Галшка Гулевичівна

До 1615 року

Походила зі впливового шляхетського роду Гулевичів, відомого з XV століття, представники якого посідали різні уряди на Волині та інших землях Речі Посполитої, досягали високих церковних посад, володіли населеними пунктами. Ймовірно походили з Галичини^[1].

Дід Галшки Гулевичівни, Федір (Феодосій) Гулевич, був волинським зем’янином, пізніше висвячений на православного Луцького й Острозького єпископа^[1], мав п'ять синів. Батько Галшки Василь був володимирським підстаростою та волинським войським. Від трьох його жінок, окрім Галшки, у нього були сини Андрій, Михайло, Василь і Бенедикт, доньки: Марія і Ганна. Галшка народилася, ймовірно, у його селі Затурці на Волині у 70-х роках XVI століття^[2][3].

У 1594 році Галшка одружилася з Криштофом Потієм, сином Іпатія Потія — берестейського земського судді (1580–1588) і каштеляна (1588–1593), православного єпископа Володимирського і Берестейського (з 1593), одного з головних ініціаторів Берестейської унії, згодом унійного митрополита Київського і Галицького. Після ранньої смерті чоловіка, Галшка Гулевичівна виховувала доньку Катерину, 1615 року віддала заміж за оршанського хорунжого Миколу Млечка^[2].

У 1601/1602 році одружилася вдруге зі Стефаном Лозкою, мозирським маршалком. Галшці на той час було близько 30 років, Стефану — 60. Мали сина Михайла, мешкали в родинній садибі в Києві на Подолі, неподалік міської ратуші^[2].

Дарча

Наприкінці XVI — початку XVII століть на українських землях виникають друкарні та школи. На їх підтримку розгортається благодійництво, до якого, як вважається^[4][5], долучилась і Галшка.

14 жовтня 1615 року склала й підписала дарчу (фундуш), яку 15 жовтня внесено до київських гродських книг. Таким чином дарча набула юридичної сили. У дарчій вона відписала свою садибу із землями у Києві для заснування нового монастиря, шпиталю і школи для дітей всіх станів. У дарчій зазначалось^[6]:

Я, Галшка Гулевичівна, дружина його милості пана Стефана Лозки, маршалка Мозирського, за згодою його милості на все нижче викладене, будучи здорова тілом і розумом, явно добровільно усвідомлюю цим моїм добровільним листом, що я, живучи постійно у давній святій православ­ній вірі Східної Церкви і побожною ревністю палаючи до неї, з любові й приязні до братів моїх — народу руського і для спасіння душі своєї з давнього часу умислила Церкві Божій добро учинити <...> Даю, дарую і записую правовірним і благочестивим християнам народу руського в повітах Київського, Волинського і Брацлавського станом духовним і світським: інокам, священникам і дияконам чину чернечого і чину мирського, сіятельним княжатам, вельмож­ним панам, шляхті і всякого іншого звання і стану людям руським...

Як і належало, в дарчій зазначалися межі дарованої маєтності, що була розташована недалеко від Контрактової площі. У дарчій Галшка обумовлювала призначення фундушу;

Все сіє — на монастир став­ропігійський спільного життя по чину Василя Великого, такожі на школу дітям, тако шляхецьким, яко міщанським, і на всякий інший спосіб богоугодного життя, котрий би <...> слугував вихо­ванню й подаванню наук учтивих дітям народу християнського, а при цьому й на гостинницю странників духовних <...> з тим, щоб монастир, і школа, і весь чин керувався законом Східної Церкви Грецького обряду.

Завдяки пожертві Галшки Гулевичівни ініціатори Київського братства отримали садибу з землею в Нижньому Києві, тобто на Подолі, для влаштування монастиря та школи. Розбудовою монастиря займався печерський чернець, засновник низки монастирів на українських землях Ісая Копинський, ім'я якого згадує Галшка у своїй дарчій. Школа могла розміститися в будинку Галшки Гулевичівни та Стефана Лозки, проте у самій дарчій про будівлі на «дворі із пляцом» не згадано. Пожертвою своєї садиби Галшка Гулевичівна зробила можливим відкриття Київської братської школи, якій після реформи Петра Могили довелося відіграти важливу роль в історії української освіти та культури^[2].

