почалось застосування спеціального сольового комбайну: комбайн рихлить соляний пласт, засмоктує сіль по трубам в подрібнювач, розмелює і промиває її. Після цього навантажує чисту сіль в вагони, які стоять поряд. По твердих ділянках озера до місць видобутку прокладають залізничні гілки колій.[4][6] Комбайн рухається дуже повільно і залишає за собою глибоку борозну.
Зараз працюють ще екскаватори, солесоси. Промисли добре впорядковані. Сіль переважно йде на потреби Волго-Каспійського рибного промислу. Баскунчацька сіль дуже чиста і не потребує спеціальних обробок, і на 99,8 % складається з NaCl.[5]
Попри те, що ведеться видобуток, озеро постійно поповнюється сіллю за рахунок джерел, що впадають у нього. Багато джерел втікає в озеро з його північно-західного берега, привносячи з собою більше 2,5 тисячі тонн солей на добу.[2] Найкрупніший з них — річка рос. Горькая.[5]
Лікувальні грязі
Оскільки озеро розташоване в районі сильних вітрів з сильними пиловими бурями, цей пил — головний матеріал, з якого формується чорна, в'язка, з запахом сірководню грязь, яку застосовують при лікуванні багатьох захворювань.[3]
Див. також
Примітки
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Баскунчак |
Література
- Озеро Баскунчак // Большая советская энциклопедия : в 30 т. / главн. ред. А. М. Прохоров. — 3-е изд. — М. : «Советская энциклопедия», 1969—1978. (рос.)
- Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
- М.М.Скаткін // Природознавство: підручник для 4 класу. — К.: «Радянська школа», 1967. с.256 (сторінка:60)
 | Це незавершена стаття з географії Росії. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
