Виховання

Найчастіше вихованням займаються біологічні батьки дитини, також це може бути старший сиблінг, дідусь чи бабуся, законний опікун чи опікунка, тітка, дядько чи інші рідні люди, а також друзі родини^[2]. Уряди та суспільства також можуть брати участь у вихованні дітей. У багатьох випадках осиротілі або покинуті діти отримують батьківський догляд у стосунках, не підкріплених кровною спорідненістю. Інші можуть бути всиновлені, жити з прийомній сім'ї чи у сирітському притулку.

Навички батьківства (англ. parenting skills) широко варіюються, а особа з хорошими навичками батьківства може вважатися хорошим вихователем/вихователькою (англ. good parent)^[3].

Стилі виховання варіюються за історичним періодом, расою/етнічністю, соціальним класом та іншими соціальними змінними^[4]. Дослідження також виявили, що батьківська історія з її якістю прив'язаності, як і батьківська патопсихологія, особливо внаслідок негативних досвідів, може суттєво впливати на чутливість батьків та наслідки для дітей, тобто стратегії та досвід батьківства транслюються між поколіннями^[5][6][7].

Докладніше — Стилі виховання^[en]

Стилі батьківства або стилі виховання — це матриці поведінки, що найчастіше використовуються особами, котрі виховують дітей, у спілкуванні з ними.

• Авторитетне виховання (характеризується справедливістю та рівноправним діалогом з дитиною),
• Авторитарне виховання (характені контроль та системи заборон і покарань),
• Вседозвільне виховання (характерні гіперопіка і задобрювання дитини),
• Відсторонене виховання (характерне ігнорування та дистантність).

Визначення терміну

Термін «виховання» вживається в педагогічній науці в чотирьох значеннях:

• у широкому соціальному, йдеться про виховний вплив на людину всього суспільства і всієї дійсності, який містить в собі не лише позитивну спрямованість, а й конфлікти та протиріччя; тут особистість може не тільки формуватися під впливом соціального середовища, а й деформуватися, або, навпаки, загартуватись у боротьбі з труднощами, «робити саму себе»;
• у широкому педагогічному, коли мається на увазі виховання в діяльності шкіл, технікумів, університетів та інших закладів, де персонал керується педагогічною теорією та її практичними методичними рекомендаціями;
• у вузькому педагогічному, коли виховання є цілеспрямованою виховною діяльністю педагога (наприклад, класного керівника в школі, куратора в вищому навчальному закладі), щоб досягти певної мети в студентському колективі;
• у гранично вузькому, коли педагог або батько вирішують конкретну індивідуальну проблему виховання або перевиховання (наприклад, у юнака прагнуть виховати чесність, ввічливість). (Педагогіка / За редакцією Ю. К. Бабанського).

Виховання та життєтворчість

Останнім часом поняття «виховання» в обмежено вузькому розумінні дедалі більше набуває значення життєтворчості.

Життєтворчість, приміром, передбачає відкритість життя студентів для добрих справ, колективної праці для інших людей (близьких і далеких), турботи про них, взаємодопомоги, милосердя та ін. У цьому контексті «виховання» означає спільну діяльність вихователя і вихованця, спрямовану на формування суб'єктивної основи особистості — її свідомості, духовних цінностей, переживань, досвіду.

Мотиви виховання

Мотиви виховання — спонукальна причина дій і вчинків людини, зумовлюються передусім анатомо-фізіологічними і соціально-психологічними потребами.Американський психолог Абрахам Маслоу (1908—1970) визначив ієрархічну багатоступеневу піраміду потреб людини, усі компоненти якої перебувають у діалектичному взаємозв'язку. У цілому вони ніби програмують виховний процес. Якщо якась ланка випадає, порушується цілісність структури, а отже й програма виховного процесу.

