Мислення

Поняття мислення перебуває у тісному зв'язку з поняттями «буття», «матерія», «людина», «пізнання», «знання», «ідея» тощо^{[джерело?]}. Воно є фундаментальним у концептуальних системах знання філософів минулого та сучасності.Поняття мислення (грец. νους — розум) і взаємопов'язані з ним поняття — «відображення», «образ», «відчуття», «поняття», «знання» — були сформовані античними філософами (Геракліт, Анаксагор, Демокрит, Епікур, Сократ, Платон, Арістотель та іншими)^{[джерело?]}.

За Арістотелем мислення є частиною душі, іншою її частиною є відчуття^{[джерело?]}. Як частина душі, мислення є специфічною здатністю розмірковувати, осягати думкою світ і самого себе, тобто душу^{[джерело?]}. Мислення є діяльністю, яка спрямована на пізнання, осягання родів сущого^{[джерело?]}. Досліджуючи мислення, Арістотель створив логіку — науку про мислення, сформулював закони та форми мислення^{[джерело?]}.

У концептуальних системах філософів Нового часу (Джон Локк^[4], Френсіс Бекон^[5], Клод Адріан Гельвецій, Девід Юм) мислення — це діяльність, яка спрямована на пізнання та практичні дії; воно розробляє метод, тобто засіб, прийом пізнання та практичних дій^{[джерело?]}.Філософи вирізняють прояви мислення — відчуття, споглядання, уява, рефлексія; рівні мислення — розсудок, розум; прояви діяльності мислення — сумнів, віра, задум, прийняття рішень, розуміння, уявні операції^{[джерело?]}.

У концептуальних системах представників класичної німецької філософії (Іммануїл Кант, Йоганн Готліб Фіхте, Фрідріх Вільгельм Шеллінг, Георг Геґель) мислення розглядається як акт самодіяльності суб'єкта, що породжує різні інтелектуальні, уявні феномени — поняття, принципи, закони, ідеї, ідеали, тобто знання^{[джерело?]}.

Іммануїл Кант відзначав спонтанність актів мислення, апріорний характер його діяльності, спрямованість на пізнання за допомогою понять, вирізнив рівні мислення — інтуїція, розсудок, розум; типи і види мислення — формально-логічне (розсудливе) і діалектичне (розумне), конкретне і абстрактне, практичне і теоретичне. Кант визначив односторонність, обмеженість розсудку і антиномічність розуму, встановив зв'язки «чистого» мислення з чуттєвістю, з зовнішнім світом^{[джерело?]}.

Георг Гегель визначає мислення як діяльність суб'єкта, яка спрямована на пізнання світу в формі понять (категорій). Вищою формою пізнання є наука (філософія), яка пізнає Абсолютний дух. Мислення є пізнанням в поняттях (категоріях) Абсолютного духу, внаслідок чого формується всезагальне знання^[6].

На сучасному етапі мислення людини є об'єктом дослідження багатьох наук: психології, соціології, логіки, теорії штучного інтелекту та інших.

• Психологічна концепція мислення будується на принципах єдності діяльності і мислення, соціоісторичної та культурної детермінації, розвитку, системності, відображення. Сучасна психологія виділяє у мисленні інтелектуальні процеси (планування, проектування, оцінювання, розуміння тощо) й інтелектуальні операції (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення тощо).
• Соціологічна і соціально-психологічна концепція мислення.
• Логіко-філософська концепція мислення.
• Інформаційно-кібернетична концепція мислення.
• Евристична концепція мислення.

З біологічної точки зору процес мислення пов'язаний з нервовою системою, і особливо з головним мозком^{[джерело?]}. Дослідження будови і принципів дії мозку, що є предметом досліджень нейронауки, проливають світло на те, як мислення здійснюється на фізичному рівні, проте не знімає питання і не дає вичерпної відповіді на питання про те, як виникає думка^{[джерело?]}. Біологія намагається збагнути чим мислення людини відрізняється від мислення тварин, і чи мислять тварини взагалі^[7]. З іншого боку, дослідження в області штучного інтелекту та когнітивна наука намагаються побудувати розумні машини, що діяли б на зовсім інших фізичних принципах, ніж мозок людини^{[джерело?]}.

