Гіперінфляція

Основною причиною виникнення гіперінфляції є раптове та істотне збільшення обсягів грошової маси, яка не підтримується відповідним зростанням пропозиції товарів та послуг. Це призводить до втрати балансу між попитом та пропозицією грошей (як самих грошей, так і банківських депозитів), втрати довіри до грошей, подібно до «набігу на банк» (англ. bank run).

Зазвичай, уряд вимушений вдатись до друку грошей для компенсації дефіциту бюджету за відсутності можливості позичити гроші (можливо, через небажання кредиторів ризикувати).^[3]

Запровадженням законів про платіжні засоби, контролю за цінами для протидії втрати банкнотами вартості по відношенню до золота, срібла, твердої валюти або товарів не вдається повернути довіру та цінність до паперових грошей. Якщо установа, відповідальна за друк грошей, підтримує випуск нових грошей (грошову емісію), а решта чинників зберігаються незмінними, гіперінфляція не припиняється.^[4]

Гіперінфляцію зазвичай пов'язують з паперовими грішми (банкнотами), оскільки вони краще підходять для збільшення грошової маси: достатньо лише домалювати нулі на друкових матрицях, або, навіть, надрукувати нові цифри на старих банкнотах. Гіперінфляція траплялась в різні часи в різних країнах. Слідом за нею в обіг входили «тверді гроші». Старіші економіки переходили на тверду валюту або на бартер.

Трактування Австрійської школи

За визначенням Мюррея Ротбарда, випуск банками (нині, центральним банком) банкнот в обсягах, більших за накопичений резерв «твердої валюти» (золото, срібло, монети з коштовних металів) може називатись інфляцією.^[5]

Коли уряд та банки починають друк нових банкнот, що може призводити до підвищення цін на деякі товари, широкий загал допомагає послабити вплив надмірної пропозиції грошей. Громадянам здається, що зростання цін — мінливе, і що ціни незабаром повернуться до попередніх показників. Тому люди починають накопичувати гроші, оскільки сподіваються придбати в майбутньому за них більше товарів. Як наслідок, ціни зростають повільніше за зростання пропозиції грошей. Уряд отримує більшу кількість справжніх ресурсів від людей ніж очікувалось, оскільки попит людей на ці ресурси стає нижчим.

Незабаром громадяни починають усвідомлювати що відбувається. Виникає враження, що уряд намагається застосувати інфляцію як додатковий податок і що ціни вже не повернуться до попередніх значень. Люди починають скуповувати товари, що призводить до падіння попиту суспільства на гроші, та зростання цін швидшого за зростання грошової пропозиції. Ефект від здуття пропозиції грошей для уряду зменшується. Цей етап є початком неконтрольованого, галапуючого зростання цін.

Прискорення росту цін, в свою чергу, призводить до скарг на «брак грошей», та спонукатиме уряд друкувати нові гроші, що, у свою чергу, викличе ще швидше зростання цін. Через деякий час, вартість грошей наближається до нуля, ціни стають астрономічними, люди відмовляються від грошей та повертаються до бартеру, виробництво зупиняється, прошарки людей з фіксованими доходами (пенсіонери, інваліди тощо) опиняються на межі виживання, люди втрачають мотивацію для роботи, оскільки вимушені витрачати значні зусилля аби позбутись зароблених грошей в обмін на справжні товари.

На цьому етапі економіка майже зруйнована, ринок паралізовано, а суспільство зубожіє.^[6]

Україна до сьогодні утримує абсолютний середньорічний рекорд гіперінфляції за підсумками 1993 року (10000 %)^[7]. (Станом на грудень 1993 — 10 156 %)

