Любашівка

На території селища (біля нинішньої лікарні) знайдено стоянку людей бронзової доби.

Населений пункт заснований у 18 столітті^[3]. Перше поселення було засноване обабіч Довгенької балки, від якої й пішла перша назва поселення — Довгеньке. В 1795 році тут разом з навколишніми хуторами Миколаївка та Софіївка було 163 двори (638 душ чоловічого населення)^[4]. Вже в 1808 році постала православна громада, а з 1811 — храм Св. Михаїла. В акті першого десятиріччя XIX ст. Любашівка згадується як володіння сотника Демида і поручика Тараса Васильєвих, дітей Любашовських, а також сотника Данила Павлюка, у яких було 5975 десятин власної землі. Село Софіївка, де розташовувалась економія панів Любинських, налічувало в той час 99 дворів і 750 жителів.

В 1847 році Любашівка стала волосним центром Ананьївського повіту Херсонської губернії.

У 1890-х роках в містечку була церква, три крамниці, постоялий двір, а також дві корчми.

В 1865 році відкрито першу школу, а з 1884 року існував фельдшерський пункт (лише 1905 року була створена земська лікарня).

Залізнична станція Любашівка

1868 року поблизу села прокладено залізницю, що сполучала Одесу через Балту з Ольвіополем. На відстані 1 версти від села збудували залізничну станцію. Навколо неї виросли будинки залізничників. Згодом поселення об'єдналось з Любашівкою (10.06.1960)^[5].

Любашівка у ХХ столітті

На початку XX століття в Любашівці були 2 парових млини, цегельня, корчма, лавки, винні льохи, залізнична станція.

1905 року створена лікарська дільниця та земська лікарня на 10 ліжок, в якій працювало двоє лікарів. В 1910 році Любашівка з'єдналася з Софіївкою. Пізніше до них приєдналось село Миколаївка.

Після повалення монархії у 1917 році владу поступово перебрали прихильники Української Центральної Ради, а з листопада 1918 року — Директорії УНР. У березні 1919 року владу захопили більшовики. У травні 1919 року на селище розповсюдилося антибільшовицьке Григор'ївське повстання — більшовицькі частини в Любашівці було розгромлено.^[6]. У серпні 1919 року Любашівкою заволоділи денікінці, які повернули панство та вбили близько 200 жителів.^[7] 22-23 квітня 1920 року повстанці отаманів Заболотного і Пшонника разом з учасниками Першого зимового походу армії УНР розгромили більшовицькі частини і визволили Любашівку^[8]. У лютому 1920 року владу остаточно взяли комуністи.

Після початку радянської окупації Любашівка була центром волості Балтського повіту Одещини (1921), а з 1923 року короткочасно перебувала в Троїцькому і Ясенівському районах Балтського округу. У 1926—2020 роках — центр Любашівського району.

Під час Другої світової війни село було окуповане німецько-румунськими військами. Окуповане радянською армією 30 березня 1944 року.

За радянських часів село перетворилося на селище міського типу (рішенням виконавчого комітету Одеської обласної Ради депутатів трудящих від 2 січня 1957 р.; 13 квітня 1957 включено в смугу Любашівки села Велика Софіївка, Мала Софіївка та Миколаївка^[9][10], 10 червня 1960 р. с-ще залізничної станції Любашівка включено в смугу смт Любашівка^[11]), — і стало найбільшим населеним пунктом району. Було створено ряд невеликих підприємств, більшість з яких в сучасних умовах занепали.

За роки існування колгоспу «Зоря комунізму» в Любашівці 7 осіб за свою самовіддану працю були нагороджені відзнаками Героїв Соціалістичної Праці.

Сучасність

У теперішній час Любашівка найбільш відома як пункт на автотрасі М05 Київ — Одеса (міжміська автостанція розташована в мікрорайоні «ДРП»).

У селищі працюють метеорологічна станція, відділення декількох банків (Ощадбанк, «Приватбанк»).

Любашівку називають «столицею української ковбаси», проводиться однойменний фестиваль^[12].

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року^[13]:

• Бондар Василь Васильович (1971—2014) — старшина Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Джуринський Олег Олександрович (* 1975) — український бізнесмен.
• Друзь Олександр Олександрович (1995—2014) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
• Запорожченко Борис Сергійович (* 1941) — український хірург, доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
• Матросов Вадим Петрович (1989—2016) — солдат Збройних сил України, розвідник батальйону «Донбас-Україна», учасник російсько-української війни^[14].
• Рябошапка Руслан Георгійович (1976) — український правник, заступник Міністра юстиції України, Генеральний прокурор України (2019—2020).
• Якубець Іван Миколайович — український військовик, полковник запасу, командувач Аеромобільних військ України (1998—2005), учасник бойових дій в Косово.

У селищі розташовані 3 медичні установи:

• Любашівська багатопрофільна лікарня інтенсивного лікування
• районний ЦПМСД — центр первинної медико-санітарної допомоги (8 амбулаторно-поліклінічних установ, 31 фельдшерський чи фельдшерсько-акушерський пункт)
• Любашівська міжрайонна станція екстреної (швидкої) медичної допомоги (обслуговує 5 районів Одеської області).

Заклади освіти, розташовані в Любашівці:

• 2 загальноосвітні школи: школа-ліцей (колишня ЗОШ І—ІІІ ступенів № 1) та школа-гімназія (колишня ЗОШ І—ІІІ ступенів № 2).
• вечірня школа;
• 2 дитсадки;
• музична школа;
• ДЮСШ.

Любашівські заклади культури:

• будинок культури;
• кінотеатр.
• райбібліотека.

У селищі є стадіон.

Любашівські культові споруди — православна церква Св. Михаїла, каплиця Св. Пантелеймона.

У селищі встановлені пам'ятники — Т. Г. Шевченку, Меморіал воїнам ВВВ, пам'ятні знаки воїнам-афганцям, загиблим міліціонерам, жертвам Голодомору та жертвам Чорнобиля.

• Любашівська волость
• Перелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932—1933 (Одеська область)

Любашівка у сестринських Вікіпроєктах
	Портал «Одещина»
	Інформація у Вікіданих?
	Означення у Вікісловнику?
	Теми у Вікіджерелах?
	Проєкт «Одещина»
	Любашівка у Вікісховищі?

• Любашівка — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)