Лінгвістика намагається дати відповідь на питання, чи пов'язане мислення людини з мовою, і якщо пов'язане, то як? Чи думає людина, скажімо, українською мовою? Гіпотеза Сепіра — Ворфа оголошує мислення залежним від конкретної мови^[8]. Хоча ця теорія не здобула підтримки у професійних лінгвістів, вона залишається цікавою можливістю. Американський філософ Джеррі Фодор запропонував гіпотезу про існування мови мислення — ментальних символів, якими людина оперує при мисленні як словами в мові^[9].

Одне із найпопулярніших питань у сучасній філософії лежить в області філософії свідомості — це так звана проблема тіла й розуму^[10]. Наскільки наше мислення зумовлене фізичними процесами в нашому тілі^{[джерело?]}? Тоді як біологія вивчає самі ці процеси, будову й функціонування мозку, філософія намагається знайти відповідь методом рефлексій, вивчає загальні закономірності мислення, його нормальне функціонування й парадокси^{[джерело?]}.

Займаються проблемами мислення й дисципліни, в центрі уваги яких психіка людини: психологія, психоаналіз, психіатрія^{[джерело?]}. Дослідження психічних хвороб, наприклад, ситуацій, коли мислення людини не працює правильно, дозволяє глибше заглянути в саму проблему розуміння того, як воно працює правильно. Соціологія вивчає вплив суспільства, соціуму на те, як людина думає, які ідеї крутяться в її голові, наскільки впливає на неї ідеологія та пропаганда^{[джерело?]}.

• Пізнавальна (відображення світу і самовідображення)^{[джерело?]}
• Проектувальна (побудова планів, проектів, моделей практичної і теоретико-пізнавальної діяльності)^{[джерело?]}
• Прогностична (прогнозування або передбачення наслідків своїх дій, своєї діяльності, прогнозування майбутнього)^{[джерело?]}
• Інформаційна (засвоєння інформації про знання та її смислове перероблення)^{[джерело?]}
• Технологічна (розроблення правил, норм, стандартів, рецептів життєдіяльнсті людини і суспільства в різних формах та проявах)^{[джерело?]}
• Рефлексивна (самопізнання розуму, самоаналіз)^{[джерело?]}
• Інтерпретаторська (тлумачення, осмислення продуктів людської культури)^{[джерело?]}
• Аналітична і синтетична^{[джерело?]}
• Постановка та розв'язання різноманітних задач і проблем^{[джерело?]}

Результати процесу мислення існують у формі суджень, міркувань, умовиводів та понять^{[джерело?]}.

Судження — полягає в тому, що людина стверджує наявність або відсутність ознак, властивостей чи відносин у певних об'єктах^[11].Характерна властивість судження в тому, що воно існує, виявляється і формується в реченні^{[джерело?]}. Проте поняття «судження» та поняття «речення» не є тотожними: судження — це акт мислення, що відображає зв'язки, відносини речей, а речення — граматичне словосполучення слів, що виявляє і фіксує це відображення^{[джерело?]}. Кожне судження виражається у реченні, але не кожне речення є судженням, проте між ними існує складний зв'язок^{[джерело?]}.Кожне судження містить у собі суб'єкт і предикат. Суб'єктом є предмет судження, про який ідеться і який відображається у свідомості людини, а предикат — це відображення відносин, ознак, властивостей, які людина стверджує^{[джерело?]}.Судження є істинним, якщо воно правильно відображає відносини, що існують насправді. Істинність судження перевіряється практикою^{[джерело?]}.

Класифікація суджень^{[джерело?]}:

• прості, які, в свою чергу, поділяються на одиничні, прості, загальні.
• складні, тобто ті, що складаються з кількох простих суджень.

Міркування — це низка взаємопов'язаних суджень, спрямованих на те, щоб з'ясувати істинність якоїсь думки, довести або заперечити її^{[джерело?]}.

Умовиводи — форма мислення, в якій з одного або кількох суджень утворюється нове. В умовиводах, через вже наявні у особи знання будуються нові^[12].

Різновиди умовиводів^{[джерело?]}:

• індуктивний умовивід — це судження, в якому на основі конкретного, робиться узагальнення.
• дедуктивний умовивід — це судження, в якому на основі загального, здобуваються знання про щось часткове, конкретне.
• умовивід за аналогією — судження, яке ґрунтується на схожості окремих істотних ознак об'єктів, і на основі цього робиться висновок про можливу схожість цих об'єктів за іншими ознаками.

Поняття — форма мислення, за допомогою якої пізнається сутність предметів та явищ дійсності в істотних зв'язках і відносинах, узагальнюються істотні ознаки^{[джерело?]}.

