Вибори в Україні

Правову основу виборів в Україні становлять Конституція України, Закони України «Про вибори Президента України», «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів»^[1].

У разі введення в дію Виборчого кодексу України, він замінить собою інші закони, що регулюють підготовку та проведення різних типів виборів.

Центральна виборча комісія України наділена повноваженнями щодо організації підготовки і проведення виборів.

Наразі усі вибори в державі відбуваються на підставі Єдиного державного реєстру виборців, розпорядником якого чинним законодавством визначена ЦВК.^[2]

Місцеві вибори 2020–чергові місцеві вибори в Україні,що відбулися 25 жовтня 2020.

Вибори Президента України 2019 — чергові вибори Президента України, що відбулись 31 березня 2019 року.

Опитування	Дата	Тимошенко	Зеленський	Порошенко	Гриценко	Бойко	Вакарчук	Ляшко	Садовий	Мураєв	Шевченко	Вілкул	Тарута	Налив.	Безсм.	Рабінович	Тягнибок	Інші кандидати	Важко сказати / проти всіх	Визначились з кандидатом	Не планують голосувати
		Відсотки серед респондентів, які мають намір голосувати																		% серед усіх респондентів
«Дем. ініціативи»& Razumkov [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.]	19.12.18 – 25.12.18	16,1	8,8	13,8	6,8	8,4	2,6	6,9	2,4	3,1	2,9	2	1,0	0,9	0,6	—	—	7,5	16,4	70,4	11,1
УІСД [3]	16.12.18 – 22.12.18	15,5	12,5	8,9	9,4	9,8	3,8	6,9	3,9	4,5	3,5	1,4	0,7	—	—	—	—	3,6	15,4	73,2	13,4
СОЦИС [Архівовано 1 січня 2019 у Wayback Machine.]	8.12.18 – 18.12.18	14,4	9,4	10,8	7,2	6	3,1	7,1	3,4	2,5	4,1	1,1	0,7	—	0,3	—	—	5,7	25,3		12,3
KIIS [Архівовано 3 січня 2019 у Wayback Machine.] [3]	30.11.18 – 14.12.18	12,6	11,6	7,4	5,9	6,8	3	7,7	1,9	2,5	3,5	1,1	0,5	0,5	0,5	—	—	3,2	31,2	62,8	8,7
Rating [Архівовано 27 грудня 2018 у Wayback Machine.]	16.11.18 – 10.12.18	16,4	10,6	8,8	6,2	7,6	3,7	5,2	2,2	3,5	3,3		0,9	0,8	0,7	2,1	—	6,9	20,9	65,3	13,8
УІСД [Архівовано 19 грудня 2018 у Wayback Machine.] [3]	1.12.18 – 10.12.18	16.8	10.0	9.2	9.8	9.4	3.2	6.9	4.6	5.2	3.3		0.3	—	0.7	—	—	4.9	16,0	74,1	11,8
KIIS [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.] [Архівовано 11 червня 2019 у Wayback Machine.][3]	23.11.18 – 03.12.18	13,1	9,0	7,2	5,1	6,8	2,3	5,4	1,4	2,5	3,9		0,6	0,6	0,8	—	—	3	38,3	56,3	9,3
KIIS, Razumkov, Rating [Архівовано 22 грудня 2018 у Wayback Machine.]	19.10.18 – 02.11.18	16	8,8	8	7,7	6,8	4,3	5,9	2,2	3,9	2,6		1	1,1	1,1	2,8	—	5,3	22,6	63,4	15,1
KIIS, Rating, УІСД [Архівовано 29 грудня 2018 у Wayback Machine.]	28.09.18 – 16.10.18	15,3	8,7	8	8	7,9	5,6	6,5	2,8	—	2		1	0,8	0,7	4	2,1	7,5	19,1	70,8	12,5

Центральна виборча комісія призначила вибори у 202 об’єднаних територіальних громадах на неділю, 29 жовтня 2017 року.

Зокрема, у Вінницькій області такі вибори відбудуться в 9 об’єднаних територіальних громадах, у Волинській області – в 19 ОТГ, у Дніпропетровській області – в 19 ОТГ, у Донецькій області – в 2 ОТГ, у Житомирській області – в 13 ОТГ, у Закарпатській області – в 1 ОТГ, у Запорізькій області – в 10 ОТГ, в Івано-Франківської області – в 8 ОТГ, у Київській області – в 4 ОТГ, у Кіровоградській області – в 6 ОТГ, у Луганській області – в 4 ОТГ, у Львівській області – в 8 ОТГ, у Миколаївській області – в 1 ОТГ, в Одеській області – в 11 ОТГ, у Полтавській області – в 12 ОТГ, у Рівненській області – в 5 ОТГ, у Сумській області – в 9 ОТГ, у Тернопільській області – в 4 ОТГ, у Харківській області – в 7 ОТГ, у Херсонській області – в 10 ОТГ, у Хмельницькій області – в 7 ОТГ, у Черкаській області – в 15 ОТГ, у Чернівецькій області – в 4 ОТГ, у Чернігівській області – в 14 ОТГ.

Комісія оголосила початок виборчого процесу в цих громадах з 9 вересня 2017 року.

Кількість громад не є остаточною. Вибори можуть бути призначені до кінця поточного року на будь-яку неділю грудня крім останньої. Центральна виборча комісія продовжує очікувати надходження звернень від обласних державних адміністрацій щодо призначення перших місцевих виборів в інших громадах, які вже об'єдналися, або мають намір об'єднатися.^[4][5]

Парламентські, у зв'язку з достроковим припиненням повноважень Верховної Ради України.