Оригінал дарчого документу історикам невідомий, так само не виявлено копії Галшчиної дарчої XVII століття. Найдавніший документ — це рукописна копія з копіарія Києво-Братського монастиря другої половини XVIII століття, що зберігається у Центральному державному історичному архіві. Його у 1774 році київський митрополит Гавриїл передав Святійшему Синоду разом з копіями інших документів, що зберігалися в Києво-Могилянській академії. З цих копій київський митрополит Євгеній склав збірник, який до початку ХХ століття зберігався в бібліотеці Київської духовної академії^[7]. Список з дарчої вперше було опубліковано у 1846 році^[6]. Пізніше він неодноразово передруковувався та аналізувався істориками (наприклад, у працях Віктора Аскоченського^[8],  Миколи Мухіна^[ru][9], Степана Голубєва^[10], Федора Титова^[11]).

Дослідник Максим Яременко зауважив, що до середини XVIII століття заснування академії пов'язували не з нею, а з митрополитом Петром Могилою та гетьманом Петром Сагайдачним. Про Галшку вперше «згадали» у середині 1760-х років, коли професори академії зіткнулись з проблемою — прагненням козацької старшинської еліти кардинально реформувати академію, перетворивши її на університет. Своє втручання у справи закладу, що перебував у церковній юрисдикції, козаки пояснювали тим, що його заснував Сагайдачний. Це змусило могилянців вдатись до глибших пошуків свого коріння, одним із результатів цього і стала поява в історії Київської академії постаті Галшки, як фундаторки школи. Історія з дарчою могла допомогти довести, що академія заснована не гетьманом, що її фундаторами були не козаки, а шляхетна пані. Яременко також звернув уваги на те, що немає жодних свідчень, окрім запевнення професорів, що оригінальна дарча фігурувала в якихось справах, що потребували залучення документів Академії та Братського монастиря^[12].

Повернення до Луцька

Після смерті другого чоловіка, у 1618 році, Галшка Гулевичівна стала опікуном свого сина. Михайло став власником батьківського Рожева після 1628 року^[13]. Залишивши всі маєтності своєму синові, Галшка Гулевичівна повернулася до Луцька, де пройшли останні роки її життя. Збереглися документи про судово-земельні справи Галшки, про маєтності, про те, що син Михайло перейшов на католицтво. У Луцьку Галшка Гулевичівна брала активну участь у житті Луцького Хресто-Воздвиженського братства, а в 1641 році — незадовго до смерті — склала заповіт, у якому заповідала майже всі свої кошти та ті, що їй заборгували, на потреби Луцького братського монастиря та його церкви^[14].

Галшка Гулевичівна померла в 1642 році. Похована в крипті Луцької братської Хрестовоздвиженської церкви^[2].

На думку дослідниці Зої Хижняк, школа, яку фундувала Галшка Гулевичівна, могла розміститися безпосередньо в будинку, який належав Галшці. Дослідники Юрій Лосицький та Лариса Толочко локалізують «Кам'яницю» Галшки Гулевичівни на місці Благовіщенської церкви та поварні Братського монастиря, які з подальшими перебудовами зберігались до наших днів і розташовані на Подолі на території Національного університету «Києво-Могилянська академія» за адресою: вул. Григорія Сковороди, 2^[15][16]. На думку дослідників будинок є типовим зразком української архітектури XVI ст. – будинком «на дві половини». Споруда – цегляна, тинькована, зі склепінчастим підвалом, прямокутна у плані. Однак археологічне вивчення «поварні» не виявило будівельних матеріалів, давніших за межу XVII–XVIII століть, її фундаменти і стіни викладені з однакової червоної цегли ^[17].

