Вікіпедія:Іменування статей/Хімічна номенклатура
 | Ця сторінка є офіційним правилом української Вікіпедії. Її зміст узгоджено дописувачами й ухвалено як стандарт, якого мають дотримуватись усі користувачі. Увага: перш ніж редагувати цю сторінку, будь ласка, переконайтесь, що ваші зміни відображають консенсус. Якщо ви не певні щодо ваших дій, обговоріть їх заздалегідь на сторінці обговорення. |
В українській науковій спільноті наразі немає однозначної й чіткої хімічної термінології. Ця проблема, що може здаватись несуттєвою для фахівців, є великою перепоною для школярів і студентів, що тільки вивчають основи цієї науки; взаємонепорозуміння на такому фундаментальному рівні викликає зайвий стрес і заважає концентруватися на науці як такій. Тому дуже важливо, щоб хімічна термінологія була однакова в будь-яких друкованих джерелах, а також була конформною з міжнародним стандартом — рекомендаціями ІЮПАК. Ба більше, логіка побудови назв хімічних сполук повинна не просто враховувати мовні особливості української мови, а також бути унітарною для будь-якої хімічної галузі.
Наразі скасований ДСТУ 2439-94[1] був першою офіційною спробою врегулювати назви елементів і простих речовин в Україні. Однак цей стандарт зазнав критики[2][3] через копіювання іноземних термінів і невідповідність рекомендаціям ІЮПАК. Тому, з 01.10.2019 дійсним є ДСТУ 2439:2018[4], що повертає звичайні для української мови назви елементів і простих речовин. Тим не менш, цей стандарт досі має ряд несумісностей з Українським правописом, а офіційно затвердженої хімічної номенклатури в Україні досі не існує.
Прийняті за результатами обговорення спільнотою учасників проєкту «Хімія», нижченаведені правила враховують нормативи, встановлені ДСТУ 2439:2018, а також такі фактори, як уживаність в українському науково-освітньому середовищі, відповідність Українському правопису й конформність із рекомендаціями ІЮПАК. Ці правила можуть бути змінені шляхом нового обговорення.
Елементи і прості речовини
Назви елементів та простих речовин пишуться згідно з ДСТУ 2439:2018. Тобто, переважним є використання термінів типу «водень», «кисень» як у випадку елементів, так і простих речовин. Однак, терміни типу «гідроген», «оксиген» слід обов'язково зазначити в статтях про ці елементи, бо терміни «гідрид», «гідрогенування», «оксид» походять саме з останніх варіантів і українських аналогів не мають. Від уживання літери «ґ» в усіх назвах елементів і простих речовин слід категорично відмовитись із наступних причин:
1) Надмірне вживання літери «ґ» не передбачено Українським правописом 2019 року (§5 і §6, також приклади у § 82.2.1.2.4);
2) Варіанти на кшталт «Гідроґен», «Манґан» і «Маґній» були прописані ще в ДСТУ 2439-94, але літера «ґ» в назвах хімічних елементів не зустрічається в жодному з хімічних друкованих видань.
Літеру «ґ» дозволено вживати з метою розрізнення двох фонетично схожих назв (як-от ґаліт CuGaS2 (англ. gallite) і галіт (англ. halite)),[5] однак доцільність такого рішення може підлягати окремій дискусії.
Сторінка про відповідний елемент/речовину, окрім прийнятого тут варіанту написання, має обов'язково містити варіант написання згідно з ДСТУ 2439:2018 з указанням останнього в якості джерела, а також варіант згідно з ДСТУ 2439-94 з позначкою «застарілий».
Приклад:
«Вóдень (гідроге́н, гідроґе́н[4], заст. Гідроген[1]; хімічний символ — H, лат. Hydrogenium) — хімічний елемент з атомним номером 1...»
Неорганічні сполуки
Ступінь окиснення
Ступінь окиснення пишеться згідно з номенклатурою Штока: в круглих дужках одразу після елементу, до якого відноситься (без пропуску перед відкривальною дужкою), і тільки якщо це потрібно.
Приклади: залізо(II), манган(IV), але не залізо (II) або натрій(I).
Кислоти та аніони кислот
Кожна неорганічна кислота отримує назву, що походить від її аніону. Деякі неорганічні кислоти мають широко уживані тривіальні назви, однак дозволено вживати тільки систематичні назви; регулювання тривіальних назв прописане нижче.
