Джейн Біркін

Народилася 14 грудня 1946 року у Лондоні в родині лейтенанта-командера ВМС Британії Девіда Біркіна (1914—1991) і акторки Джуді Кемпбелл (1916—2004). Окрім неї в родині вже був син Ендрю Біркін (нар. 1945), що став режисером та сценаристом, а пізніше з'явилася дочка Лінда Біркін (нар. 1950), яка стала скульптором.

Біркін, яка виросла у вільній атмосфері Лондона 1960-х років, вже у 17-річному віці вирішила піти слідами матері й уперше записалася на кінопроби. Тоді ж вона дебютувала на сцені лондонського театру Haymarket, зігравши другу дівчину в постановці за п'єсою «Carving a Statue» Грема Гріна.

Далі вона бере участь у пробах до мюзиклу «Готель Пассіфлора». У цей час вона знайомиться з популярним композитором Джоном Баррі (відомим за музичною темою до фільмів про Джеймса Бонда). У 19-річному віці Біркін вийшла заміж за Баррі. У цьому шлюбі 1967 року народилась донька Кейт Баррі. Однак шлюб Біркін і Баррі протривав недовго. Відразу після розриву стосунків Джейн вирішує переїхати до Франції.

Причиною цього рішення було не тільки розлучення, але й бажання побудувати кінокар'єру. Після скромної дебютної ролі у фільмі «Вправність... і як її придбати», славу Біркін приносить участь у культовому фільмі Мікеланджело Антоніоні «Фотозбільшення», який здобув Золоту пальмову гілку Каннського кінофестивалю 1967 року, де вона зіграла одну з фотомоделей і з'явилася повністю оголеною в короткій сцені. У наступному році Біркін потрапила у Францію на кінопроби у фільм «Слоган», і хоча вона не говорила французькою мовою, отримала роль. Участь у цьому фільмі стала для Біркін доленосною: на знімальному майданчику вона зустріла Сержа Генсбура, що грав у тому ж фільмі, і, за словами самої Біркін, «це була любов з першого погляду».

Біркін і Генсбур одразу стали наймоднішою парою Франції. 1969 року вони випускають свій спільний сингл «Je t'aime… moi non plus» («Я тебе кохаю… Я тебе теж ні»), у фіналі якого Біркін починала стогнати, імітуючи оргазм. Сингл став найбільш продаваною піснею року у Франції (більше мільйона копій у перші тижні після випуску) і великим хітом по всій Європі. Усе це відбулося, незважаючи на заборону на радіоефір пісні в багатьох країнах, а також офіційна заява Папи Римського із засудженням композиції. За чутками, Генсбур і Біркін дійсно займалися сексом під час запису пісні, хоча це неодноразово спростовувалося. Пісня стала візитівкою скандальної пари.

Окрім того, пісня позначила початок музичної кар'єри Джейн Біркін. Серж Генсбур продовжив писати для її тендітного, тонкого голосу пісні. Творчий союз Біркін з Генсбуром підкріплювався їхніми особистими стосунками, що тривали 12 років. 1971 року в пари народилася дочка Шарлотта, популярна акторка й співачка. Упродовж спільних з Генсбуром років, Джейн Біркін продовжувала активно зніматися в кіно. З її участю вийшло більше тридцяти картин, здебільшого комедій і детективів, що не здобули особливого успіху. Однією з найпомітніших стала її робота у скандальній стрічці Генсбура «Я тебе кохаю… Я тебе теж ні» (за назвою пісні), яка вийшла 1976 року.

У 1980—1993 роках перебувала у фактичному шлюбі з французьким режисером Жаком Дуайоном. 1982 року у пари народилася дочка Лу Дуайон, також акторка.

У 1995—2000 роках у стосунках з французьким письменником Олів'є Роленом.

1984 року будинок моди Hermès представив модель жіночої сумки Біркін, названої на честь акторки.

