Клюзивність

Категорії клюзивності можна підсумувати таблицею:

У деяких мовах, три займенники першої особи між собою лексично не пов'язані. Наприклад, у чеченській є займенник першої особи однини 'со', ексклюзивний 'тхо', та інклюзивний 'вай'. У деяких інших мовах, усі три займенники пов'язані та складаються з простих слів: наприклад, у мові Ток-пісін, англійській креольській мові, котрою говорять у Папуа-Новій Гвінеї, є займенник однини 'mi', ексклюзивний 'mi-pela' та інклюзивний 'yu-mi' (поєднанні 'mi' (я) та 'yu' (ти)) або yu-mi-pela. Є випадки, коли лиш один із двох займенників першої особи множини пов'язаний із займенником однини. У деяких діалектах мандаринської (китайської), інклюзивний або ексклюзивний 我們／我们 wǒmen — множинна форма займенника однини 我 wǒ (я), а інклюзивний 咱們／咱们 zánmen має інший корінь.

Не виключені випадки, коли різні слова на позначення займенника першої особи однини (я) у своїх формах множини відрізняються клюзивністю. У в'єтнамській, розмовне 'я' (ta) у множині стає інклюзивним 'ми' (chúng ta), а формальне 'я' (tôi) у множині стає ексклюзивним 'ми' (chúng tôi). У самоанській, форма однини від ексклюзивного 'ми' є загальновживаним словом для 'я', а форма однини від інклюзивного 'ми' також може зустрічатися сама по собі, і тоді також означає 'я', але з відтінком звернення або прохання.

У мові кунама, якою говорять в Еритреї, клюзивне розрізнення першої особи позначається у двоїнній та множинній формі дієслів, в особових та присвійних займенниках^[4]

У мовах, де дієслово відмінюється за особою, також можливе відмінювання з урахуванням клюзивності. У тубільних мовах Австралії та Північної Америки, клюзивне розрізнення позначається і в дієсловах. Наприклад, у мові пассамакводі^[en], фраза «Я/ми маємо» перекладається так: Однина: n-tíhin (префікс першої особи n-)

Ексклюзивна множина: n-tíhin-èn (префікс першої особи n- + суфікс множини -èn)

Інклюзивна множина: k-tíhin-èn (префікс інклюзивності k- + суфікс множини -èn)

Проте, наприклад, у тамільській мові, з ексклюзивним та інклюзивним займенником, дієслово відмінюється однаково.

Клюзивність першої особи поширена у дравідійських, картвельських та північнокавказьких мовах^[5], в австралійських та австронезійських мовах, а також у мовах східної, південної, південнозахідної Азії, тубільних мовах Америки, та в деяких креольських мовах. Це розрізнення також існує в деяких африканських мовах, наприклад, у фула. У європейських мовах (крім кавказьких), такого розрізнення у граматиці немає.

В теорії, клюзивність другої особи має існувати, але її існування не підтверджено. Клюзивність другої особи концептуально не є складною для розуміння, але попри це є дуже рідкісною, якщо взагалі існує, на відміну від клюзивності однини. Гіпотетична клюзивність другої особи могла б розрізняти інклюзивне 'ви' (всі ви, з ким я розмовляю) та ексклюзивне 'ви' (ти/ви, та хтось інший). У літературі зустрічаються назви «2+2» і «2+3» відповідно стосовно цих форм, де числа позначають згадувані особи.

Деякі видні лінгвісти, як-от Бернард Комрі^[6], засвідчували, що клюзивність другої особи існує, але є майже вимерлою, а інші, як-от Джон Хендерсон^[7], вважають, що клюзивне розрізнення у другій особі надто важке для розуміння. Більшість інших лінгвістів вважають, що вона може існувати, але її існування не доведене^[2]. Хорст Дж. Саймон провів глибокий аналіз клюзивності другої особи у своїй статті 2005 року^[2]. Він дійшов висновку, що чутки про існування такої клюзивності, або навіть якогось іншого ексклюзивного займенника крім ексклюзивного 'ми'^[8] — є безґрунтовними, та виникли через помилковий аналіз інформації.

Клюзивність існує майже в усіх австронезійських мовах та мовах північної Австралії, але рідко в папуаських мовах. (Англо-меланезійська креольська мова ток-пісін має клюзивне розрізнення, але деякі мовці, в залежності від походження, можуть його не використовувати). Клюзивність поширена в Індії, у дравідійських мовах та мовах мунда, а також у деяких місцевих індоєвропейських мовах: орія, маратхі, раджастхані, пенджабській, деккані та гуджараті (які або запозичили це розрізнення з дравідійської, або зберегли його як субстрат, після того, як дравідійською було витіснено). Також клюзивність існує в мовах східного Сибіру, зокрема у тунгусо-маньчжурських, а також у північних діалектах мандаринської. У тубільних мовах Америки, клюзивність засвідчена приблизно в половині мов, без явних географічних або генеалогічних закономірностей. Також вона є у кількох кавказьких мовах та мовах субсахарської Африки (фульфульде, нама).^[9][10]

Звісно, майже в будь-якій формі можна семантично передати клюзивність, у багатьох мовах є фрази, що уточнюють займенник першої особи (В англійській «the rest of us», італійській — noialtri). Проте мова, яка має граматичне клюзивне розрізнення, за замовчуванням не має особового займенника множини першої особи із невизначеною клюзивністю, тобто мовці зобов'язувані уточнювати клюзивність формою займенника чи іншим відмінюванням. Втім, клюзивність все одно дуже поширена. Деякі з мов, що мають різні множини, можуть мати клюзивне розділення, наприклад, тільки у двоїні, але не в множині. У наведеній таблиці перелічено переважно стандартні форми множини.

• Jim Chen, First Person Plural (аналіз значущості інклюзивного та ексклюзивного 'ми' у конституційній інтерпретації^{[уточнити переклад]})
• Payne, Thomas E. (1997), Describing morphosyntax: A guide for field linguists, Cambridge University Press, ISBN 0-521-58224-5
• Filimonova, Elena (eds). (2005). Clusivity: Typological and case studies of the inclusive-exclusive distinction. Amsterdam: John Benjamins Publishing Company. ISBN 90-272-2974-0.
• Kibort, Anna. «Person.» Grammatical Features. 7 January 2008. [2] Retrieved on 16 March 2020.