Термін мислення увійшов у різні словосполучення, що мають своє конкретне значення^{[джерело?]}:

Існує багато класифікацій мислення за видами. Наприклад, за відношенням до діяльності можна виділити такі види^{[джерело?]}:

• Практичне мислення
• Теоретичне мислення
• Професійне мислення

Багато класифікації дихотомічні^{[джерело?]}:

За характером засобів

Продуктивне мислення — репродуктивне мислення

Мається на увазі наявність чи відсутність у минулому досвіді суб'єкта готових засобів виконання завдання. Якщо такі засоби є, то ситуація не буде для суб'єкта проблемною і її виконання зведеться до використання сформованої розумової навички, до репродукції наявних знань і умінь. За відсутності готових засобів виникає необхідність їхнього пошуку, створення — продуктивне, творче мислення.

Інтелектуальне мислення — візуальне мислення

Поняття «візуальне мислення» ввів у психологію Рудольф Арнгейм, американський психолог, один із творців сучасної психології мистецтва. При інтелектуальному мисленні засіб виконання завдання — поняття, при візуальному — уява^[13].

За характером перебігу розумових процесів

Реалістичне мислення — аутистичне мислення

Аутистичне мислення було виділене Ойгеном Блейлером, швейцарським психіатром і патопсихологом^[14], який визначив, що одним із симптомів деяких психічних захворювань є перевага внутрішнього життя, що супроводжується активним відходом із зовнішнього світу. Аутистичне мислення Блейлер протиставляє реалістичному за такими ознаками^[15]:

1. реалістичне мислення відповідає дійсності
2. аутистичне уявляє собі те, що відповідає афекту (принцип задоволення протистоїть принципові реальності)
3. метою реалістичного мислення є правильне пізнання навколишнього світу, пошук істини
4. аутистичне мислення намагається викликати образи, «забарвлені» задоволенням, і витиснути протилежно «забарвлені» образи
5. реалістичні механізми регулюють наше ставлення до зовнішнього світу, вони служать для збереження життя, добування їжі, нападу і захисту
6. аутистичні механізми створюють безпосереднє задоволення, викликаючи «забарвлені» задоволенням образи, не допускають невдоволення, перепиняючи доступ до образів, які пов'язані з невдоволенням.

Таким чином, людині притаманне реалістичне й аутистичне задоволення потреб. Той, хто задовольняється аутистичним шляхом, має менше підстав або зовсім не має підстав до того, щоб діяти.

Аутистичне мислення переважає в таких випадках:

1. у дитини, поки в неї немає досвіду, необхідного для оволодіння логічними формами мислення і для пізнання можливостей, що лежать у зовнішньому світі;
2. у питаннях, що взагалі недоступні чи не зовсім доступні нашому пізнанню і нашій логіці — світогляд, релігія, любов;
3. у тих випадках, де почуття через якісь причини одержують звичайно їм невластиве значення, наприклад, при сильних афектах, коли логіка відступає на другий план;
4. там, де ослаблений логічний зв'язок, де асоціації втрачають своє значення: у сновидіннях здорової людини та при шизофренії.

Інтуїтивне мислення — аналітичне мислення

Розрізняються за трьома ознаками: часовою (час протікання процесу), структурною (членування на етапи) і рівнем протікання (усвідомленість або неусвідомленість). Аналітичне мислення розгорнуте в часі, має чітко виражені етапи, відбувається на свідомому рівні. Інтуїтивне характеризується швидкістю протікання, відсутністю чітко виражених етапів, мінімальною усвідомленістю.

За характером виконуваних завдань

Теоретичне мислення — практичне мислення

Теоретичне мислення — це пізнання законів, правил^{[джерело?]}. Відкриття періодичної системи Менделєєвим — продукт його теоретичного мислення^{[джерело?]}. Основне завдання практичного мислення — підготовка до перетворення дійсності^{[джерело?]}: постановка мети, створення плану, проекту, схеми. Практичне мислення було глибоко проаналізоване Б. М. Тепловим у праці «Розум полководця»^{[джерело?]}. Теоретичне мислення найпослідовніше вивчається в контексті проблем наукової творчості. Одна з найважливіших особливостей практичного мислення полягає в тому, що воно розгортається в умовах дефіциту часу^{[джерело?]}. Так, для фундаментальних наук відкриття закону в лютому чи березні того самого року не має принципового значення. Складання ж плану ведення бою після його закінчення робить роботу безглуздою. У практичному мисленні дуже обмежені можливості для перевірки гіпотез. Усе це робить практичне мислення часом ще складнішим, ніж мислення теоретичне^{[джерело?]}.