• 1992 року встановлено барельєф Галшки Гулевичівни на фасаді Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії^[18].
• По смерті Галшки Гулевичівни не залишилося жодного її живописного чи графічного портрету. За ініціативи подружжя Наталі та Івана Даниленків зі Сполучених Штатів Америки у 1997 році в Національному університеті «Києво-Могилянська академія» був проведений конкурс на створення уявного портрету Галшки Гулевичівни, учасники якого представили свої твори на виставці «Образ жінки — образ нації». У конкурсі взяли участь майже 30 художників, серед яких професійні майстри та студенти Києво-могилянської академії^[19].
• 1999 року введено в обіг марку «Галшка Гулевичівна» з серії «Славетні жінки України» авторства Олексія Штанка^[20].
• 2001 року за ініціативи Союзу Українок на стіні Хрестовоздвиженської церкви у Луцьку встановлено меморіальну дошку на честь Галшки Гулевичівни^[21].

  

• 2007 року давню Вірменську вулицю Луцька перейменували на честь Галшки^[22].
• 2015 року Національним банком України введено в обіг монету номіналом 2 гривні, присвячену Галшці Гулевичівні^[23].
• 2015 року було введено в обіг поштовий блок «Національний університет „Києво-Могилянська академія“. 400 років» виготовлений Укрпоштою. На марці зображена Галшка Гулевичівна в колі спудеїв Києво-Могилянської академії, а також інших діячів академії^[24]. Автор — Микола Кочубей.
• 22 листопада 2021 року Галшку було канонізовано як святу, Священний синод Православної церкви України надав благословення на її місцеве вшанування в єпархіях на території історичної Волині та у Києві^[25]. 3 лютого 2022 року Галшку причислено до лику святих як святої праведної Єлизавети Гулевич. Днем вшанування встановлено 5 (18) вересня^[26].
• У листопаді 2021 року у Києві (за адресою: вул. Іллінська, 8, на розі з вул. Братською) встановлено мініскульптуру проєкту «Шукай» «Галшка Гулевичівна» (скульптор Юрій Білявський)^[27].
• У 2022 році провулок Столєтова у місті Київ перейменували на провулок Галшки Гулевичівни[28].
• 15 жовтня, день підписання дарчої, є академічним святом Національного університету «Києво-Могилянська академія» — Днем академії. Від цієї події університет веде свою хронологію^[29][30].
• Один з юнацьких пластунських куренів станиці Трускавець названий іменем Галшки Гулевичівни^[31].

У літературі

• 1968 року вийшла книга Сергія Плачинди «Неопалима купина», де художньо осмислюється постать Галшки Гулевичівни.
• 1992 року вийшов роман української письменниці Олександри Богданової «Возлюбленная патриарха», де Галшка є ліричною героїнею^[32].
• У 1930-х роках Зінаїда Тулуб розпочала написання історичного роману «Людолови», який виходив також в скороченій версії під назвою «Сагайдачний». Галшка та її син є героями першого тому роману^[33].

• Києво-Братський монастир
• Музей НаУКМА
• Лозки (родина)

• Аскоченский В. И. Киев с древнейшим его училищем Академиею. [Архівовано 4 березня 2020 у Wayback Machine.] — Киев: В Унив. тип., 1856.
• Генрик Літвін. З народу Руського. Шляхта Київщини, Волині та Брацлавщини (1569—1648) / Переклад з польської Лесі Лисенко. — Київ : Дух і Літера, 2016. — 616 с. — ISBN 978-966-378-430-4.
• Хижняк 3. І., Маньківський В. К. Історія Києво-Могилянської академії [Архівовано 1 листопада 2019 у Wayback Machine.]. — К.: Вид. дім «KM Академія», 2003.- 184 с: іл.
• Щербак В. О. Гулевичівна Єлизавета (Галшка) Василівна [Архівовано 2 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 250. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Boniecki A. Herbarz polski: wiadomości historyczno-genealogiczne o rodach szlacheckich. — Warszawa : Warszawskie Towarzystwo Akcyjne S. Orgelbranda S[yn]ów), 1908. — Cz. 1. — T. 7. — S. 398—399. (пол.)

•  Фільм з циклу «Історія без купюр» каналу «Нова Волинь» про Галшку Гулевичівну, 2016 рік на YouTube
•  Відеоролик про Галшку Гулевичівну з серії «Імена Луцька: маленькі спогади з великої історії». 2017 рік на YouTube