Ширяївський район

Ананьївський район	Ананьївський район	Любашівський район
Захарівський район		Миколаївський район
Великомихайлівський район	Іванівський район	Березівський район

Межує з Ананьївським, Любашівським, Миколаївським, Березівським, Великомихайлівським, Захарівським та Іванівським районами.

На території району створено ландшафтний заказник місцевого значення Осинівський, ландшафтний заказник місцевого значення Чогодарівський.

Точної дати заснування селища немає. Ставка робиться на 1795 рік. Цього року проводиться ревізійний перелік, за яким налічувалось 36 дворів і 289 жителів. На той час село називалося Степанівка.

Отже, Ширяєве (первісна назва Степанівка) було засноване наприкінці 18 століття вихідцями з Болгарії на колишній, так званій, Очаківській землі, а також селянами-кріпаками, що втекли з півночі Росії та України.

Через село проходив Чумацький шлях, що з'єднував Одесу з Поділлям, Волинню, Балтою. Це сприяло торгівлі і ремеслу.

У І половині XIX століття Ширяєве було віднесено до розряду містечок Тираспольського повіту. Стає волосним центром, має православну церкву, Єврейський молитовний будинок, поштову станцію, церковнопарафіяльну школу, фельдшерський пункт, кілька кам'яних будинків торговців і багатих ремісників, 8 крамниць, корчму, винний погріб, трактир.

У містечку проживало 70 % українців, 20 % євреїв, а решта — росіяни, німці і поляки.

Всі землі стали власністю царського двору. Частина земель роздавалась або продавалась. Формально селяни вважались вільними, але фактично залежати від царського двору. Певну частину населення становили чиншовики. Це були вільні поселенці, які за певну плату — чинш (чинуш) (8-12 крб.) мали право на придбання ділянки для спорудження житла. Переважали темні і вогкі хатинки — землянки без подвір'я і садків. У них мешкали чиншовики та десятники. Містечко славилося землеробством, торгівлею, займало одне з перших місць у Херсонській губернії. Великі базари збиралися в містечку щотижня, малі — щодня.

За архівними документами першим великим приватним землевласником в с. Степанівці згадується поміщиця Анастасія Степанівна Чорнолуцька — дочка царського придворного лакея Степана Ширяя. Окрім земель і майна свого батька (8500 десятин землі) їй було ще подаровано 10 тисяч десятин казначейських земель разом з селянами с. Степанівки самим Олександром ІІ.

Дворянка Чорнолуцька та її чоловік (відставний генерал) не жили у с. Степанівці. Їх життя проходило в м. Одесі. Селяни Степанівки ніколи не бачили генерала. Лише сама Анастасія Степанівна зі своїм маленьким сином Сергієм приїздила у помістя.

Після реформи 1861 року поміщиця Чорнолуцька змушена була відпустити своїх кріпаків на волю і подарувала селянам по 2 десятини землі на ревізьку душу. За це даровані землі були названі в її честь та в честь її сестри — Анастасіївка та Ульянівка.

У 1880 році поміщиця Чорнолуцька помирає і землі та Степанівка переходять у спадок її сину Сергію Ширяю — ротмістру Імператорської гвардії, який приїздив із Петербурга тільки влітку. Маєтком керував управитель Михайло (на його честь і названо с. Михайлівку).

В один із перших візитів до Степанівки він вирішив увіковічити своє ім'я і перейменував його у Ширяєве.

За статистикою у 1880 році у містечку було 117 господарів, котрі займалися лише рільництвом, 8 господарів рільництвом і ремеслом, 27 — ремеслом і промислом, 32 — торгівлею.

Село Степанівка було розбито на ІІІ частини: І — торгове містечко з поміщицькою садибою;

ІІ — село Улянівка;

ІІІ — село Анастасіївка (Магала);

с. Смілове — І, с. Смілове — ІІ, с. Безрукове, с. Відране, с. Бардакове, с. Йосипівка, с. Лебенталь, с. Вовокове, с. Михайлівка, хутір Пустоваровий, хутір Лопушинський, хутір Ширяїв.

