Веймарська республіка

Ва́ймарська Респу́бліка^[1] (нім. Weimarer Republik, [ˈvaɪmaʁɐ ʁepuˈbliːk] ( прослухати)) — історична назва німецької держави, пов'язана з конституційним Національним зібранням, що засідало у Ваймарі. Офіційно держава, як і її попередниця, продовжувала називатися Німецькою Імперією (нім. Deutsches Reich). Також використовували назви Німецька народна держава (нім. Deutscher Volksstaat) або просто Німецька республіка (нім. Deutsche Republik).

Deutsches Reich Німецька Держава
1919 – 1933 ↓
Прапор Герб (1919—1928)
Девіз Einigkeit und Recht und Freiheit («Єдність, і право, і свобода»)
Гімн «Deutschlandlied» («Пісня Німеччини»)
Столиця	Берлін
Мови	Німецька (офіційна)
Форма правління	федеративна напівпрезидентська республіка (1919–1930) федеративна авторитарна парламентсько-президентська республіка (1930–1933)
Президент
- 1918–1925	Фрідріх Еберт (перший)
- 1925–1933	Пауль фон Гінденбурґ (останній)
Канцлер
- 1919	Філіпп Шайдеман (перший)
- 1933	Курт фон Шляйхер (останній)
Історія
- Засновано	1919
- Ліквідовано	1933
Площа
- 1925	468 787 км2
Населення
- 1925	62 411 000 осіб
Густота	133,1 осіб/км²
Валюта	Паперова марка (1919—1923) Райхсмарка (1924—1933)
Попередник Наступник Німецька імперія Третій рейх Саар (Ліга Націй)
Сьогодні є частиною	Німеччина  Польща  Росія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Веймарська республіка

Виникла у 1919 році внаслідок Листопадової революції. У перші роки її політичне життя визначала парламентська більшість, що складалася з соціал-демократів, Німецької демократичної партії та Партії центру. СДПН уже відійшла від своїх колишніх революційних ідей. Демократія функціонувала. Спроби повалення державного ладу з метою встановлення соціалізму було придушено. Приватна власність залишилася недоторканною.

Але вже у 1920-ті стало видно, наскільки крихка республіканська база серед населення. Економічна криза, інфляція, окупація Руру та спроби нацистського перевороту чітко показали в 1923 році, що у Ваймарській республіці демократи перебувають у меншості.

З висновком Локарнських угод у 1925 році Ліги Націй у 1926 році переможена Німеччина повернула собі політичне рівноправ'я на міжнародній арені. Цим пояснюється, що частина населення сприймала ті роки як «золоті двадцяті роки». Але період розквіту був коротким. З новою економічною кризою 1929 року почалося падіння республіки.

Ваймарська конституція була за своєю суттю достатньо авторитарною та надавала президентові (обраному прямим голосуванням на сім років) дуже широкі повноваження. Президент міг будь-коли розпускати Райхстаґ, навіть у першу секунду першої сесії. Президент міг як і коли завгодно призначати та звільняти з посади райхсканцлера та кабінет (ст. 53 і 54). Райхстаґ міг оголосити вотум недовіри канцлерові та уряду, але не мав права це робити у разі розпуску президентом.

У разі небезпеки державі президент міг скасовувати будь-які цивільні свободи на будь-який термін (ст. 48). Райхстаґ міг скасувати ці заходи, але можливість розпуску знову ж таки нейтралізовувала парламент.

Ці серйозні обмеження демократії зробили можливою фактичну самоліквідацію демократичного ладу після призначення президентом Гінденбурґом на пост райхсканцлера Адольфа Гітлера в січні 1933 року.

З цієї миті зазвичай вважається, що Ваймарська республіка припинила існування та почався нацистський період — Третій Рейх. Політичні структури Третього Райху виникли, проте, не з нуля, а шляхом модифікації та підлаштування під однопартійну диктатуру нацистів наявних структур Ваймарської республіки.

До 1945 формально зберігався Райхстаґ, органи управління земель (як-от Пруссія), органи місцевого самоврядування нижчого рівня.