Луї Олександр Андро де Ланжерон
Луї́ Олекса́ндр Андро́ де Ланжеро́н (фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron, зросійщене — Олекса́ндр Фе́дорович Ланжеро́н; 1763, Париж, Франція — 1831, Одеса, Російська імперія) — військовий діяч Франції та Російської імперії, генерал-губернатор Новоросійського краю у 1815—1823 роках.
| Луї Олександр Андро де Ланжерон | |||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| фр. Alexandre-Louis Andrault de Langeron | |||||||||||||||
 | |||||||||||||||
| Новоросійсько-Бессарабський генерал-губернатор | |||||||||||||||
| 1815 — 1822 | |||||||||||||||
| Народився | 24 січня 1763[1] Париж, Королівство Франція | ||||||||||||||
| Помер | 4 (16) липня 1831[2] (68 років) Санкт-Петербург, Російська імперія | ||||||||||||||
| Похований | Собор Успіння Пресвятої Діви Марії | ||||||||||||||
| Відомий як | офіцер, військовослужбовець | ||||||||||||||
| Країна | Франція і Російська імперія | ||||||||||||||
| Національність | Француз | ||||||||||||||
| Рід Андро | |||||||||||||||
| Батько | Louis Théodore Andrault de Langerond | ||||||||||||||
| У шлюбі з | Diane Maignard de la Vaupailliered | ||||||||||||||
| Діти | Teodor Andrault de Langerond | ||||||||||||||
| Релігія | римо-католик | ||||||||||||||
| Нагороди |
| ||||||||||||||
 Медіафайли у Вікісховищі | |||||||||||||||
Життєпис
Перші роки
Луї Олександр Андро де Ланжерон був вихідцем з аристократичної паризької родини. Вступивши 1779 року до французької гвардії, він зробив кар'єру військового. У 1782—1783 роках перебував на військовій службі на Гаїті та брав участь у Війні за незалежність США на боці американців. З 1788 року — полковник. Після початку Великої французької революції покинув свою країну, оскільки був монархістом. Маючи схильність до військової справи, він спочатку спробував вступити до австрійської армії, але імператор Йосиф II відхилив його прохання[3]. Деякий час перебував у Лондоні, а з 1790 року емігрував до Російської імперії.
Військова служба в Росії
В Росії був прийнятий на військову службу. Добровольцем брав участь у Російсько-шведській війні 1788—1790 років Відзначився під час російсько-турецьких воєн 1787–1792 та 1806–1812 років У складі австрійської армії деякий час воював проти французьких республіканців. Був учасником битви під Аустерліцом 1805 року. Під час франко-російської війни 1812 року командував значними військовими силами, відіграв важливу роль у Битві під Лейпцигом 1813. З переможними російськими військами він увійшов у Париж, своє рідне місто.
На посаді Новоросійського генерал-губернатора
З 1815 року по 1823 рік Ланжерон був генерал-губернатором Новоросійського краю, а також командувачем Бузького та Чорноморського козацьких військ. На посаді одеського градоначальника він продовжив політику Рішельє. Ланжерон працював над здійсненням проекту Рішельє про влаштування в Одесі порто-франко, про що й було видано указ 1817 року. Порто-франко було уведено в дію 1818 року.
У період його керівництва міською адміністрацією в Одесі було засновано Рішельєвський ліцей (1817), народне училище для дівчат (1817), грецьке комерційне училище (1819). Зусиллями Ланжерона було закладено в Одесі Імператорський ботанічний сад (1819) та Приморський бульвар (1820). Турбувався про забезпечення Одеси якісною водою, налагоджував господарство і бюджет міста, для чого утворив особливий комітет і першу міську думу. У 1826 році було відкрито пам'ятник Рішельє роботи І. П. Мартоса[3].
За Ланжерона населення Одеси продовжувало зростати, у тому числі й за рахунок французької імміграції, представленої освітянами, медиками, ремісниками, прислугою. Особливо гострою була потреба у вправних французьких виноградарях. У 1820 році французькою мовою почала виходити перша в місті газета «Messager de la Russie Méridionale», де спочатку друкувалися виключно торговельні новини[4].
Подальша діяльність
Після відставки прожив ще 8 років, і за цей час встиг побувати у Франції, але там не залишився і повернувся в Росію після смерті Олександра І. Після вступу на престол Миколи І Ланжерон був членом Верховного суду у справі збройного виступу декабристів 14 грудня 1825 року, виконував певні державні функції.
Взяв участь у Російсько-турецькій війні 1828—1829 років, при чому досить успішно. Але 1829 року головнокомандувачем замість Ланжерона було призначено молодшого за віком і чинами генерала c. Ланжерон образився і подав прохання про відставку, яке було задоволено. Помер у Санкт-Петербурзі від епідемії холери, що вибухнула в 1831 році. Похований у римо-католицькому соборі Успіння Пресвятої Діви Марії в Одесі.
Вшанування пам'яті
У місті Одеса є вулиця Ланжеронівська та узвіз Ланжеронівський.
Примітки
Джерела та література
- Т. Г. Гончарук. Ланжерон Олександр Федорович [Архівовано 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 41. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- Іваненко О. А. Українсько-французькі зв'язки: наука, освіта, мистецтво (кінець XVIII — початок XX ст.). — К.: Інститут історії України НАН України, 2009. — 320 с. [Архівовано 9 березня 2016 у Wayback Machine.]
- Ланжерон А. Ф. Записки графа Ланжерона. Война с Турцией 1806—1812 гг. / Пер. Е. Каменского // Русская старина, 1908. — Т. 134. — № 4. — С. 225—240. [Архівовано 3 листопада 2013 у Wayback Machine.]
- Ланжерон А. Ф. Из записок графа Ланжерона // Русский архив, 1895. — Кн. 3. — Вып. 10. — С. 147—160. [Архівовано 27 грудня 2013 у Wayback Machine.]
- Траверсе О. Французи в Україні: герцог Рішельє, граф Ланжерон, маркіз де Траверсе // Image.ua. — 2009. — № 3.[недоступне посилання з липня 2019]
- Дульцев С. В. Французы едут в Приазовье // Мелітопольський краєзнавчий журнал, 2018, № 11, с. 25-30.
Посилання
- Лянжерон ґраф Олександер [Архівовано 14 вересня 2020 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1960. — Т. 4, кн. VII : Літери Ле — Ме. — С. 876. — 1000 екз.