Волость займала площу 230,90 кв. верств. У населених пунктах нараховувалось 717 дворів. На один двір припадало 5,1 чол., а на 1 кв. версту 18 чоловік.

За освітою: з вищою — 13 чоловік, з середньою спеціальною — 6 чоловік, з початковою — 90 чоловік, без освіти — 3980 чоловік.

Склад за віруванням: православних — 3721 чоловік, католиків — 12 чоловік, лютеран — 32 чоловіка, розкольників — 10 чоловік, юдеїв −303 чоловіка.

Національний склад: українців — 70 %, росіян — 4 %, німців −3 %, поляків — 3 %, євреїв — 20 %.

1923 р. березень місяць — відбулася перебудова адміністративного поділу нашого краю. Були скасовані старі царські назви і затверджені нові.

Колишня Степанівська волость була поділена на три сільські ради: Ульянівську, Ширяївську і Михайлівську.

1924 р. Демидівський район перевели у містечко Петровірівку, куди приєднали декілька створених сільських рад: Чуйківську (с. Олександрівка), Григорівську, Мар'янівську, Михайлівську, Ширяївську, Ульянівську, Осинівську.

З того року адреса Ширяєвого була такою: Ширяєве Петровірівського району Одеського округи.

У 1924—1928 рр. було проведено колективізацію. У 1930 році створюється МТС як державне підприємство на допомогу господарствам.

Весною 1932 року народився у Ширяєвому колгосп «Україна», до складу якого увійшли 4 місцевих господарства. Керував тоді об'єднаним господарством Андрій Пазиченко.

17 лютого 1935 року в Ширяєвому створюється адміністративний районний центр.

У економічному відношенні район був сільськогосподарський. 96 % площ зайняті були під угіддям, з яких 74 % під пропашними, де вирощувалися в основному озимі сорти пшениці. Середня урожайність зернових у ці роки сягала 16-20 ц/га.

Другою важливою галуззю було тваринництво, де на 100га сільгоспугідь становило 12-13 голів великої рогатої худоби м'ясного та молочного виробництва. У цей час було 4 семирічних школи, 16 початкових шкіл, 1 лікарня, 4 медичних пункти, 17 клубів, 36 хат-читалень.

Влітку 1935 року були створені і запрацювали райспоживспілка, автопарк, редакція газети «Колгоспна правда» (з 1945 року газету перейменовано на «Промінь»), райбанк і сільгоспбанк, райсуд, прокуратура, ощадкаса.

Під час Німецько-радянської війни з району у війні взяли участь 13018 чоловік.

2 роки і 9 місяців район був окупований німецько-фашистськими та румуно-боярськими окупантами.

Край було звільнено від німецько-фашистських загарбників з 2 по 4 квітня 1944 року.

Не повернулися до рідних домівок 4225 чоловік. 9 воякам присвоєно звання Героя Радянського Союзу, один чоловік — повний кавалер орденів Слави, понад 2 тисячі чоловік було нагороджено бойовими орденами і медалями, серед них 196 ширяївців.

До Одеської області у 1951 р. було переселено 10283 мешканців гірських районів Дрогобицької області, у Ширяївський район потрапили колишні мешканці Кривки й Хмеля.

У 1959 році, після ліквідації Петровірівського району, до складу Ширяївського району були включені села Маркевичеве, Новоєлизаветівка, Новопетрівка, Катерино-Платонівка, Жовтень та навколишні села. Однак у грудні 1962 року район було ліквідовано і Ширяєве відійшло до Ананьївського району.^[6][7][8] У 1965 році Ширяєве знову райцентр^[9], з цього ж року воно стало відноситись до розряду селищ міського типу. 05.02.1965 Указом Президії Верховної Ради Української РСР передано Антонівську сільраду Ширяївського району до складу Березівського району, а Бранкованівську та Малігонівську сільради Фрунзівського району до складу Ширяївського району.^[10]

Рівною стрічкою простяглася по території району автомобільна дорога E95 (Одеса—Київ.

