Борщів (Житомирський район)
Борщі́в — село в Україні, у Радомишльській міській територіальній громаді Житомирського району Житомирської області. Кількість населення становить 918 осіб (2001). У 1923—2017 роках — адміністративний центр однойменної сільської ради.
| село Борщів | |
|---|---|
| Країна |  Україна |
| Область | Житомирська область |
| Район | Житомирський район |
| Громада | Радомишльська міська громада |
| Код КАТОТТГ | UA18040450050091762 |
| Основні дані | |
| Перша згадка | 1606 |
| Населення | 918 (2001) |
| Площа | 33,466 км² |
| Густота населення | 27,43 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 12251 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 50°31′00″ пн. ш. 29°06′24″ сх. д.H G O |
| Середня висота над рівнем моря | 173 м |
| Водойми | р. Коробочка |
| Найближча залізнична станція | Ірша |
| Відстань до залізничної станції | 42 км[1] |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | вул. Мала Житомирська, 12, м. Радомишль, Житомирський р-н, Житомирська обл, 12201 |
| Карта | |
  Борщів | |
 Борщів | |
| Мапа | |
 | |
Географія
Розташоване за 10 км західніше Радомишля та 42 км від залізничної станції Ірша. Через село проходить автошлях Радомишль — Потіївка[1]. Лежить на річці Коробочка, що впадає до Тетерева[2].
Населення
У 1784 році в поселенні нараховувався 531 мешканець, в середині 19 століття — 754 особи, з них православних 732, римокатоликів — 10, євреїв — 12[3].
Станом на 1885 рік в селі мешкало 638 осіб, налічувалося 104 дворових господарства[4], в кінці 19 століття — 1 025 осіб, з них 519 чоловіків та 506 жінок[5], за іншими даними — 182 двори та 1 032 мешканці[6].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 1 665 осіб, дворів — 565[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 1 168 осіб. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 918 осіб[7].
Історія
Перша писемна згадка про село датується 1606 роком[1]. Колишня власність Стрибилів: у 1628 році Данило Стрибиль вносив від двох димів та двох городів. Одночасно ігумен київського монастиря святого Миколи Пустинського платив від Борщова за 2 городи та млин. Від середини 18 століття належало Третякам[6]. Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село, що належало Третякам та Михайловським, сплачувало 1 злотий і 16 грошів до замку та 6 злотих і 8 грошів — до скарбу[8]. До середини 18 століття село не мало власної церкви й було приписане до Чайківської парафії. У 1761 році, стараннями Михайла Третяка, збудовано дерев'яну Свято-Покровську церкву та утворено окрему парафію. Будівлю церкви оновлено у 1804 році[3].
В середині 19 століття — село (рос. Борщев, пол. Borszczów) Радомисльського повіту, на річці Коробочка, за 4 версти нижче Чайківки, за 8 верст від Радомисля. У 1857 році Целестин Третяк продав маєток, з 2 130 десятин землі, поміщикові з с. Гуменники Генрихові Богдановичу[3], а, незадовго перед цим, частину села, з 590 десятинами землі та 51 ревізькою душею, отримали у власність сестри Білецька та Ходківська, 159 десятин та 26 душ — Карл Сонгайло. Згодом ті частини роздробилися, найбільші залишилися в Аделіни Білецької (295 дес.) та Пилипа Гринцевича (145 дес.)[6]. Належало багатьом власникам, всього землі — 2 879 десятин. Церкві належало 43 десятини землі, до парафії входило с. Морогівка, що лежало за 12 верст. Волосне та поліційне управління розміщувалося в Радомислі[3][2].
Станом на 1885 рік — колишнє власницьке село Кичкирівської волості Радомисльського повіту Київської губернії, біля річки Коробочка. В селі була парафіяльна церква, заїзд[4].
В кінці 19 століття — власницьке село Кичкирівської волості Радомисльського повіту Київської губернії, на річці Бистріївка (за Похилевичем — Коробочка). Відстань до повітового міста Радомисль, де розміщувалися поштово-телеграфна та поштова (земська) станції — 7 верст, до найближчої залізничної станції (Житомир) — 45 верст, до найближчої пароплавної станції, в Києві — 102 версти. Основним заняттям мешканців було рільництво. Землі — 1 848 десятини, з котрих поміщикам належало 430 десятин, селянам — 1 374 дес., 44 дес. — церкві. Село належало М. С. Єремєєву, котрий вів господарство самостійно. На поміщицьких та селянських землях застосовували трипільну сівозміну. В селі були церква, церковно-парафіяльна школа, водяний млин, 3 кузні та хлібна комора. Пожежний обоз складався з 3 бочок та 4 багрів[5][6].
У 1923 році увійшло до складу новоствореної Борщівської сільської ради, котра, від 7 березня 1923 року, включена до складу новоутвореного Радомишльського району Малинської округи; адміністративний центр ради[9].
На фронтах Другої світової війни воювали 372 селян, 165 з них загинули, 265 нагороджені орденами й медалями. У 1952 році на їх честь споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, який мав у користуванні 2 781 га сільськогосподарських угідь, в тому числі 2 409 га ріллі. Господарство вирощувало зернові культури, льон, картоплю, виробляло м'ясо та молоко. В селі були середня школа, клуб, бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, дитячі ясла[1].
30 грудня 1962 року, в складі сільської ради, передане до Малинського району Житомирської області. 4 січня 1965 року повернуте до складу відновленого Радомишльського району Житомирської області[9].
16 травня 2017 року включене до складу новоствореної Радомишльської міської територіальної громади Радомишльського району Житомирської області[10]. Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Житомирського району Житомирської області[11].
Відомі люди
- Кондратюк Юрій Володимирович (1984—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни 2014—2017.
Примітки
Посилання
- Погода в селі Борщів [Архівовано 26 листопада 2020 у Wayback Machine.]
