Кшиштоф Зануссі

Режисер походить з італійського роду — виробника побутової техніки «Зануссі».^[1]

Вивчав фізику в Варшавському університеті (1955—1959) та філософію в Ягеллонському університеті (1959—1962). 1966 року закінчив Державну вищу школу кінематографії імені Леона Шіллера в Лодзі, режисерський факультет. Його дипломну роботу «Смерть провінціала» (Death Of A Provincial) було удостоєно призом на Міжнародному кінофестивалі в Венеції і головною премією на Міжнародному кінофестивалі в Мангеймі (1967).

1971—1983 рр. був віце-президентом Товариства польських кінематографістів, а з 1987 року — член Комітету кінематографії. Автор кількох книжок (теорія фільму, сценарії до фільмів, фейлетони, мемуари). Член Товариства польських письменників. З 2002 року — віце-президент Ради Фундації центру національної творчості.

Викладає на факультеті радіо та телебачення імені Кшиштофа Кесльовського, Collegium Civitas, а також на факультеті журналістики та політології Варшавського університету. Сенатор Українського католицького університету (2008—2010).

Автор декількох філософських мемуарів та збірок п'єс, зокрема:

• «Час помирати» (1997; переклад українською здійснений Люциною Хворост у 2013 році, видавництво «Фоліо»)
• «Стратегії життя, або як з'їсти тістечко і далі його мати» (2015; переклад українською здійснений Люциною Хворост у тому ж році, видавництво «Фоліо»)
• «Страта двійника» (2016; переклад українською здійснений Люциною Хворост, видавництво «Фоліо»)

Живе у селі Ляски під Варшавою, біля Кампіноського національного парку^[2].

У XX столітті, разом з низкою колег, завжди перебував в опозиції до польської влади, особливо до уряду Войцеха Ярузельського, про що детально писав у своїх книгах. Має антирадянські, антикомуністичні погляди, за що вважався польською верхівкою «неблагонадійним»^[3][4].

Під час російської інтервенції в Україну у березні 2014 року Кшиштоф Зануссі разом з іншими відомими діячами польського театру та кіно: Евою Шикульською, Барбарою Брильською, Єжи Гоффманом, Анджеєм Вайдою, Войцехом Марчевським, Яцеком Блавутом, Яном Новіцьким виступив з підтримкою українського народу:^[5]

Дорогі українські друзі, у цю важку хвилину хочемо підтримати вас морально і висловити свою солідарність з вами. Боротьба за гідність, незалежність та мир є найбільшою чеснотою. Жоден з нас не може спокійно спостерігати за тим, що зараз відбувається в Україні. Для кожного з нас останні місяці були часом молитви — молитви за вільну та незалежну Україну. Ми пишаємось вашою витримкою та хочемо ще раз підкреслити — ми з вами!

У 2014 разом з іншими членами Європейської кіноакадемії підписав лист на адресу президента Росії, голови Держдуми, директора ФСБ, міністра внутрішніх справ і генерального прокурора Росії, із закликом гарантувати безпеку Олега Сенцова, а також провести об'єктивне і неупереджене розслідування його справи^[6].

Після початку повномасштабного російського вторгнення в Україну надав прихисток у своєму великому будинку в Лясках шістьом українським родинам^[7]. Неодноразово засуджував дії Росії в Україні, намагався проаналізувати їх наслідки для світу. «Ця війна — велика помилка Росії. Водночас ця війна є останньою колоніальною в Європі. Росія видається державою, яка не розуміє, чим вона є» — казав Зануссі^[8].

• Лауреат Каннського кінофестивалю в номінації «Режисер» (1980)
• Спеціальный приз Венеційського кінофестивалю (1982)
• Головний приз Венеційського кінофестивалю (1984)
• Орден князя Ярослава Мудрого V ступеня (2009)^[9]
• Міжнародна премія «Балтийская звезда» (2009)
• Лауреат Міжнародної літературної премії імені Григорія Сковороди «Сад божественних пісень» (2016).^[10]

• Час Зануссі
• «Persona Grata» Український тиждень. № 40(153) 1-7 жовтня 2010 р. [Архівовано 12 грудня 2011 у Wayback Machine.]
• Серце на долоні Український тиждень. 16 серпня 2011 р. [Архівовано 11 грудня 2011 у Wayback Machine.]

• Кшиштоф Зануссі: «Головне в кіно — це подія». Інтерв'ю напередодні 76-річчя режисера сайту KinoUkraine.com. [Архівовано 25 грудня 2016 у Wayback Machine.]