Балтійські країни

Термін «Прибалтика» (тобто при Балтиці, порівн.: Приамур'я, Прикаспій тощо) є похідним від гідроніму Балтика в значенні Балтійське море (англ. Baltic Sea). Назва і моря, і балтійських мов, і племен балтів — одного кореня. Його називали лат. Mare Balticum латиною  — «міжнародною мовою» середньовічної Європи.

Німецькі народи, що заселили Західну і Північну Європу, за ознакою відносного розташування називали море Східним: нім. Ostsee, дан. Østersøen, нід. Oostzee, швед. Östersjön. Східні слов'яни ж за часів Рюрика звали це море варязьким, за ім'ям посередників, що «монополізували» вихід до його берегів і торгівлю на ньому. Пізніше варяги «персоніфікували» у російській історії як свеї, і море стали називати Свейським^[2][3].

При Петрі I в регіоні утвердилася Росія, і Швеція перестала бути господинею всього узбережжя. Море вже не було для росіян чужим, тільки Варязьким або Свейським, але разом з тим, географічно воно не було «Східним» (Ostsee). У підсумку ім'я, взяте з «німецьких» карт, не переклали, а транслітерували. Похідні від «остзейський» — остзейське право, остзейське дворянство тощо — поповнили ряд іншомовних запозичень, модних у петрівську епоху. Загальним ім'ям новостворених у 1713 році губерній Російської імперії Ризької та Ревельської (з 1796 — Курляндської, Ліфляндської та Естляндської) було «остзейські губернії»^[4].

Німецькими остзейські губернії були до середини XIX століття не тільки за іменем, а й за мовою. Німецька мова з орденських часів стала тут державною. Після Реформації нею стали користуватись на богослужіннях, вести ділові справи, її викладали в усіх школах тощо. Та з 1841 року почалось «рознімечування Прибалтики». Відбувається ренесанс балтійських мов, національної прози, поезії і водночас ширше застосування російської мови, а в 1884 році Олександр III повернув заснованому псковичами Дерпту ім'я Юр'єв. Тоді ж «переклали на російську» і море, і загальне ім'я губерній: Прибалтійські губернії або ж узагальнено Прибалтійський край^[5]

У літературі й публіцистиці до 1917 р. поряд з «остзейський/прибалтійський» до регіону застосовувалося і ще одне збірне поняття — Інфлянти. Так у Польщі споконвіку називали територіальні утворення Прибалтики, що колись були під однією польсько-литовською короною. Це положення, втрачене Польщею у своїх війнах XVI століття зі Швецією, було відновлено, коли Царство Польське увійшло до складу Росії; його кордони з Інфлянтами, відповідно, зникли, і вони знову опинилися в єдиному геополітичному просторі. Крім остзейського краю, поняття Інфлянтів також стосувалося Віленської та Ковенської, а також частини Вітебської губернії. В силу історичних причин (населення — литовці, поляки, а також білоруси, росіяни та євреї) ні остзейське право, ні німецькомовне лютеранство до цих місць не дійшли, і ці губернії жили за загальними для центральної Росії законами і традиціями.

У контексті районування Союзу РСР отримав широке застосування збережений з дореволюційних часів прикметник «прибалтійський»: Прибалтійський економічний район, Прибалтійський військовий округ, Прибалтійська залізниця. В адміністративно-територіальному поділі Прибалтика включала території Литовської РСР, Латвійської РСР та Естонської РСР, а також Калінінградської області РРФСР.

У 1990-х роках з'явився термін «Балтія». Це слово народилося в ЗМІ, що виходять російською мовою в Латвії. За межами латиської мови термін Baltija не витіснив ні Baltimaad/Balti riigid (країни/держави Балтики) в естонській, ні Pabaltijys (прибалтійський) в литовській. У Європейському Співтоваристві поняття Baltija сприймається як місцевий синонім «Baltic(s)» у сенсі «регіон Балтійського моря». У міжнародних документах «країни Балтії» — вся сукупність країн балтійського узбережжя. Приклад: пол. Euroregion Bałtyk, латис. Euroregion Baltija — єврорегіон «Балтія» у складі: Росія, Польща, Латвія, Швеція, Данія, Литва^[6].

Загальна статистика

Всі три парламентські республіки, вступили до Європейського Союзу 1 травня 2004 року.

	Естонія	Латвія	Литва	Разом
Герб				-
Прапор
Столиця	Таллінн	Рига	Вільнюс
Незалежність	— До 13 ст.  — 1918  — відновлено 1991	— До 13 ст.  — 1918  — відновлено 1991	— До 18 ст.  — 1918  — відновлено 1990
Населення (2015)	1313271	1978700	2902832	6194803
Площа	45339 км²	64589 км²	65300 км²	175228 км²
Щільність населення	29/км²	31/км²	44/км²	35/км²
Вода %	4.56 %	1.5 %	1.35 %	2.23 %
ВВП (номінал) (2015)	$22.934 млрд	$27.822 млрд	$41.776 млрд	$112.530 млрд
ВВП (номінал) на душу (2016)	$18,452	$14,496	$15,366	$16,035
ВВП (PPP) (2015)	$37.879 млрд	$49.891 млрд	$82.143 млрд	$171.110 млрд
ВВП (PPP) на душу (2016)	$30038	$25817	$29380	$28,411
Коефіцієнт Джині (2012[7])	33.2	35.5	35.2	-
Індекс людського розвитку (2014[8])	0.861 (Розвинені країни)	0.819 (Розвинені країни)	0.839 (Розвинені країни)
Інтернет-домен	.ee	.lv	.lt
Телефонний код	+372	+371	+370

Міста

• 
   Естонія
  Алар Каріс, Президент
• 
   Латвія
  Егілс Левітс, Президент
• 
   Литва
  Ґітанас Науседа, Президент

• 
   Естонія
  Кая Каллас, Прем'єр-міністр
• 
   Латвія
  Крішьяніс Каріньш , Прем'єр-міністр
• 
   Литва
  Інґріда Шимоніте , Прем'єр-міністр

• Балтійські проблеми // Український тиждень, № 7 (172), 18.02.2011 (за матеріалами STRATFOR) [Архівовано 13 серпня 2011 у Wayback Machine.]
• Прибалтійська культурно-літературна підзона // Лексикон загального та порівняльного літературознавства / голова ред. А. Волков. — Чернівці : Золоті литаври, 2001. — С. 439. — 634 с.

• The Baltic Sea Information Centre
• vifanord [Архівовано 7 грудня 2013 у Wayback Machine.]

Статистичні департаменти:

• Statistics Estonia [Архівовано 18 червня 2016 у Wayback Machine.]
• Statistics Latvia [Архівовано 14 квітня 2019 у Wayback Machine.]
• Statistics Lithuania [Архівовано 10 липня 2013 у Wayback Machine.]