Семиківці
Семи́ківці — село в Україні, у Золотниківській сільській громаді Тернопільського району Тернопільської області. Адміністративний центр колишньої Семиківської сільської ради (до 2015 року), якій підпорядковалось с. Підруда. У зв'язку з переселення жителів хутір Шкіндерівка виключений із облікових даних. Від вересня 2015 року ввійшло у склад Золотниківської сільської громади. Розташоване на річці Стрипа, у західній частині району.
| село Семиківці | |
|---|---|
 | |
| Країна |  Україна |
| Область | Тернопільська область |
| Район | Тернопільський район |
| Громада | Золотниківська сільська громада |
| Основні дані | |
| Засноване | 1675 |
| Населення | 241 |
| Площа | 1,605 км² |
| Густота населення | 150.16 осіб/км² |
| Поштовий індекс | 48111 |
| Телефонний код | +380 3551 |
| Географічні дані | |
| Географічні координати | 49°22′33″ пн. ш. 25°22′22″ сх. д. / 49.37583° пн. ш. 25.37278° сх. д. 25°22′22″ сх. д. / 49.37583° пн. ш. 25.37278° сх. д. |
| Водойми | Стрипа |
| Відстань до районного центру | 41 км |
| Місцева влада | |
| Адреса ради | 48115, Тернопільська обл, Тернопільський р-н, с Золотники, вул. Містечко, буд 25 |
| Карта | |
  Семиківці | |
 Семиківці | |
| Мапа | |
 | |
Населення — 241 особи (2007).
Поблизу села є Семиківський гідрологічний заказник.
Історія
Перша писемна згадка — 1678. Назва походить від словосполучення “сім кінців” – сім кінних опорних татарських військових залог. За переказами, у 15 ст. тут було військове поселення татарів. Семиківці належить до старих поселень, є відомості, що власник села на ім’я Петро з Дудієва продав містечко Семиківці у 1678 р. Львівському архієпископові Григорієві.
Упродовж 1678–1600 рр. Семиківці мали статус містечка. Згодом його знищили турки. 1678 згадується як містечко, що належало Львівському архієпископству. В 1785 р. село нараховувало лише 54 будинки. 1902 р. велика земельна власність належала Марії Літинській; цього ж року в селі споруджено римо-католицьку каплицю; зруйнована під час 1-ї світової війни.
1915 біля села відбулася Семиківська битва[1].
У 1920 році Клим Поліщук написав роман "Семиковецькі тіні" у якому йде розповідь про село та Січових Стрільців які загинули під час Семиківської битви.
Тут діяли товариство «Просвіта» та інші товариства.
З 1 серпня 1934 року адміністративниий центр сільської гміни Семиківці, яка була утворена на основі давніших сільських гмін: Багатківці, Бенева, Ішків, Маловоди, Раковець, Росохуватець, Семиківці, Соснів, Воля Голухівська[2].
Пам'ятки
Є церква святого Димитрія (перебудована з костьолу).
Споруджено пам'ятник воїнам-односельцям, полеглим у Другій світовій війні (1984, архітектор М. Ковальчук), насипано могилу УСС (1916, відновлено 1991).
Соціальна сфера
Працюють клуб, бібліотека, ФАП, відділення зв'язку, ТзОВ «Семиківське», торговельний заклад.
Галерея
Церква Святого Димитрія
Статуя Божої Матері
Символічна могила Борцям за волю України
Автобусна зупинка
Старий цвинтар
Краєвид біля села
Кладка через річку Стрипа
.jpg)
Джерела
- Мельничук Б., Хаварівський Б. Семиківці // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 242. — ISBN 978-966-528-279-2.
- Вальчишин, Д. Семиківці [Текст] / Д. Вальчишин, Г. Івахів, О. Палка, В. Уніят // Тернопільщина. Історія міст і сіл : у 3 т. Т. 3. — Тернопіль, 2014. — С. 320—321 : фот. кольор.
- Клим Поліщук, Семиковецькі тіні.
