Географія Монголії

Офіційна назва — Монголія (монг. Монгол Улс)^[2]. Назва країни походить від етноніму монголи і утворена за допомогою закінчення «-ія» на означення країни, землі, тобто Країна монголів^[3]. Етнонім монгол, імовірно, означає відважний або безстрашний. За часів входження до складу Китайської імперії (XVII-XIX століття) країна називалась Зовнішня Монголія, як протиставлення Внутрішній, що залишається частиною Китаю і донині^[3]. Таке іменування зберігається в китайській традиції. З 1924 по 1991 роки, країна була сателітом СРСР і носила назву Монгольська Народна Республіка.

Монголія — східноазійська країна, що межує з двома іншими країнами: на півночі — з Російською Федерацією (спільний кордон — 3452 км), на півдні — з Китаєм (4630 км)^[1]. Загальна довжина державного кордону — 8082 км^[1]. Протяжність із заходу на схід — 2 392 км, з півночі на південь — 1 259 км. Країна не має виходу до вод Світового океану^[4][5].

Крайні пункти

Час

Час у Монголії: територія держави лежить у 2 годинних поясах: UTC+7, UTC+8 (+5 і +6 годин різниці часу з Києвом)^[6].

Корисні копалини

Надра Монголії багаті на ряд корисних копалин: нафту, кам'яне вугілля, мідь, молібден, вольфрам, фосфати, олово, нікель, цинк, флюорит, золото, срібло, залізо^[7].

Сейсмічність

Вулканізм

На півдні і південному сході Монголії знаходиться частина пустелі Гобі, на південному сході підносяться масиви вулканічного плато Даріганга з четвертинними вулканами (понад 100) і покривними базальтами, іноді з озерами в кратерах вулканів.

Середні висоти — 1528 м; найнижча точка — уріз вод озера Хох-Нуур (560 м); найвища точка — гора Хуйтен-Оргіл (4374 м). Монголія розташована в зоні степів, напівпустель і пустель помірного кліматичного поясу Центральної Азії. Велика частина країни — плато висотою 1000—2000 м, над яким підносяться гори. Важлива особливість рельєфу Монголії — різкі (торцеві) стики, а місцями дугоподібне розташування гірських хребтів. Найбільші хребти — Монгольський Алтай (г. Мунх-Хайрхан-Ула, 4362 м) і Гобійський Алтай, Хангай, що простягається на 1000 км. У центральної частині Монголії розташоване нагір'я Хентей. Гори відрізняються згладженими формами, їх підніжжя вкриті потужними делювіально-пролювіальними шлейфами.

Територія Монголії лежить у помірному кліматичному поясі континентального типу^[8]. превалюють помірні повітряні маси цілий рік, західний масоперенос^[9]. Дуже значні сезонні амплітуди температури повітря. Досить посушлива область, розподіл атмосферних опадів зменшується з півночі на південь, максимум припадає на літо, взимку сніговий покрив нестійкий^[9].

Монголія є членом Всесвітньої метеорологічної організації (WMO), в країні ведуться систематичні спостереження за погодою^[10].

Загальні запаси відновлюваних водних ресурсів (ґрунтові і поверхневі прісні води) становлять 34,8 км³^[1]. Станом на 2012 рік в країні налічувалось 840 км² зрошуваних земель^[1].

Річки

Річки більшої частини країни належать безсточним областям Центральної Азії, півночі — басейнам Північного Льодовитого (Селенга і Орхон) і Тихого (Керулен, Онон) океанів. Найповновноводніша річка — Селенга (довжина 1024 км, з них 615 км на території Монголії). Найдовша річка на території Монголії — Орхон, права притока Селенги, вона має довжину 1124 км. Річка Керулен має довжину 1264 км, це найдовша річка з тих, що беруть початок у Монголії, але її монгольська частка має довжину тільки 1090 км, тобто менше, ніж Орхон. Інші великі річки — Онон, Кобдо, Дзабан, Тесійн-Гол, Буянт-Гол, Туул, Халхін-Гол.

Озера

Найбільше за площею озеро Монголії — Убсу-Нур (3350 км²). Найбільше прісноводне озеро — Хубсугул (2620 км²), в якому знаходиться 70 % прісної води Монголії. Більшість озер Монголії зосереджена в Улоговині Великих озер, тут знаходяться як солоні озера (Хярґас-Нур, Дурген-Нур), так і проточні прісноводні озера (Хара-Ус-Нур, Хара-Нур, Айраг-Нур).