Творче мислення — критичне мислення

У цій дихотомії творче мислення розглядається як альтернатива не репродуктивному (продуктивне — репродуктивне), а так званому критичному мисленню, звідси і його розуміння й визначення^{[джерело?]}. Ці два види мислення виділені в праці американських психологів Г.Ліндсея, К. С. Халла, Р. Ф. Томпсона^{[джерело?]}. Творче мислення — це мислення, результатом якого є відкриття принципово нового чи удосконаленого вирішення того чи іншого завдання^{[джерело?]}. Критичне мислення являє собою перевірку запропонованих рішень з метою визначення області їхнього можливого застосування^{[джерело?]}. Творче мислення спрямоване на створення нових ідей, а критичне виявляє їхні недоліки й дефекти^{[джерело?]}. Для ефективного вирішення завдань необхідні обидва види мислення, хоча використовуються вони роздільно: творче мислення є перешкодою для критичного і навпаки^{[джерело?]}.

За змістом спонукальних механізмів розумового процесу

Оцінне мислення — емоційне мислення

Цю дихотомію ввів Г. Майєр у 1908 р. Оцінне мислення, спонукається пізнавальним інтересом, емоційне — потребами почуття й волі. Емоційне мислення, у свою чергу, підрозділяється на вольове й афективне. Останнє тісно пов'язане з естетичним і релігійним мисленням^[16].

За розумовою установкою

За функціями, які виконує мислення у загальному процесі життєдіяльності розрізняють абстрактну і конкретну «розумову установку» (Курт Гольдштейн^[17]).Таке розрізнення необхідне для аналізу мислення у хворих з ураженням мозку. Здорова людина вільно володіє обома установками: якщо навколишні умови знайомі й звичні, вона діє в них «конкретно», якщо ж об'єктивна ситуація істотно змінюється й потрібно зрозуміти, як треба в ній поводитися, людина переходить до «абстрактного» способу. Остання здатність утрачається хворими, і відтоді навколишній світ вимагає спеціальної організації, щоб конкретна поведінка в ньому була адекватною. Таким чином, абстрактна розумова установка є необхідною умовою функціонального забезпечення конкретної.

Генетична класифікація видів мислення

Мислення людини протягом життя не залишається незмінним, воно має вікову динаміку, що дозволяє розглядати види мислення як рівні його розвитку (генеза)^{[джерело?]}. Виділяють три основних рівні розвитку мислення: наочно-дійовий; наочно-образний; словесно-логічний. Кожний із цих рівнів визначається двома критеріями^{[джерело?]}.

Першим із них служить та конкретна форма, у якій потрібно пред'явити суб'єктові об'єкт чи ситуацію, щоб ними можна було успішно оперувати^{[джерело?]}:

1. об'єкт як такий у своїй матеріальності й конкретності;
2. зображений на малюнку, схемі, кресленні;
3. описаний у тій чи іншій знаковій системі.

Уміння виконувати практичні, наочні, вербальні завдання служить найпростішим показником відповідних рівнів розвитку мислення^{[джерело?]}. Оперування об'єктами, поданими в усе віддаленіших від конкретності узагальнених формах, вимагає як освоєння нових розумових засобів, так і продуктивного розвитку пізнавальної сфери в цілому^{[джерело?]}.

Другий критерій виділення рівнів мислення (праві частини назв) відповідає тим основним формам чи способам, за допомогою яких сама людина уявляє й пізнає навколишній світ^{[джерело?]}:

1. через практичну дію з об'єктом;
2. за допомогою образних уявлень;
3. за допомогою логічних понять й інших знакових утворень.

• Мислити — академічний тлумачний словник української мови [Архівовано 4 жовтня 2016 у Wayback Machine.]

• Карамишева Н. В. Логіка. Пізнання. Евристика: Посібник для студентів та аспірантів. — Львів: Астролябія, 2002. — 356 с.
• Опитувальник «Визначення типів мислення» Дж. Брунера online [Архівовано 22 червня 2010 у Wayback Machine.]
• А. А. Брудный Психологическая герменевтика^{[недоступне посилання з липня 2019]}

• С. Кримський. Мислення // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — С. 378. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.

• Думання [Архівовано 4 травня 2021 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 2 : Д — Є, кн. 3. — С. 389-390. — 1000 екз.