Приклади:
| Англійська | Німецька | Російська | Українська (систематична назва) | Українська (тривіальна назва) |
|---|---|---|---|---|
| Hydrochloric acid | Salzsäure | Соляная кислота | Хлоридна кислота | Соляна кислота |
| Sulfuric acid | Schwefelsäure | Серная кислота | Сульфатна кислота | Сірчана кислота |
| Sulfinic acid | Schweflige Säure | Сернистая кислота | Сульфітна кислота | Сірчиста кислота |
| Nitric acid | Salpetersäure | Азотная кислота | Нітратна кислота | Азотна кислота |
| Nitrous acid | Salpetrige Säure | Азотистая кислота | Нітритна кислота | Азотиста кислота |
| Phosphoric acid | Phosphatsäure | (Орто)фосфорная кислота | Ортофосфатна кислота | (Орто)фосфорна кислота |
| Carbonic acid | Kohlensäure | Угольная кислота | Карбонатна кислота | Вугільна кислота |
Відповідні газоподібні форми галогеноводневих кислот мають назви: фтороводень, хлороводень, бромоводень, йодоводень.
Солі, гідриди, оксиди й гідроксиди
Назви «звичайних» неорганічних сполук будуються таким чином: спочатку йде аніон, потім катіон (у родовому відмінку). Це завжди є два слова.
Кислі або основні солі пишуться з гідро- або гідрокси-, відповідно. Назви типу «бікарбонат» є застарілими, їх слід уникати.
При іменуванні комплексних солей застосовуються множники (ди-(ді-), три-(трі-), тетра-, пента- тощо), а аніони перелічуються в абетковому порядку (без урахування множників). Множники ди-(ді-), три-(трі-) пишуться згідно з правилом дев'ятки. При більш ніж одному катіоні всі катіони пишуться через дефіс.
Приклади: хлорид міді(I), бромід калію, сульфат заліза(II), гідроксид натрію, оксид заліза(II,III), гідрид калію, дигідрофосфат амонію, дихромат калію, дигідроксикарбонат кальцію, гідроксипентафосфат кальцію, сульфат калію-натрію, йодид талію(III) (TlI3) — але трийодид талію(I) (Tl[I3]).
Кристалогідрати
В назвах кристалогідратів слід уживати стандартні множники ди-(ді-), три-(трі-), тетра- тощо. У більш складних випадках відношення сіль:вода вказуєтьтся в дужках:[6]
| CuSO4·5H2O | сульфат міді пентагідрат, |
| MgSO4·7H2O | сульфат магнію гептагідрат, |
| 3CdSO4·8H2O | сульфат кадмію гідрат (3/8) |
Комплексні сполуки
Логіка іменування комплексних сполук має бути ідентичною до логіки іменування неорганічних солей. Отже, назви лігандів завжди пишутьтся згідно з відповідною номенклатурою комплексних сполук, що прописано в Red Book[6]. Порядок написання назви комплексу такий же, як і у випадку «звичайної» солі — спочатку аніон, потім катіон.
Приклади:
| Варіант 1 | Тривіальні назви | |
|---|---|---|
| NaAlH4 | тетрагідридоалюмінат натрію | алюмогідрид натрію |
| NaBH4 | тетрагідридоборат натрію | тетраборогідрид натрію |
| K3{Fe[CN]6} | гексаціаноферат(III) калію | |
| H2[PtCl6] | гексахлоридопаладатна кислота | |
| [Cu(H2O)6]2+ Cl-2 | хлорид гексаакваміді(II) | |
| Fe(CO)5 | пентакарбонілзалізо(0) | |
| [Fe2(CO)4(Cp)2] | тетракарбонілдициклопентадієнілдизалізо(I) |
(Напів)тривіальні назви
Якщо хімічна сполука має широко вживану (або колись широко вживану) (напів)тривіальну назву, остання має обов'язково надаватись у дужках у першому реченні відповідної статті; однак, стаття має називатись відповідно систематичній назві сполуки, а для (напів)тривіальної назви має бути створена сторінка перенаправлення.
Це правило не дійсне лише в тих випадках, коли практичне вживання (напів)тривіальної назви витіснило вживання систематичної назви (як-от діоксид вуглецю, малахіт). Тоді сторінка має отримати (напів)тривіальну назву; вживанням систематичної назви можна знехтувати, але слід завжди вказувати її в дужках в першому реченні статті.
Сполуки, для яких відсутні українські варіанти назв
У випадках сполук, чиї назви не мають повноцінних українських аналогів, слід керуватися рекомендаціями з Червоної книги[6] (як-от боран, фосфан, алюман тощо).
Органічні сполуки
Номенклатура органічних сполук, що є загальноприйнятою (на прикладі затвердженого МОН підручником В. Чирви й С. Ярмолюка),[7] майже не має суттєвих розбіжностей з Синьою книгою.[8] Правила номенклатури органічних сполук описані в конкретних статтях, що належать до категорії «Номенклатура органічних сполук».