На 126-му кілометрі цієї траси знаходиться наше селище.

Після реформування сільського господарства в районі сьогодні функціонує 26 товариських, 48 приватних, 158 фермерських, 10 різних сільськогосподарських підприємств.

У лютому 2010 року з обліку було знято село Петрівське.

Національний склад населення за даними перепису 2001 року^[11]:

Мовний склад населення за даними перепису 2001 року^[11]:

У району 32 загальноосвітні школи; в них навчається 4589 учнів, працює близько 500 вчителів.

Культосвітню роботу проводять 32 клуби, 32 бібліотеки та ДМШ. У них працює понад 100 культпрацівників.

Населення району обслуговує і районна лікарня, 2 дільничних лікарні, 3 амбулаторії, 29 ФАПів, у яких працює 50 лікарів і 180 медсестер.

25 травня 2014 року відбулися Президентські вибори України. У межах Ширяївського району була створена 31 виборча дільниця. Явка на виборах складала — 48,85 % (проголосували 9 650 із 19 755 виборців). Найбільшу кількість голосів отримав Петро Порошенко — 46,56 % (4 493 виборців); Юлія Тимошенко — 18,58 % (1 793 виборців), Олег Ляшко — 9,21 % (889 виборців), Сергій Тігіпко — 8.98 % (867 виборців). Решта кандидатів набрали меншу кількість голосів. Кількість недійсних або зіпсованих бюлетенів — 2,16 %.^[12]

• Шевельов Сергій Миколайович (1909—1979) — радянський військовий льотчик-винищувач часів Другої світової війни, штурман 249-го винищувального авіаційного полку 217-ї винищувальної авіаційної дивізії (4-а повітряна армія), капітан. Герой Радянського Союзу (1943).
• Кучеряба Тихін Олександрович (1910—1978) — радянський військовий льотчик часів Другої світової війни, командир ескадрильї 43-го гвардійського штурмового авіаційного полку 230-ї штурмової авіаційної дивізії (4-а повітряна армія), гвардії капітан. Герой Радянського Союзу (1946).
• Колесниченко Степан Калинович (1913—1943) — радянський військовий льотчик часів Другої світової війни, помічник командира 519-го винищувального авіаційного полку з повітряно-стрілецької служби (283-я винищувальна авіаційна дивізія, 16-а повітряна армія), лейтенант. Герой Радянського Союзу (1943).
• Жуган Микола Павлович (1917—2017) — радянський військовий льотчик часів Другої світової війни, командир авіаційної ланки 10-го гвардійського авіаційного полку 3-ї гвардійської авіаційної дивізії 3-го гвардійського авіаційного корпусу авіації далекої дії (АДД), гвардії капітан. Герой Радянського Союзу (1944).
• Сокуренко Володимир Гаврилович (1921—1994) — український радянський правознавець, доктор юридичних наук з 1967, професор з 1968.
• Кондратенко Іван Васильович (1923—1971) — радянський військовик часів Другої світової війни, командир гармати 4-ї батареї 611-го винищувального протитанкового артилерійського полку, старший сержант. Герой Радянського Союзу (1943).
• Лавренюк Леонід Федорович (1925—1945) — комсорг 3-го стрілецького батальйону 475-го стрілецького полку 53-ї стрілецької дивізії 7-ї гвардійської армії, сержант, Герой Радянського Союзу (1945).
• Мельниченко Віктор Олександрович (1939—2009) — радянський та український шаховий композитор, Майстер спорту СРСР (1971), міжнародний арбітр (1984) та гросмейстер (1989) із шахової композиції.

• Ширяївський район [Архівовано 10 червня 2021 у Wayback Machine.] // Облікова картка на офіційному вебсайті Верховної Ради України.
• Ширяївський район — Інформаційно-пізнавальний сайт | Одеська область у складі УРСР [Архівовано 28 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Одеська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1969. — 911 с.)