Болота

Льодовики

У горах Монгольського Алтаю — льодовики. На більшій частині країни — багаторічна мерзлота, що має переважно острівне поширення.

Ґрунтові води

Земельні ресурси Монголії (оцінка 2011 року):

• придатні для сільськогосподарського обробітку землі — 73 %,
  • орні землі — 0,4 %,
  • багаторічні насадження — 0 %,
  • землі, що постійно використовуються під пасовища — 72,6 %;
• землі, зайняті лісами і чагарниками — 7 %;
• інше — 20 %^[1].

У зоогеографічному відношенні територія країни відноситься до Голарктичної області: північні райони — до Європейсько-Сибірської тайожної провінції Циркумбореальної підобласті, центр — до Казахстано-Монгольської, південь — до Гобійсько-Кашгарської провінції Центральноазійської підобласті^[9].

Монголія є учасником ряду міжнародних угод з охорони навколишнього середовища^[1]:

• Конвенції про біологічне різноманіття (CBD),
• Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (UNFCCC),
• Кіотського протоколу до Рамкової конвенції,
• Конвенції ООН про боротьбу з опустелюванням (UNCCD),
• Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES),
• Конвенції про заборону військового впливу на природне середовище (ENMOD),
• Базельської конвенції протидії транскордонному переміщенню небезпечних відходів,
• Конвенції з міжнародного морського права,
• Монреальського протоколу з охорони озонового шару,
• Міжнародної конвенції запобігання забрудненню з суден (MARPOL),
• Рамсарської конвенції із захисту водно-болотних угідь^[11],
• Міжнародної конвенції з регулювання китобійного промислу^[1].

На території країни спостерігаються небезпечні природні явища і стихійні лиха:

• пилові бурі; лісові та степові пожежі;
• посухи;
• зимовий дзуд, коли степ вкривається значним шаром снігу, або крижаною кіркою, худоба не може дістатись кормів і гине від голоду й холоду^[1].

Серед екологічних проблем варто відзначити:

• обмежені ресурси природних джерел питної води, особливо на півдні;
• пропагована колишнім соціалістичним урядом країни урбанізація дала негативні наслідки в навколишньому середовищі;
• забруднення повітря в Улан-Баторі викидами теплових електростанцій;
• знеліснення, перевипасання і залучення до сільськогосподарського обігу малопродуктивних земель призводять до ерозії ґрунтів;
• спустелювання;
• деградацію земель внаслідок діяльності гірничих підприємств.

У фізико-географічному відношенні територію Монголії можна розділити на райони, що відрізняються один від одного рельєфом, кліматом, рослинним покривом: .

• Східна Азія
• Центральна Азія

Українською

• Атлас світу / голов. ред. І. С. Руденко ; зав. ред. В. В. Радченко ; відп. ред. О. В. Вакуленко. — К. : ДНВП «Картографія», 2005. — 336 с. — ISBN 9666315467.
• Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів / Укладачі О. Я. Скуратович, Н. І. Чанцева. — К. : ДНВП «Картографія», 2014.
• Бєлозоров С. Т. Географія материків. — К. : Вища школа, 1971. — 371 с.
• Барановська О. В. Фізична географія материків і океанів : навч. посіб. для студентів ВНЗ : [у 2 ч.]. — Н. : Ніжинський державний університет ім. Миколи Гоголя, 2013. — 306 с. — ISBN 978-617-527-106-3.
• Монголія // Гірничий енциклопедичний словник : [у 3-х тт.] / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.
• Дубович І. А. Країнознавчий словник-довідник. — 5-те вид., перероб. і доп. — К. : Знання, 2008. — 839 с. — ISBN 978-966-346-330-8.
• Панасенко Б. Д. Фізична географія материків : навч. посіб. : в 2 ч. — В. : ЕкоБізнесЦентр, 1999. — 200 с.
• Фізична географія материків та океанів : підруч. для студ. вищ. навч. закл. : у 2 т / за ред. П. Г. Шищенка. — К. : Видавництво Київського нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2009. — Т. 1. : Азія. — 643 с. — ISBN 978-966-439-257-7.
• Юрківський В. М. Регіональна економічна і соціальна географія. Зарубіжні країни: Підручник. — 2-ге. — К. : Либідь, 2001. — 416 с. — ISBN 966-06-0092-5.