Історичні приклади

Зразок купюри	Суть
	Гіперінфляція в Угорщині в 1945—1946 рр. стала найбільшою за всю історію людства, під її кінець ціни збільшувалися майже в 5 разів за день. Банкнота з найбільшим номіналом в історії становила 1 мільярд Б.-пенго, тобто Секстильйон пенго, вона була надрукована, але в обіг так і не вийшла. Гіперінфляцію вдалося приборкувати лише після введення в обіг нової державної валюти під назвою форинт.
	Лише перший рік свого існування зімбабвійський долар мав більш-менш стабільний курс, потім він почав стрімко «падати». Через складну економічну ситуацію уряд вводив аграрні чеки i додаткові валюти-грошозамінники, які мали стримати інфляцію але вони також знецінювалися. 2009 року долар Зімбабве завершив своє існування та був виведений з обігу, а на його місце прийшла мультивалютна система. З 2016 року уряд Зімбабве знов почав друкувати гроші, але з великою обережністю, наразі в обігу є банкноти номіналом 2 та 5 доларів.
	Югославія в період розпаду країни (1990-тi роки) також пережила гіперінфляцію. Регіони колись єдиної країни проголошували про свою незалежність, і тим самим «конфісковували» свою промисловість та інфраструктуру на власні потреби, податки до центрального бюджету майже припинили надходження. На зміну єдиній Югославській валюті згодом прийшли власні валюти країн що вийшли зі складу країни.
	В Німеччині, гіперінфляція відбулась в 1923 році. В 1922 р., банкнота з найбільшим номіналом була 50 000 марок. В 1923 найбільший номінал банкноти був 100 000 000 000 000 марок. В грудні 1923 обмінний курс дорівнював 4 200 000 000 000 марок за 1 долар США.[8] В 1923 році темп інфляції становив 3,25 × 106 відсотки на місяць (тобто, ціни подвоювались кожні два дні). Починаючи з 20 листопада 1923 року, 1 000 000 000 000 старих марок обмінювались на 1 рентенмарку[8].
	Закавказька Соціалістична Федеративна Радянська Республіка була створена як політичне та економічне об'єднання закавказьких республік після Громадянської війни. Але її економіка була в дуже жахливому стані. Гроші доводилося друкувати з величезною швидкістю але i це не допомагало, гіперінфляцію вдалося приборкати лише після її входження в склад СРСР та впровадження Сталінської політики індустріалізації.
	З 1995 по 2000 роки рубль Білорусі знецінився майже в 30,2 разів. На початок 1999 року офіційний курс був нижче тіньового в 2—2,5 рази. Таким чином, в офіційних доповідях економіка зростала, а по факту була в жахливому стані.
	Після розпаду СРСР Україна перейшла на ринкову економіку але це супроводжувалося сильною нестабільністю. В 1993 році радянські карбованці були виведені з обігу в Росії, i Україна залишилася єдиною пострадянською державою з карбованцями які швидко знецінювалися. В решті-решт гіперінфляцію вдалося зупинити завдяки вводу в обіг нової грошової одиниці — гривні.
	Гроші, випущені Японською імперією під час військової окупації Сінгапуру, Малайї, Північного Борнео, Сараваку і Брунею в 1942—1945 роках називалися в народі «банановими доларами». Вони швидко знецінювалися так як Японія терпіла поразки у боях, а ще їх підробляли в величезних кількостях через те що вони не мали номерів та були погано захищені. Після поразки Японії вона відмовилась міняти їх на інші гроші чи товари.
	Казначейські квитки зразка 1917 року, що випускалися Тимчасовим урядом в 1917 році та в 1918—1919 роках Народним банком РРФСР. Були формально номіновані в золоті рублях, проте не мали золотого забезпечення. У народі вони отримали назву «керенки» на прізвище міністра-голови Тимчасового уряду А. Ф. Керенського. Оформлення казначейських квитків було скопійовано з марок консульської пошти. Найбільший номінал керенки був 40 карбованців. У міру розвитку гіперінфляції керенки перестали розрізати, оскільки це втратило сенс, і розрахунки ними здійснювалися цілими листами.

Ангола

найгостріший період інфляції припав на період з 1991 до 1995 року.

Аргентина

найгостріший період інфляції припав на період з 1975 до 1991 року.

Австрія

у період між 1921 та 1922 роками інфляція в Австрії досягла 134 %.

Зімбабве

на початку XXI ст. Зімбабве переживало потужну гіперінфляцію, яка досягла 623 % січні 2004 року, потім уповільнилась протягом 2004 року перед тим як пришвидшитись до 1 281.1 % в 2006 році.^[10][11]

В квітні 2007 інфляція досягла 3.714 % в річному вимірі.^[12] Щомісячна інфляція протягом квітня 2007 перевищила 100 %, що означало, що незабаром інфляція перевершить всі очікування, оскільки збереження показника інфляції більше 100 % протягом 12 місяців означатиме річну інфляцію більше 400.000 %.^[13]

Радянський Союз

В період між 1922 та 1924 рр. Москва відмовилась від ідеалу безгрошової економіки та повернулась до традиційної фінансової практики. Перехід до грошового обігу був ускладнений тим, що уряду були необхідні великі гроші для покриття бюджетного дефіциту. В перші три роки НЕПу в Радянському Союзі водночас існувало дві грошові системи: одну представляли майже повністю знецінені папірці, які називали рос. дензнаки або рос. совзнаки; другу — нові золоті рублі, які називали «червонцями».: Паперові рублі випускали з такою швидкістю, з якою могли працювати друкарські верстати. В 1921 р. їх випуск сягнув 16 трильйонів. В 1922 р. близько двох квадрильйонів. Селяни відмовлялись брати «папірці» та віддавали перевагу іншим еквівалентам, головним чином, міри зерна.^[14]

• Індекс споживчих цін, Індекс цін виробників,
• Дефляція,
• Золотий стандарт, гроші, вартість.

• Costantino Bresciani-Turroni, The Economics of Inflation (English transl.). Northampton, England: Augustus Kelly Publishers, 1937, про Гіперінфляцію в Німеччині 1919—1923 років.
• «The Hyperinflation Survival Guide: Strategies For American Businesses», сайт [Архівовано 3 лютого 2009 у Wayback Machine.], он-лайн [Архівовано 31 січня 2009 у Wayback Machine.].
• Frank D. Graham. Exchange, Prices and Production in Hyper-Inflation: Germany, 1920 – 1923. — Princeton University Press, 1930.

• Гіперінфляція // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Що таке інфляція та емісія — відео Tokar.ua