Електронне захоплення

Електро́нне захо́плення (захо́плення електро́ну) — ядерна реакція, під час якої один із протонів ядра об'єднується з електроном внутрішньої оболонки атома, утворюючи нейтрон. Ця реакція супроводжується випромінюванням нейтрино для збереження лептонного заряду.

Ілюстраця двох фаз електронного захвату

Абстрактна схема реакції:

p + e
 → n + ν
e

Однак ця схема є тільки абстрактною, оскільки в реакції беруть участь інші нуклони ядра, між вільними протонами й електронами вона не відбувається.

Електронний захват можливий для певного набору ізотопів, багатих протонами і бідних нейтронами. Внаслідок цієї реакції зарядове число зменшується на 1, й утворюється ізотоп іншого хімічного елемента. Наприклад

26Al+ e
 → 26Mg + ν
e
.

Ядро нового елемента може перебувати в збудженому стані, і з ним можуть надалі відбуватися інші перетворення: наприклад, випромінювання гамма-кванта з переходом в основний стан. Електронна система атома при захваті завжди переходить у збуджений стан, оскільки їй бракує одного електрона на внутрішній оболонці. Надалі вона релаксує в основний стан: електрон із зовнішньої оболонки заповнює вільний рівень на внутрішній оболонці, здебільшого, з випромінюванням кванта рентгенівського випромінювання. Можливий також Оже-процес із передачею енергії іншому електрону, який залишає атом.

Історія

Теоретично можливість електронного захвату розглянув Джан-Карло Вік у роботі 1934 року, потім теорію доповнювали Хідекі Юкава та інші. Експериментально захват K-електрона уперше спостерігав Луїс Альварес на ядрі Ванадію-49[1][2][3]. Альварес продовжив експерименти з електронним захватом на ядрі Галію-67 та інших[1][4][5].

Приклади

До нуклідів, для яких відомі реакції електронного захвату, належать:

РадіоізотопПівперіод
7Be53,28 доби
37Ar35,0 діб
41Ca[en]1,03× 105 років
44Ti52 роки
49V[en]337 діб
51Cr[en]27,7 доби
53Mn[en]3,7× 106 років
55Fe[en]2,6 року
57Co[en]271,8 діб
56Ni6,10 доби
67Ga[en]3,260 доби
68Ge270,8 доби
72Se[en]8,5 доби

Див. також

Примітки