Печори

Назва «Печори» (а до 1920 року місто називалося «Печери») походить від давньорус. «печери» і завдячує поблизькому Псково-Печорському монастиреві, літопис якого визначає як дату відкриття печер 1392 рік.

Заснування поселення Печори сягає 1472 року^[1]. Згідно з літописами, ця подія пов'язана з діяльністю православного священика Івана (в чернецтві — Іони), який 1472 року втік сюди з Дерпта після розгрому німцями-католиками «правовірної церкви, поставленої від пскович», та заснував Псково-Печерський Свято-Успенський монастир. Поселення розвивалося як посад при цьому монастирі, незабаром ставши і важливим торговельним пунктом.^[5]. 1473 року було освячено Успенську церкву цього монастиря, первісно прорубану у печері^[6].

У XVI — на початку XVIII століть Печори були важливою стратегічною точкою на західних рубежах Московської держави. За панування Івана Грозного Печори як значний прикордонний форпост неодноразово брали в облогу вороги Московії: війська Стефана Баторія повністю оточили поселення під час облоги Пскова в 1581—1582,^[5] також шведи або поляки брали Печори приступом у 1592, 1630 та з 1655 по 1657 рік. Польські війська під проводом Яна Ходкевича і шведські під командуванням Густава II тримали Печори в облозі в 1611—1616 роках. У ході Великої Північної війни шведи обложили поселення в 1701 та 1703 роках.^[5] Після війни Печори втратили своє військове значення.^[5]

У рамках адміністративної реформи, проведеної в 1708 році Петром І, цю місцевість було включено в Інгерманландську губернію (відому з 1710 як Санкт-Петербурзька губернія), з якої 1727 року виділилася окрема Новгородська губернія, а в 1772 році було створено Псковську губернію, яка в 1777—1796 роках існувала як Псковське намісництво.

Іменним указом імператриці Катерини II від 7 червня 1782 Печори одержали статус міста, яке стало центром утвореного цим самим указом Печорського повіту Псковського намісництва.^[7]

З лютого по грудень 1918 року Печори перебували під німецькою окупацією. Протягом визвольної війни естонського народу місто 29 березня 1919 зайняла естонська армія. За умовами Тартуського мирного договору, Печори з прилеглою територією в 1920 році було передано Естонії.^[5]

У роки між світовими війнами Петсері, як тепер його називали в Естонії, були центром Печорського повіту — одного з одинадцятьох округів, які складали Естонську Республіку. За естонської влади населення міста зросло більш ніж удвічі, переважно за рахунок притоку етнічних естонців. У травні 1925 уряд Естонії конфіскував більшість землі, що була у володінні Псково-Печерського монастиря. 1926 року було збудовано лютеранську церкву Святого Петра. Після анексії Естонії Радянським Союзом у 1940 році місто, як і раніше, залишалося у складі Естонської РСР. Під час Німецько-радянської війни Печори 10 липня 1941 окупували німецькі війська. З 5 грудня 1941 до 11 серпня 1944 місто входило в Генеральну округу Естонія,^[5] після чого його окупували радянські війська в ході Тартуської операції.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 серпня 1944^[5] Печори і більшість Печорського повіту було відірвано від Естонської РСР і приєднано до новоутвореної Псковської області Російської РФСР. Указом Президії Верховної Ради РРФСР від 16 січня 1945 засновано Печорський район,^[8] адміністративним центром якого стали Печори. 1956 року для естономовних учнів було відкрито Печорську середню школу № 2.

Після відновлення незалежності Естонії в 1991 році на місто і територію навколо нього претендувала Естонія з огляду на умови Тартуського мирного договору, у якому Радянський Союз відмовився від подальших територіальних претензій до Естонії.^[9] У листопаді 1995 року повідомлялося, що Естонія облишила свої претензії.^[10] 18 травня 2005 Естонія підписала новий договір про естонсько-російський кордон, який відображав пізніші зміни кордонів,^[11] але 27 червня 2005 його відхилила і анулювала Росія через додавання у текст згадок про радянську окупацію.^[12][13]

За даними перепису 2002, національний склад населення міста мав такий вигляд:^[14]

• росіяни — 11638 (89,14 %)
• українці — 338 (2,59 %)
• білоруси — 221 (1,69 %)
• естонці — 177 (1,36 %)
  • у тому числі сету — 31 (0,27 %)
• інші — 682 (5,22 %)

Головна пам'ятка міста — Псково-Печорський Свято-Успенський чоловічий монастир, заснований у XV сторіччі. У Печорах також є Євангелічно-лютеранська церква Святого Петра, яка славиться своїм історичним органом.

• 
  Псковсько-Печорський монастир
• 
  Успенський собор та Покровська церква

• Альфред Гірв — естонський художник
• Ліллі Промет — естонська письменниця

• Офіційний сайт адміністрації Печорського району [Архівовано 14 листопада 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
• Сайт міста Печори [Архівовано 10 січня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Офіційний сайт Псково-Печерського монастиря [Архівовано 10 січня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
• Печори в енциклопедії «Мой город» [Архівовано 3 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)

• Архивный отдел Псковского облисполкома. Государственный архив Псковской области. «Административно-территориальное деление Псковской области (1917—1988 гг.). Справочник». (Адміністративно-територіальний устрій Псковської області) Книга I. Лениздат, 1988