Каное
Кано́е (англ. canoe, ісп. canoa від аравак. ka-no-a) — невелике гребне, або вітрильно-гребне судно, для якого характерні веретеноподібна форма корпусу і спосіб веслування одним однолопатевим лопатоподібним веслом без кочета. Належить до одного з найстаріших на Землі видів човнів, що був відомий людині з часів пізнього палеоліту. Сьогодні використовується багатьма тубільними племенами Америки, Африки, Південно-Східної Азії і Океанії.
Етимологія
Слово «каное» походить від іспанського Canoa, яке саме походить від карибського араваксько-таїнського Ka-no-a, що означає «плисти по воді»[1][2]. Термін каноу (kanow) дотепер використовується карибською народністю Акавайо (Akawaio) з Гаяни для позначення каное.
Історія
Каное було одним з перших човнів, що використовувався людиною. Ідея каное-довбанки могла бути викликана видом стовбура дерева, що пливе у воді. До появи у людини інструментів, що дозволяли надати стовбуру форму човна і видовбати в ньому заглиблення для розміщення гребця та вантажу, як плавзасіб використовували плоти, зв'язані з декількох необроблених стовбурів дерев.
Поява в мезоліті та неоліті (X тис. до н. е.) у людини ефективних інструментів для обробки деревини (кам'яних та рогових сокир), уможливила появу каное. Найстарішим відомим на сьогодні каное-довбанки є каное з Пессе, знайдене в Нідерландах і датоване радіовуглецевим методом близько 8040—7510 рр. до н. е[3].
Одне з найдавніших відомих каное у світі — дуфунське каное, що виявлене біля селища Дуфуна в Нігерії і на даний момент зберігається в Даматуру, столиці штату Йобе. Воно датується 6000-6500 р. до н. е. і є найстарішим виявленим човном в Африці і третім найстарішим човном у світі[4].
Розкопки в Данії виявили використання каное-довбанок з веслами у період культури Ертебелле (близько 5300–3950 рр. до н. е.)[5].
.jpg)
Австралійські аборигени виготовляли каное з різних матеріалів, включаючи кору дерев та видовбані стовбури дерев. Для виготовлення каное з кори потрібно було багато навичок і їх можна було виготовити лише з кори певних дерев, зібраної у потрібний час року. Дерева, пошкоджені внаслідок видаленням з них кори для виготовлення каное, стали відомі прибулим до Австралії європейцям як «каное-дерева»[6].
Австронезійські народи удосконалили форму каное, додавши до нього аутригери (балансири) і вітрила. На своїх вітрильних каное з аутригерами — проа, вони перетинали океанські простори і змогли колонізувати численні острови від острова Мадагаскар у Індійському океані до Гаїті і островів Пасхи в Тихому океані. Вітрильні каное з аутригерами типу лакана дотепер широко використовується місцевим населенням о. Мадагаскар, а нгалава — на східноафриканському узбережжі Суахілі в Танзанії та Кенії. Бойові каное австронезійців, такі як кора-кора могли досягати довжини 30 метрів і містити до 200 воїнів.
Американські індіанці виготовляли каное з цільних стовбурів дерев, вирубуючи і випалюючи серцевину, або ж зшивали з бересту (перевагою останнього варіанта є те, що такі каное дуже легко і зручно переносити)[7].
Перша фабрика, що випускала каное промисловим способом, з'явилася у Квебеку у 1750-му році. Іноді всі сучасні каное, побудовані не традиційним способом, називають «канадськими»[8].
Після Громадянської війни в США каное стали популярним способом проведення дозвілля — вони використовувалися як для полювання і рибальства, так і просто для відпочинку на природі. Тоді ж, через нестачу берести, стали популярними більш сучасні моделі каное з дерев'яних дошок[9].
У Європі каное і каяки стали популярними після виходу у 1865 році книги шотландського юриста Джона МакГрегора «1000 миль у каное „Роб Рой“», де він описував свої подорожі на каное-подібному човні по Європі і Близькому Сходу. У 1866 році МакГрегор заснував Королівський Каное Клуб[en] (RCC), перший каное-клуб в світі[10].
У 1880 з'явилася Американська асоціація каное[11], а у 1924 у Данії — Міжнародна федерація каное[12]. У тому ж році плавання на каное з'явилося на Олімпійських іграх[13].
Конструкція
Як правило, традиційні каное виготовлялися з цілого стовбура дерева шляхом випалювання і видовбування. Альтернативним варіантом було будівництво каркаса, який потім обтягували корою або шкірою. Зазвичай каное мало симетрично загострений ніс і корму. Такі човни були різних розмірів, розраховані здебільшого на 2-3 осіб, проте найбільші могли вміщувати до 100 чоловік[7].
Рулювання каное здійснюється рульовим бічним веслом — поворотом весла у воді і зміною його траєкторії в кінці гребка.
