Королівство Сербів, Хорватів і Словенців

Королівство Сербів, Хорватів і Словенців (КСХС; сербохорв. Краљевина Срба, Хрвата и Словенаца / Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca, словен. Kraljevina Srbov, Hrvatov in Slovencev, KSHS) — історична держава на Балканському півострові. Утворено 1 грудня 1918 року внаслідок об'єднання Сербії, Чорногорії і Держави Словенців, Хорватів і Сербів. 6 січня 1929 року, після встановлення в державі диктатури, реорганізовано в Королівство Югославія.

Краљевина Срба, Хрвата и Словенаца
Kraljevina Srba, Hrvata i Slovenaca
Королівство Сербів, Хорватів і Словенців
1918 — 1929 Королівство Югославія
ПрапорГерб
ПрапорГерб
Девіз
Један народ, један краљ, једна држава
Jedan narod, jedan kralj, jedna država
(Один народ, один король, одна держава)
Гімн
Химна КСХС
Гімн КСХС
Югославія: історичні кордони на карті
Югославія: історичні кордони на карті
СтолицяБелград
44°49′ пн. ш. 20°28′ сх. д.H G O
МовиСербо-хорватська та словенська
Форма правлінняКонституційна монархія
король
 - 1918–21Петр I Карагеоргієвич
 - 1921–29Александр I Карагеоргієвич
Історичний періодМіжвоєнний період
 - Союз1 грудня 1918
 - Королівство Югославія6 січня 1929
Площа
 - 1929247 542 км2
Населення
 - 192913 934 038 осіб
     Густота56,3 осіб/км² 
ВалютаКрона (до 1920)
динар (після 1920)
Попередник
Наступник
Королівство Сербія
Держава словенців, хорватів і сербів
Королівство Чорногорія
Республіка Прекмур'я
Вільна держава Фіуме
Королівство Угорщина
Королівство Югославія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Королівство Сербів, Хорватів і Словенців

Історія

Ідея створення єдиної південнослов'янської держави зародилася на рубежі XIX—XX століть. Внаслідок Першої світової війни Австро-Угорщина зазнала поразки і розпалася. На території південнослов'янських земель Австро-Угорщини утворилася Держава Словенців, Хорватів і Сербів. Під загрозою вторгнення італійських військ вона звернулася по допомогу до Сербії.[1][2]

1 грудня 1918 року було створено єдину державу, до якої увійшли території Словенії, Хорватії, Боснії і Герцеговини, Сербії і Чорногорії, з краями Косово, Воєводина і Вардарська Македонія, що були частинами Сербії. Його королем став сербський монарх Петро I Карагеоргієвич, а столиця була перенесена в Белград.

Незважаючи на реалізацію довгоочікуваної ідеї об'єднання, нова держава не була міцною. Економічний розвиток багатьох областей дуже сильно відрізнявся. Так, найбільш економічно розвиненою була територія Словенії. Також існували міжетнічні суперечності — серби становили лише близько половини населення країни, але при цьому переважали в правлячих і економічних колах, що викликало невдоволення інших народів. Також досить високим був відсоток неписьменності, який, утім, залежав від конкретного регіону (найменший — у Словенії, найбільший — у Боснії).[3]

У 1921 році Установча скупщина Королівства Сербів, Хорватів і Словенців прийняла конституцію, названу «Відовданською», яка передбачала цілу низку демократичних свобод. Після її прийняття Олександр Карагеоргієвич став королем. Проте вже в 1921—1929 роках була прийнята низка заходів щодо обмеження діяльності політичних партій. Прийнятий 1 серпня 1921 року закон «Про захист держави», що заборонив діяльність Компартії і анулював 58 мандатів депутатів-комуністів[4]. Влітку 1923 року Народна скупщина відправила до суду у відповідність із цим законом керівництво Хорватської республіканської селянської партії, а сама партія була заборонена[5]. Влада проводила реакційну політику, викликаючи все більше невдоволення у населення. У 1928 році прямо в будівлі парламенту був убитий хорватський політик Степан Радич. Унаслідок, 6 січня 1929 року король розпустив парламент, скасував конституцію і встановив королівську диктатуру («Диктатура 6 січня») до 1931 року, а країна була перейменована в «Королівство Югославія».

Див. також

Примітки