Азовська губернія

Губернія вперше утворена згідно з указом Петра І «Об учреждении губерний и росписании к ним городов» від 18 грудня 1708 в числі перших восьми губерній Росії. До її складу входила велика територія Центрально-Чорноземної зони, Області Війська Донського і частково, Слобідська Україна.

Губернія охоплювала території сучасних Луганської, Донецької, більшу частину Харківської областей України, Ростовської, Воронезької, Тамбовської областей Російської Федерації.

В 1711 у зв'язку з передачею за Прутським мирним договором Азова Османській імперії центром Азовської губернії став Вороніж.

У 1719 губернію поділено на провінції:

• Бахмутську
• Воронізьку
• Єлецьку
• Тамбовську
• Шацьку.

Також до її складу входили міста Ізюм, Чугуїв, Зміїв, Балаклія, Печеніги (нині селище міського типу), Тор (нині Слов'янськ), Валуйки, Острогозьк, Коротояк, Бахмут та інші.

В 1725 Азовську губернію перейменовано на Воронізьку.

1775

Після російсько-турецької війни 1768—1774 років у 1775 року зі східної частини Новоросійської губернії відроджено Азовську губернію з центром у фортеці Української лінії Білевськ й поділом на Азовську й Бахмутську провінції. До Бахмутської провінції з Новоросійської губернії увійшли Бахмутський повіт й Слов'яносербія. До Азовської провінції увійшла раніше самостійна Земля війська Донського та решта східних територій Новоросійської губернії.^[2]

До складу губернії увійшли фортеця св. Димитрія Ростовського (нині м. Ростов-на-Дону, РФ), Таганріг, Нова Дніпровська лінія, міста Керч, Єнікале, Кінбурн (з прилеглими землями між Дніпром і Південним Бугом — спадщина Прогноївської паланки Запорозької Січі), землі Області Війська Донського. Того ж року до Азовської губернії включено місто Тор з повітом і містечка Стара Водолага й Мала Водолага (від Слобідсько-Української губернії).

Генерал-губернатором губернії був призначений Григорій Потьомкін.

1776–1777

У 1776 році до губернії приєднано землі Запорозької Січі на лівому березі Дніпра та Катерининську провінцію від Новоросійської губернії. Тоді ж усю Азовську губернію поділено на Бахмутську й Катерининську провінції.

На кінець 1776 року Азовська губернія складалася:

• Катерининська провінція (центр — Білевська фортеця, заснована 1731 року),
• Бахмутська провінція (центр Бахмут),
• Торський повіт,
• Протовчанський повіт (колишня Протовчанська паланка),
• Личківський повіт (колишня Орільська паланка; центр Личкове),
• Самарський повіт (центр Новоселиця) — створений з Самарської паланки,
• Кінсьководського повіт — запорозькі землі вздовж річки Кінські Води,
• Кальміуський повіт (колишня Кальміуська паланка; центр — колишня Домаха),
• Барвиностенський повіт (колишня паланка Запорозької Січі),
• Нова Дніпровська лінія (центр Олександрівська фортеця),
• міста Керч й Єнікале,
• Ростовський повіт (центр фортеця святого Димитрія Ростовського),
• Таганрізький повіт,
• Азовський повіт (центр Азов),
• Військо Дінське.

З Азовської, Новоросійської, Астраханської й Саратовської губернії утворено Новоросійське генерал-губернаторство на чолі з Григорієм Потьомкіним.

1778–1783

Від 1778 року губернія поділялася на 9 повітів:

• Катеринославський (центр — заснований 1776 року Катеринослав (Кільченський)),
• Олександрівський — землі Нової Дніпровської лінії (центр — Олександрівська фортеця заснована 1775 року),
• Павлівський повіт — на узбережжі Озівського моря (територія колишньої Кальміуської паланки),
• Марієнпольський повіт, — початково називався Вовководський повіт (за річкою Вовчі Води), із проектованим повітовим містом Вовковод-Марієнполь,
• Таганрізький,
• Бахмутський,
• Торський (центр — місто Тор),
• Наталківський повіт, — колишня Катерининська провінція без Донецького полку (центр у Білевський фортеці),
• Царичанський, землі колишньої Протовчанської паланки і Донецького пікінерного полку (центр — Царичанка, — колишннє сотинне містечко Полтавского полку),
• Військо Дінське.

В 1779 року після переселення кримських греків у Поозів'я

• приморське місто Павлоград перейменовано на Маріуполь, а також Павлоградський повіт став Маріупольським повітом;
• місто Марієнполь перейменували на Павлоград й відповідно Вовководський, або Марієнпольський повіт у міжріччі Вовчої та Самари перейменовано на Павлоградський повіт;

1782 году Натальїнський повіт знову перейменовано на Катерининську провінцію, а з 1783 року, після перейменування повітового центру на Костянтиноград, став Костянтиноградським повітом.

У 1779 році губернія перетворена на Азовське намісництво.

Указом імператриці Катерини ІІ від 30 березня 1783 року Азовську губернію ліквідовано, а її територія (разом з Новоросійською губернією) ввійшла до складу Катеринославського намісництва.

У 1783 року Азовська губернія разом з Новоросійською губернією увійшла до Катеринославського намісництва.

У 1796 році Азовське намісництво перетворене назад у Воронізьку губернію.

• Азовська губернія [Архівовано 25 лютого 2022 у Wayback Machine.] // ВУЕ
• Азовська губернія [Архівовано 21 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Дані перепису населення Азовської губернії на 1778 рік [Архівовано 11 грудня 2009 у Wayback Machine.]