Існує багато плавзасобів, візуально схожих на каное, наприклад каяк і байдарка. Головними особливостями, за якими можна відрізнити каное є:
.jpg)
- Весло з однією лопаттю — у каяках використовується весло з двома лопатями
- Відсутність спинки — на каное гребець стоїть на одному чи двох колінах, або ж сидить на сидінні-банці[15].
- Відкритість — на відміну від каяка, що є закритим човном з кокпітом для гребця, каное не має відсіку для багажу і захисту від води
- Розмір — каное може бути як одномісним, до 3 метрів, так і дуже великим — бойові каное сягали 30 метрів завдовжки, тоді як каяки, зазвичай, одномісні.
- Каное зазвичай не розбірне — на відміну від каяку чи байдарки[16].
Також, каное зазвичай мають значно більшу вантажопідіймальність, але меншу стабільність при непогоді, через те, що центр ваги каное з гребцем знаходиться над рівнем води (у байдарці і каяку він знаходиться під водою). Ширина каное також більша ніж у байдарок і каяків — 90-100 см[14].
Каное зазвичай симетричні — ніс і корма виглядають однаково, що дозволяє легко переміщуватись у будь-якому напрямку. Проте іноді вони можуть мати транець з боку корми для встановлення мотора.
Вигин дна каное називають рокером. Чим більш пласке дно, тим менша маневреність каное, але тим більша його курсова стійкість[14].
Каное зазвичай мають пласке дно без кіля, проте іноді можуть бути обладнані ним[14].
Сучасні каное можуть бути зроблені не лише з дерева — вони можуть бути пластиковими, алюмінієвими, фанерними, з ПВХ або композитних матеріалів, надувними[17].
Спортивні дисципліни
Слалом на каное
У цьому виді спорту, гребець має пройти по трасі довжиною 250—300 метрів, що складається з 18-25 воріт, які мають бути послідовно пройдені гребцем (не торкаючись самих воріт). Переможцем є людина, що пройшла всі ворота якнайшвидше. За торкання воріт або проходження їх в неправильному порядку нарахувується штрафний час.
Гравці змагаються у закритих човнах, більш подібних до каяків ніж до каное. Різниця між дисциплінами слалому на каное і каяках полягає у веслах — у слаломі на каное весло з однією лапаттю[18].
Принаймні 6 з воріт розташовуються так, щоб їх треба було долати проти течії[19].
Траса складається з великої кількості порогів. Кількість, форма і взаєморозташування порогів визначають складність гонки. Зазвичай траса проєктується так, щоб найкращі спортсмени проходили її за 90-110 секунд. З 1960-х змагання проводяться на спеціально створених каналах, а не на природних річках, тому кожна траса є унікальною.
Перші змагання з каное-слалому пройшли у Швейцарії у 1933 на спокійній воді, проте невдовзі почали проводитися на порогах. Перший чемпіонат світу був проведений у 1949 у Женеві. На Олімпійських іграх каное-слалом був вперше представлений у 1972 році. На Олімпійських іграх 2016 проводилися змагання у 2 заліках — з одним і двома гребцями[20]. На Олімпіаді 2020 у Токіо планується замінити парні чоловічі запливи на одинарні жіночі (зараз гребчині змагаються лише на каяках)[21].
Каное-спринт
У каное-спринті гребці мають пройти трасу довжиною від 200 до 5000 метрів якомога швидше. Човни мають керуватися або індивідуально або командами від 2 до 4 гребців[22].
Змагання з каное-спринту вперше були проведені у 1869 році у Великій Британії.
Під час запливу гребці стоять на одному коліні, що дозволяє їм краще балансувати.
На олімпійських іграх 1924 запливи на каное були представлені як демонстраційний вид спорту, а у 1936 році — як повноцінні змагання.
На Олімпійських іграх 2016 каное-спринт був представлений у 3 заліках (усі чоловічі): індивідуальні запливи на 200 і 1000 м, а також парний заплив на 1000 м. Переможцем в індивідуальному запливі на 200 м став український веслувальник Юрій Чебан[23].
На Олімпіаді 2020 планується гендерно збалансувати заліки каное-спринту[22].
Інші
Існує багато неолімпійських видів спорту на каное: поло на каное, каное-фрістайл, марафон на каное та багато інших. Організовує змагання з них Міжнародна Федерація каное[24].
Традиційні човни інших культур
У багатьох традиційних культурах були винайдені човни, видовбані з цільного стовбуру дерева або з обтягнутого шкірою або корою каркасу. Вони мають свої назви у кожній культурі, але конструктивно є подібними до каное:
Та багато інших
Див. також
| Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Каное |
Примітки
Джерела
- Веслування на байдарках і каное // Енциклопедія сучасної України [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- І. Ф. Ємчук. Каное // Українська радянська енциклопедія [Архівовано 12 жовтня 2016 у Wayback Machine.]
- Русанова О. М., Чередниченко О. О. Особливості розвитку веслування на байдарках і каное в Україні на сучасному етапі // Слобожанський науково-спортивний вісник, № 2 2013