1989 року відмовилася від ордену Почесною легіону.

1992 року виступила режисером і автором сценарію телефільму «О, пробач! Ти спав...» з Крістін Буассон і Жаком Перреном. 2007 року створила фільм «Коробки» за власним сценарієм, заснованим на автобіографічному матеріалі, де також зіграла головну роль. Стрічка, у якій також зайняті Джеральдіна Чаплін і Мішель Пікколі, номінувалася на премію Золота камера Каннського кінофестивалю та на Гран-прі Міжнародного кінофестивалю у Братиславі^[10].

2016 року виконала головну роль у швейцарській короткометражці «Жінка і швидкісний потяг» Тімо ван Гунтена, яка номінувалася на премію Оскар за найкращий художній короткометражний фільм. Її останньою появою на екрані стала присвячена їй документальна стрічка «Джейн очима Шарлотти», створена її дочкою Шарлоттою Генсбур.

2018 року у видавництві «Фаяр» вийшла її автобіографічна книга «Щоденник мавпочки: 1957—1982». Наступного року вийшла книга-продовження — «Post-scriptum: 1982—2023».

1998 року Біркін було діагностовано лейкемію. 2021 року перенесла інсульт^[11].

Джейн Біркін померла 16 липня 2023 року в себе вдома у Парижі в 76-річному віці^[12][13][14]. Після кремації прах захоронено на цвинтарі Монпарнас поряд з її донькою Кейт Баррі, яка загинула у грудні 2013 року^[15].

Режисер

• 1991 — Проти забуття (фр. Contre l'oubli), сегмент «Для Марії Нонни Санта-Клара, Філіппіни» (фр. Pour Maria Nonna Santa Clara, Philippines).
• 1992 — О, пробач! Ти спав... (фр. Oh pardon! Tu dormais...), телефільм, також автор сценарію.
• 1994 — 3000 сценаріїв проти вірусу (фр. 3000 scénarios contre un virus), телесеріал, епізод «Я тебе кохаю... я тебе теж ні» (фр. Je t'aime moi non plus).
• 2007 — Коробки (англ. Boxes / фр. Les Boîtes), також автор сценарію.

• 2013 — Pièces attachées, у співавторстві з Габріель Кроуфорд, з передмовою Олів'є Ролена.
• 2018 — Щоденник мавпочки: 1957—1982 / Munkey Diaries: Journal 1957—1982, автобіографія.
• 2019 — Post-scriptum: 1982—2013 / Post-scriptum: le journal intime de Jane Birkin (1982—2013), автобіографія.

• 2010 — Генсбур. Герой і хуліган (фр. Gainsbourg, vie héroïque), французький фільм Жоанна Сфара у жанрі біографічної фантазії. Роль Джейн Біркін виконала Люсі Гордон.

Сезар

• 1985 — Номінація на найкращу акторку (Піратка).
• 1987 — Номінація на найкращу акторку (Жінка мого життя).
• 1992 — Номінація на найкращу акторку другого плану (Чарівна пустунка).

Люм'єр

• 2019 — Почесна премія Люм'єр^[16].

Victoires de la musique

• 1992 — Виконавиця року.
• 2021 — Почесна премія^[17].

Каннський кінофестиваль

• 2007 — Номінація на премію Золота камера (Коробки)^[18].

Міжнародний кінофестиваль у Братиславі

• 2007 — Номінація на Гран-прі за найкращий фільм (Коробки).

Міжнародний кінофестиваль у Локарно

• 2016 — Почесна премія Золотий леопард за кар'єрні досягнення^[19].

• 2001 — Орден Британської імперії офіцерського ступеня.
• 2015 — Орден «За заслуги» (Франція) офіцерського ступеня^[20]; кавалер (2004).
• 2018 — Орден Вранішнього Сонця четвертого ступеня^[21].
• 2022 — Орден Мистецтв та літератури командорського ступеня^[22].