Англійською

• (англ.) Graham Bateman. The Encyclopedia of World Geography. — Andromeda, 2002. — 288 с. — ISBN 1871869587.

Російською

• (рос.) Потемкина И. И. Монголия. — М. : Мысль, 1988. — (У карты мира)
• (рос.) Авакян А. Б., Салтанкин В. П., Шарапов В. А. Водохранилища. — М. : Мысль, 1987. — 326 с. — (Природа мира)
• (рос.) Алисов Б. П., Берлин И. А., Михель В. М. Курс климатологии [в 3-х тт.] / под. ред. Е. С. Рубинштейна. — Л. : Гидрометиздат, 1954. — Т. 3. Климаты земного шара. — 320 с.
• (рос.) Апродов В. А. Вулканы. — М. : Мысль, 1982. — 368 с. — (Природа мира)
• (рос.) Апродов В. А. Зоны землетрясений. — М. : Мысль, 2010. — 462 с. — (Природа мира) — ISBN 978-5-244-01122-7.
• (рос.) Бабаев А. Г., Зонн И. С., Дроздов Н. Н., Фрейкин З. Г. Пустыни. — М.  : Мысль, 1986. — 320 с. — (Природа мира)
• (рос.) Букштынов А. Д., Грошев Б. И., Крылов Г. В. Леса. — М. : Мысль, 1981. — 316 с. — (Природа мира)
• (рос.) Власова Т. В. Физическая география материков. С прилегающими частями океанов. Евразия, Северная Америка. — 4-е, перераб. — М. : Просвещение, 1986. — 417 с.
• (рос.) Гвоздецкий Н. А. Карст. — М. : Мысль, 1981. — 214 с. — (Природа мира)
• (рос.) Гвоздецкий Н. А., Голубчиков Ю. Н. Горы. — М. : Мысль, 1987. — 400 с. — (Природа мира)
• (рос.) Долгушин Л. Д., Осипова Г. Б. Ледники. — М. : Мысль, 1989. — 448 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00315-1.
• (рос.) Географический энциклопедический словарь: географические названия / под. ред. А. Ф. Трёшникова. — 2-е изд., доп. — М. : Советская энциклопедия, 1989. — 585 с. — ISBN 5-85270-057-6.
• (рос.) Исаченко А. Г., Шляпников А. А. Ландшафты. — М. : Мысль, 1989. — 504 с. — (Природа мира) — ISBN 5-244-00177-9.
• (рос.) Словарь современных географических названий / под общей редакцией акад. В. М. Котлякова. — Екатеринбург : У-Фактория, 2006.
• (рос.) Лобова Е. В., Хабаров А. В. Почвы. — М. : Мысль, 1983. — 304 с. — (Природа мира)
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
• (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
• (рос.) Монголія // Поспелов Е. М. Топонимический словарь. — М. : АСТ, 2005. — 229 с. — ISBN 5-17-016407-6.
• (рос.) Пфеффер П. Азия. — М. : Прогресс, 1982. — 316 с. — (Континенты, на которых мы живем)
• (рос.) География / под ред. проф. А. П. Горкина. — М. : Росмэн-Пресс, 2006. — 624 с. — (Современная иллюстрированная энциклопедия) — ISBN 5-353-02443-5.
• (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и Главное управление геодезии и картографии ГУГК СССР, 1964. — 298 с.
• (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

• Вікісховище : Атлас Монголії.
• Карти Монголії : [англ.] // Perry–Castañeda Library Map Collection. — Дата звернення: 21 листопада 2017 року.
• Mongolia : [англ.] : [арх. 27 березня 2019 року] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 23 April. — Дата звернення: 21 лютого 2019 року. — ISSN 1553-8133.
• Добірка публікацій про Монголію : [рос.] // «Вокруг света». — Дата звернення: 23 грудня 2017 року.
• European Digital Archive on the Soil Maps of the world : [англ.] // European Soil data centre (ESDAC). — Дата звернення: 23 грудня 2017 року. — карти ґрунтового покрову Монголії.
• Limnological Catalogue of Mongolian Lakes : [англ.] : [арх. 27 березня 2019 року] // geodata.es. — 2019. — 23 April. — Дата звернення: 27 березня 2019 року.]