Список переможців чемпіонату Італії з футболу

У 1898 році відбувся перший в історії офіційний чемпіонат Італії. У ньому взяли участь 4 команди, а усі матчі відбулися 8 травня на стадіоні «Velodromo Umberto I» у Турині. У фіналі «Дженоа» здолав туринський «Інтернаціонале» у додатковому часі (2:1) та став першим чемпіоном Італії в історії. У наступних розіграшах клуби грали у регіональних групах, переможці яких зустрічалися у плей-оф. Чинний чемпіон захищав титул проти переможця плей-оф. З 1904 року чемпіонат Італії отримав назву Прима-категорія

У 1907 році було організовано два чемпіонати в одному сезоні. В основному чемпіонаті виступають лише італійські гравці, а переможці отримають звання справжнього чемпіона Італії та будуть нагороджені «Кубком Буні». Другорядним турніром став федеральний чемпіонат. До нього допускалися іноземні гравці, які проживали на території Італії. Переможці отримають звання федерального чемпіона Італії та «Кубок Спенслі».

Таке рішення було вмотивовано бажання FIF стимулювати слабші команди які складалися лише з італійських команд, але не могли конкурувати з клубами які мали сильних іноземних гравців. «Дженоа», «Торіно» та «Мілан» вийшли з цих чемпіонатів, протестуючи проти рішення FIF. Переможцем федерального чемпіонату став «Ювентус», а італійського чемпіонату «Про Верчеллі». Згодом FIGC ухвалив рішення не визнавати чемпіонства «Ювентуса» через бойкот інших сильних клубів.

Наступний сезон також пройшов у такому форматі. Переможець федерального чемпіонату отримував «Кубок Оберті» замість «Кубку Спенслі». Більшість сильних клубів змінили стратегію боротьби проти FIF. Вони ухвалили рішення брати участь лише у федеральному чемпіонаті, утримавшись від італійської національної першості. Мотивація клубів була в тому, щоб применшити значення національного турніру. За підсумками сезону федеральним чемпіоном став «Про Верчеллі», а національним «Ювентус». Стратегія клубів змусила FIGC відмовитися від проведення двох чемпіонатів, визнавши «Про Верчеллі» справжнім чемпіоном сезону.

Сезон 1909–10 пройшов у форматі ліги у якій брали участь 9 клубів. Кожна команда проводила два матчі проти суперників (1 вдома та 1 в гостях). За підсумками сезону, команда, яка набирала найбільше очок отримувала звання федерального чемпіона та статус справжнього чемпіона Італії. Команда, яка складається лише з італійських гравців та покаже найкращий результат серед таких команд, отримає звання національного чемпіона. Національним чемпіоном став «Про Верчеллі», а федеральний (основний) титул розіграли «Про Верчеллі» та «Інтернаціонале» в очній зустрічі за чемпіонство. «Інтернаціонале» розгромив суперників (10:3) та став повноцінним чемпіоном, а національний титул «Про Верчеллі» залишився неофіційним.

У сезоні 1910–11 також відбулися зміни у форматі. Після допуску регіонів Венето та Емілії було сформовано дві групи за регіональним принципом (П'ємонт-Ломбардія-Лургія та Венето-Емілія-Романья). Переможці груп виходили у фінал, де визначався чемпіон. Через два роки відбувся поділ чемпіонату на ліги Північної та Південної Італії. У кожній лізі був поділ за географічним принципом. Регіональні переможці змагалися між собою за вихід у національний фінал, у якому грали найкраща команда «півночі» та «півдня».

У 1915 році команди не встигли дограти чемпіонат через початок Першої світової війни. У 1919 році, після закінчення бойових дій, FIGC ухвалила рішення визнати «Дженоа», який на момент зупинення турніру лідирував у своїй лізі, чемпіоном цього сезону. У 1916 році «Мілан» виграв Федеральний кубок, який був заміною чемпіонату Італії. Цей турнір був обмежений лише північними командами, за винятком« Про Верчеллі», та не визнається FIGC офіційним чемпіонством.

