Мунтян Володимир Федорович
Володи́мир Фе́дорович Мунтя́н (нар. 14 вересня 1946, Котовськ, Одеська область) — радянський та український футболіст, згодом футбольний тренер. Як футболіст ставав сім разів чемпіоном СРСР, що є рекордом радянського футболу (окрім нього сім разів першість СРСР вигравав Олег Блохін). Двічі вигравав Кубок СРСР, володар Кубка Кубків УЄФА та Суперкубка УЄФА, учасник чемпіонату світу 1970 року.
 | ||||||
 | ||||||
| Особисті дані | ||||||
|---|---|---|---|---|---|---|
| Повне ім'я | Володимир Федорович Мунтян | |||||
| Народження | 14 вересня 1946 (77 років) | |||||
| Котовськ (нині — Подільськ), Одеська область, Українська РСР, СРСР | ||||||
| Зріст | 169 см | |||||
| Вага | 68 кг | |||||
| Прізвисько | Муня | |||||
| Громадянство |  Україна СРСР | |||||
| Позиція | півзахисник | |||||
| Професіональні клуби* | ||||||
| Роки | Клуб | І (г) | ||||
| 1965—1977 1980 | «Динамо» К СКА (Київ) | 302 (57) | ||||
| Національна збірна | ||||||
| Роки | Збірна | І (г) | ||||
| 1968—1976 |  СРСР | 49 (7) | ||||
| Тренерська діяльність** | ||||||
| Сезони | Команда | Місце | ||||
| 1981—1982 1986—1988 1992—1994 1995—1997 1998 1999 2000 2001 2002 2003—2004 2004—2005 2008 2008— | СКА (Київ) «Косфаба» Мол. збірна України  Гвінея «Черкаси» «Оріон» (Київ) «Таврія» «Оболонь» «Аланія» «Кривбас» «Ворскла» Мол. збірна України «Динамо» К (молодь) | |||||
| Звання, нагороди | ||||||
| Нагороди |
| |||||
* Ігри та голи за професіональні клуби | ||||||
** Тільки на посаді головного тренера. | ||||||
Після завершення кар'єри гравця тренував українські та закордонні футбольні клуби, під його керівництвом збірна Гвінеї пробилася у фінальну частину Кубка Африки 1998 року. Працював старшим тренером молодіжного складу київського «Динамо». З березня 2014 року — президент громадської організації «Ветерани футбольного клубу „Динамо“ Київ»[1].
Біографія
Батько — Федір Степанович Мунтяну[2] (1911 р.н.), працював арматурником на асфальтобетонному заводі. Мати — Марія Леонтіївна Мунтян (1921 р.н., Павловськ (Воронезька область)), працювала нічною нянею в лікарні. У 1947 році[джерело?] разом з батьками переїхав до Києва.
Ще навчаючись у школі, був запрошений в команду «Динамо», у складі якої провів всю кар'єру. На думку фахівців того часу, вважався одним з найкращих півзахисників європейського футболу. Був визнаний найкращим футболістом 1969 року в СРСР (за версією тижневика «Футбол-хокей»). За збірну СРСР в 1968—1976 роках зіграв 49 матчів, забив 7 голів. Учасник чемпіонату світу 1970 року.
Будучи гравцем, закінчив Інститут фізкультури і юридичний факультет Київського державного університету, потім — аспірантуру факультету міжнародних відносин.
У 1978 році, керуючи автомобілем, Мунтян потрапив в аварію, в якій загинув його пасажир. Сам Мунтян з переломами двох шийних хребців та іншими травмами надовго опинився в лікарні. У результаті заведеної на нього кримінальної справи був позбавлений звання капітана МВС, тимчасово виключений з КПРС. Справу закрили через півроку у зв'язку з відсутністю складу злочину, а Мунтяна відновили в партії.
У 1980 році став граючим тренером київського СКА, одночасно працюючи в Київському вищому танковому інженерному військовому училищі на кафедрі фізичної підготовки факультету з підготовки іноземних фахівців. Потім Мунтян став головою Київської міської федерації футболу і членом президії Федерації футболу України.
У 1986—1988 роках працював на Мадагаскарі. Тренуючи клуб КОСФАП (Антананаріву), привів його до чемпіонського звання в 1988 році.
У 1992—1994 роках був головним тренером молодіжної збірної України. У 1994 році, спільно з Миколою Павловим, виконував обов'язки головного тренера національної збірної України. У 1995—1997 роках тренував збірну Гвінеї, вивівши її в 1998 році у фінальний турнір Кубка Африки. З 1998 по 2005 рік тренував різні клуби України і російську «Аланію». У 2008 році виконував обов'язки головного тренера молодіжної збірної України.
Голова Комітету національних збірних Федерації футболу України[3]. З квітня 2007 року — президент Асоціації ветеранів футболу України[4] .
Статистика виступів за «Динамо»
| Клуб | Сезон | Чемпіонат | Кубок | Єврокубки | Всього | ||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | Ігри | Голи | ||
| Динамо | 1965 | 3 | 0 | 4 | 0 | - | - | 7 | 0 |
| 1966 | 26 | 8 | 2 | 0 | - | - | 28 | 8 | |
| 1967 | 19 | 4 | 1 | 0 | - | - | 20 | 4 | |
| 1968 | 36 | 5 | - | - | - | - | 36 | 5 | |
| 1969 | 27 | 6 | 3 | 2 | 4 | 2 | 34 | 10 | |
| 1970 | 25 | 3 | 2 | 0 | - | - | 27 | 3 | |
| 1971 | 18 | 6 | 2 | 0 | - | - | 20 | 6 | |
| 1972 | 30 | 9 | 3 | 1 | 6 | 1 | 39 | 11 | |
| 1973 | 28 | 6 | 9 | 2 | 5 | 0 | 42 | 8 | |
| 1974 | 22 | 2 | 4 | 2 | 8 | 2 | 34 | 6 | |
| 1975 | 29 | 2 | 0 | 0 | 4 | 0 | 33 | 2 | |
| 1976 (в) | 10 | 3 | 1 | 0 | - | - | 11 | 3 | |
| 1976 (о) | 13 | 1 | - | - | 8 | 1 | 21 | 2 | |
| 1977 | 16 | 2 | 3 | 0 | 0 | 0 | 19 | 2 | |
| Всього | 302 | 57 | 34 | 7 | 35 | 6 | 371 | 70 | |
- Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру
Титули і досягнення
Нагороди
- Орден князя Ярослава Мудрого V ст. (2020)[5]
- Орден «За заслуги» І ступеня (2015)[6].
- Орден «За заслуги» ІІ ступеня (2007)[7].
- Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2004)[8].
Примітки
Посилання
- На сайті «Сборная России по футболу» [Архівовано 23 жовтня 2007 у Wayback Machine.] (рос.)
- Статистика на сайті КЛИСФ (рос.)
- Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
- «Із Лобановським я погарячкував»: карколомне життя легенди Динамо — Кубок світу, бунт і смертельна пригода в Африці. «Футбол 24». Архів оригіналу за 15 травня 2020. Процитовано 2 травня 2020.
