Горбовий Володимир Григорович

Народився у місті Долина (дільниця Оболоня). Закінчив Стрийську гімназію. Вищу освіту отримував в університетах Львова, Праги і Кракова. Знав декілька іноземних мов, був глибокоерудованою людиною. Ще замолоду виділявся серед загалу пунктуальністю, правдолюбством і принциповістю, товариші називали його «людиною із чистої сталі»^[1].

Під час Першої світової війни воював у складі австрійської армії. На Італійському фронті втратив око. За іншими джерелами, цю травму він отримав у бою під Козятиним під час наступу українського війська на Київ у 1919 році^[1] (з 1918 року перебував в Українській галицькій армії). У міжвоєнний період студіював юридичні науки в Празі.

В УВО з 1920 р., повітовий командант на Долинщині, шеф штабу Начальної Команди у Львові (1922 р.), керівник зв'язку між Начальною і Крайовою Командами. З листопада по грудень 1928 року виконував обов'язки крайового команданта УВО.

У 1934 р. став одним з перших в'язнів концтабору Берези Картузької.

З 1929 р. перебуває у лавах ОУН. У судових процесах 1935-36 рр. над Степаном Бандерою виступав у суді як його адвокат. Володимир Горбовий був також близьким другом Євгена Коновальця^[1]. З 1939 р. мешкає у Кракові. Голова комісії Державного планування при Революційному Проводі ОУН, Голова Президії ІІ Великого Збору ОУН, обраний Генеральним Суддею, Голова Українського Національного Комітету (1941 р.).

В'язень німецьких тюрем, звільнений в липні 1942 р. за станом здоров'я.

1 липня 1947 р. заарештований у Празі, переданий полякам, які передали В. Горбового до рук більшовиків (9 липня 1948 р.). Засуджений на 25 років, відбув покарання повністю у сибірських концтаборах, наживши важку форму туберкульозу^[1]. Близько співпрацював з в'язнями Михайлом Сорокою та Петром Дужим.

Звільнений 1 серпня 1972 р. Повернувся до рідного села, де йому надала прихисток Аделя Семків. Жив у Долині під постійним наглядом, тільки найближчі друзі наважувались відвідувати репресованого правника^[2].

Помер раптово у 1984 р. Похований на міському кладовищі Долини.

У 2008 році рішенням Долинської міської ради Володимиру Горбовому було присвоєно звання «Почесний громадянин міста Долина» посмертно.

24 вересня 2015 року на його честь названо вулицю в Долині^[3].

18 жовтня 2015 року освячено новий пам'ятник на могилі, за участю його дочки Володимири^[4][5].

24 серпня 2016 року, з нагоди 25-річниці незалежності України під упорядкуванням Мґр. Олега Павліва та о. Ігоря Пелехатого вийшла друком книга спогадів д-ра Володимира Горбового «Погода совісті»^[6].

20 вересня 2017 року відбулася урочиста презентація книги спогадів д-ра Володимира Горбового «Погода совісті» в Івано-Франківському обласному музеї визвольної боротьби імені Степана Бандера за участі її упорядників Мґр. Олега Павліва та о. Ігоря Пелехатого.^[7]

Був двічі одружений, з другою дружиною літераторкою Ганною Павенцькою виховали доньку.

• Герасимова Г. П. Горбовий Володимир Григорович [Архівовано 31 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 160. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
• Бедрій А. Українська Держава відновлена Актом 30 червня 1941 року" — Нью-Йорк — Лондон — Мюнхен — Торонто : «Українська Центральна Інформаційна Служба», 1981.
• Погода совісті / Горбовий Володмир д-р ; Упорядники Мґр. Олег Павлів та о. Ігор Пелехатий. — Прага — Долина — Івано-Франківськ: Видавництво «Нова Зоря», 2016. — 119 с., іл.

• Енциклопедія ОУН-УПА
• Степан Бандера — символ Нації — Петро-Дужий [Архівовано 11 червня 2012 у Wayback Machine.]
• Документи [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Доктор Володимир Горбовий^{[недоступне посилання з липня 2019]}
• Мовою документів [Архівовано 19 квітня 2012 у Wayback Machine.]

Попередник Роман Сушко

в.о. 7-й Крайовий комендант УВО листопад 1928 — грудень 1928

Наступник Богдан Гнатевич