У 1921 році відбулися конфлікт між провідними італійськими клубами («Про Верчеллі», «Болонья», «Ювентус») та FIGC. Клуби просили скоротити кількість клубів у вищій італійській лізі, відповідно до плану розробленого головним тренером збірної Італії Вітторіо Поццо. FIGC відхилила пропозицію клубів. У відповідь на це була організована CCI, яка створила свій чемпіонат — Пріма дивізіон. Він пройшов одночасно з чемпіонатом організованим FIGC — Прима-категорією. Таким чином в Італії по завершенні сезону було два чемпіони: «Новезе» (FIGC) та «Про Верчеллі» (CCI). Перед початком наступного сезону FIGC погодилася скоротити кількість команд у Північній лізі до 36 клубів («Компроміс Коломбо»), а CCI була розформована. У 1923 році кількість клубів у Північній лізі скоротилася до 24.

У 1926 році з метою реформи італійського чемпіонату була ухвалена Хартія В'яреджо. Клуби, які виступали у лігах Північної та Південної Італії, були об'єднані для виступів в Національному дивізіоні. Ліцензію для виступів у новому турнірі отримали 17 клубів «півночі» та 3 клуби «півдня». Серед положень ухваленої Хартії також була заборона виступів іноземних гравців у новому чемпіонаті. 20 клубів, які виступали в Національному дивізіоні були поділені на групи A та B, по 10 команд у кожній. 3 найкращі команди кожної групи виходили у фінальний раунд, де визначався чемпіон. Дебютний розіграш турніру завершився скандалом. «Торіно» здобув чемпіонство, але після розслідування FIGC вони були позбавлені титула. Було встановлено, що офіційний представник «Торіно», у матчі проти «Ювентуса» який відбувся 5 червня 1927 року, підкупив захисника суперників Луїджі Аллеманді.

У 1929 році Національний Дивізіон розділився на два дивізіони (по 16 команд у кожному), утворивши Серію А (вищий футбольний дивізіон) та Серію Б (нижчий футбольний дивізіон). Сезон 1929–30 був першим офіційним розіграшем нового формату змагань, а чемпіоном став «Інтернаціонале», який виступав під назвою «Амброзіана-Інтер». У наступних сезонах «Ювентус» встановив історичну рекордну серію, здобувши п'ять чемпіонств поспіль.

У 1940-х роках «Торіно», який увійшов у історію італійського футболу під назвою Великий «Торіно», повторив цей рекорд. Гравці та тренерський штаб цієї легендарної команди загинули у авіакатастрофі на Суперзі за чотири тури до кінця останнього чемпіонського сезону.

У середині 60-х років «Інтернаціонале» Еленіо Еррери виграв три чемпіонські титули та двічі поспіль виграв Кубок європейських чемпіонів та Міжконтинентальний кубок.

У 1980 році відбувся корупційний скандал «Тотонеро» у якому було замішані сім футбольних клубів. У результаті розслідування «Мілан» та «Лаціо» були переведені у серію Б. У 1986 сталося ще одне «Тотонеро», у якому були замішані дев'ять клубів з трьох футбольних дивізіонів. Єдиною командою Серії А у цій справі була «Удінезе».

На початку 90-х років «Мілан» під керівництвом Фабіо Капелло виграв чотири чемпіонські титули за п'ять років. Також ця команда три роки поспіль грала у фіналі Ліги чемпіонів, вигравши титул у 1994 році.

У травні 2006 року футбольну Італію сколихнув корупційний скандал, який увійшов у історію під назвою «Кальчополі». «Ювентус», «Мілан», «Фіорентина», «Лаціо» та «Реджина» були замішані у купівлі ігор, змові зі суддями та футбольними чиновниками. У результаті розслідування «Ювентус» був позбавлений чемпіонських титулів 2005 та 2006 років та переведений у Серію Б. Інші клуби отримали штрафні санкції у вигляді позбавлення очків, декілька домашніх матчів без глядачів та виключення з Ліги чемпіонів.

У кінці 2000-х «Інтернаціонале» став третьою командою в історії Серії А, яка виграла п'ять чемпіонств поспіль. У сезоні 2009–10 «Інтернаціонале» під керівництвом Жозе Моурінью не лише став чемпіоном Італії, а також виграв кубок Італії та Лігу чемпіонів, ставши першою італійською командою в історії яка оформила требл.

Наступне десятиліття пройшло під домінуванням «Ювентуса». Туринський клуб виграв дев'ять чемпіонських титулів поспіль, встановивши новий рекорд. За цей період вони також виграли чотири кубки Італії, чотири суперкубки Італії та двічі грали у фіналі Ліги чемпіонів.