Структура процесу виховання

Процес виховання є двостороннім (обов'язкова взаємодія (вихователя і вихованця), цілеспрямованим (наявність конкретної мети), багатогранним за завданнями і змістом, складним щодо формування і розкриття внутрішнього світу вихованця, різноманітним за формами, методами і прийомами, неперервним (у вихованні канікул бути не може), тривалим у часі (людина виховується все життя). Ефективність його залежить від рівня сформованості мотиваційної бази.

Структура процесу виховання як соціалізації передбачає:

1. Оволодіння знаннями, нормами і правилами поведінки.
2. Формування почуттів (стійких емоційних відносин людини до явищ дійсності).
3. Формування переконань (інтелектуально-емоційного ставлення суб'єкта до будь-якого знання як до істинного (або неістинного).
4. Формування умінь і звичок поведінки.

Напрямки виховання

Основним напрямком виховання є громадянське виховання — формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що дає людині можливість відчувати себе морально, соціально і юридично дієздатною та захищеною. Покликане воно виховувати у вихованця високі моральні ідеали, почуття любові до Батьківщини, потребу у служінні їй. Громадянське виховання має бути спрямованим на розвиток патріотизму, національної самосвідомості, політичної культури, дбайливого ставлення до природи, моральності, культури поведінки особистості.

Перевиховання

Перевиховання — виховний процес, спрямований на подолання негативних рис особистості, що сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

• Громадянське виховання
• Естетичне виховання
• Музичне виховання
• Національно-патріотичне виховання
• Фізичне виховання

• Планування сім'ї
• Контроль над народжуваністю
• Педагогіка

• Виховання у Стародавній Греції: соціокультурний контекст: навч . посіб. для вищ . пед. навч . закл . / Петро Гусак, Людмила Гусак, Леся Мартіросян ; Східноєвроп . нац. ун-т імені Лесі Українки. — Луцьк: Вежа-Друк, 2016. — 199 с.
• М. Михальченко. Виховання політичне // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. ISBN 978-966-611-818-2.
• Тимошенко Людмила Николаевна. Воспитание старшеклассниц. Книга для учителя. — 2—е, дополненное и переработанное. — Москва : «Просвещение», 1990. — 192 с. — 800 000 прим. — ISBN 5-09-000789-6. (рос.)
• Дитина: Освітня програма для дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту В. О. Огнев'юк ; авт.кол.: Г. В. Бєлєнька, О. Л. Богініч, Н.І. Богданець - Білоскаленко [ та ін. ]; наук.ред.: Г.В.Бєлєнька, М.А. Машовець ; Мін. осв. і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. — К. : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2016. — 304с. [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] ISBN 978-617-658-016-4

• Жарський Е. Історичні основи виховання. Лекції 1—3 [Архівовано 16 жовтня 2021 у Wayback Machine.]. Нью-Йорк: Шкільна Рада УККА, Університет Українознавства НТШ, Педагогічний Інститут Українознавства, 1960. 80 с.
• Виховання дітей [Архівовано 19 січня 2014 у Wayback Machine.]
• Вихована людина; Виховання [Архівовано 26 жовтня 2020 у Wayback Machine.] Тофтул М. Г. Сучасний словник з етики. — Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2014. — 416с. ISBN 978-966-485-156-2
• Релігійне виховання [Архівовано 20 квітня 2021 у Wayback Machine.] // Українська Релігієзнавча Енциклопедія
• Дитина: Освітня програма для дітей від двох до семи років / наук. кер. проекту В. О. Огнев'юк ; авт.кол.: Г. В. Бєлєнька, О. Л. Богініч, Н.І. Богданець - Білоскаленко [ та ін. ]; наук.ред.: Г.В.Бєлєнька, М.А. Машовець ; Мін. осв. і науки України, Київ. ун-т ім. Б. Грінченка. — К. : Київ. ун-т ім. Б. Грінченка, 2016. — 304с. [Архівовано 28 січня 2021 у Wayback Machine.] ISBN 978-617-658-016-4

Це незавершена стаття з педагогіки. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.