Вальтер Пенк

Вальтер Пенк (нім. Walther Penck; 30 серпня 1888 — 29 вересня 1923) — австрійський географ, народжений у Відні, син географа Альбрехта Пенка.

Вальтер Пенк
Народився	30 серпня 1888(1888-08-30)[2] Відень, Австро-Угорщина[1]
Помер	29 вересня 1923(1923-09-29)[1][2] (35 років) Штутгарт, Веймарська республіка, Німецька імперія[1]
Країна	Австро-Угорщина
Діяльність	географ, геолог
Alma mater	Гайдельберзький університет Рупрехта-Карла
Знання мов	німецька[3]
Заклад	Лейпцизький університет і Стамбульський університет
Нагороди	медаль Карла Ріттераd (1923)
Медіафайли у Вікісховищі

Вальтер Пенк протягом 1912—1914 років працював в Аргентині та найбільш відомий своїм внеском у геоморфології. Він виступав проти теорії циклу ерозії Вільяма Девіса, доводячи, що процеси підняття гір та денудації відбуваються одночасно, з постійною швидкістю^[4]. Його найвідоміша книга, «Морфологічний аналіз форм рельєфу» була опублікомана його батьком в 1924 році.

Він помер у Штутгарті, Німеччина. Його іменем названа одна з найвищих вершин Анд, гора Вальтер-Пенк (6658 м).