Відбулися 30 вересня 2007 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

Коротко про історію призначення цих виборів див. у наступному розділі статті.

Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів (8 013 918 — 34,37% — 175 народних депутатів, що на 11 менше, ніж на останніх виборах), друге місце за Блоком Юлії Тимошенко (7 162 174 — 30,71% — 156 — на 27 більше), третє — за Нашою Україною — Народною самообороною (3 301 012 — 14,15% — 72 — на 9 менше). Крім того до парламенту пройшли КПУ (1 257 397 — 5,39% — 27 — на 6 більше) та Блок Литвина (924 568 — 3,96% — 20). Верховна Рада України 6 скликання розпочала свою роботу 23 листопада 2007 року.

За результатами виборів 30 вересня 2007 року створена Демократична коаліція у складі Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України — Народної Самооборони» (228 народних депутатів).

Парламентські, чергові.Відбулися 26 березня 2006 року за пропорційною системою в загальнодержавному виборчому окрузі. Прохідний бар'єр для партій і блоків становив 3% від числа виборців, що взяли участь у голосуванні.

Найбільшу кількість голосів виборців набрала Партія регіонів (186 народних депутатів), друге місце за Блоком Юлії Тимошенко (129 народних депутатів), третє — блок «Наша Україна» (81 народний депутат). Крім того, до парламенту пройшли СПУ (33 народних депутати) та КПУ (21 народний депутат).

22 червня 2006 року була утворена Коаліція демократичних сил у складі фракцій Блоку Юлії Тимошенко, блоку «Наша Україна» та СПУ, в яку ввійшло 243 народних депутати цих фракцій. Ця коаліція внаслідок виходу з неї фракції СПУ припинила існування зі створенням 7 липня 2006 року Антикризової коаліції (з 23 березня 2007 року — Коаліція національної єдності) у складі фракцій Партії регіонів, СПУ та КПУ і трьох народних депутатів України інших фракцій (243 народних депутата).

На початку 2007 року керівництвом Партії регіонів і СПУ робились заяви про необхідність збільшення кількості народних депутатів у коаліції до 300 з тим, щоб нейтралізувати так зване «вето Президента» на прийняті Верховної Радою України закони і змінити Конституцію України. Частина народних депутатів фракцій Блоку Юлії Тимошенко та «Нашої України» з невизначених мотивів вийшли зі своїх фракцій і вступили на основі індівідуального членства до Антикризової коаліції. Це стало приводом до видання Президентом України Указу, яким було оголошено дострокове припинення повноважень Верховної Ради України і призначено позачергові вибори народних депутатів України: Президент вважав неконституційним індивідуальне членство в коліції і на підставі цього оголосив коаліцію неіснуючою протягом строку, який надає Президенту право на розпуск Верховної Ради. Пізніше цей указ змінювався: формулювалися по-іншому як підстави для розпуску, так і дата позачергових виборів. Урешті-решт вибори пройшли 30 вересня 2007 року, у зв'язку з відсутністю Верховної Ради внаслідок складення повноважень більш як третиною депутатів (склали повноваження депутати, що не увійшли в коаліцію, спеціально для максимальної легітимізації позачергових виборів). Політична причина прийняття рішення про розпуск парламенту полягала в тому, що Блок Юлії Тимошенко та «Наша Україна» вважали переорієнтацію СПУ кроком, який не відповідав очікуванням виборців СПУ; тому утворена коаліція описувалася як така, що не відображає волі виборців, так що виборцям слід дати можливість знову висловити свою думку.

Президентські, відбувалися протягом трьох голосувань — 31 жовтня, 21 листопада і 26 грудня 2004 року. Одразу після другого голосування 21 листопада 2004 року, в якому за попередніми даними Центральної виборчої комісії переміг Віктор Янукович, почались масові протести громадян України в Києві та інших містах України; громадяни виступали проти численних порушень виборчого законодавства та їх виборчого права чесно і справедливо обирати Президента України. Ці протести надалі стали називати Помаранчевою революцією. Результати другого голосування 21 листопада 2004 року та відповідні рішення Центральної виборчої комісії, прийняті під головуванням Сергія Ківалова, були визнані недійсними рішенням Верховного Суду України від 3 грудня 2004 року через численні порушення виборчого законодавства на користь кандидата на посаду Президента України Віктора Януковича. Остаточну перемогу під час голосування 26 грудня 2004 року з перевагою 7,79% або 2 267 184 голоси виборців одержав Віктор Ющенко, який і вступив на посаду Президента України 23 січня 2005 року.

2 листопада 2014 року на тимчасово окупованій території Донбасу відбулися антиконституційні незаконні Загальні вибори в Донецькій народній республіці (2014).

• Вибори
• Виборчі технології
• Фальсифікація виборів
• Вибори Президента України
• Вибори народних депутатів України
• Місцеві вибори в Україні
• Виборчі округи України
• Список міських голів України
• Список голів обласних рад та облдержадміністрацій України
• Проміжні вибори народного депутата України 2015

• Центральна Виборча Комісія, офіційний сайт [Архівовано 3 грудня 2010 у Wayback Machine.]
• Нестерович В. Ф. Виборче право України: Підручник / В. Ф. Нестерович. Київ: Видавництво Ліра-К, 2017. 504 с.
• Нестерович В.Ф. Конституційно-правова характеристика хронології проведення виборів у сучасній Україні [Архівовано 3 серпня 2019 у Wayback Machine.]. Експерт. 2019. № 1. С. 121-143.
• Вибори президента України 2010 на «Українській правді» — результати голосування і соціологічних опитувань, рейтинги, новини [Архівовано 30 травня 2022 у Wayback Machine.]
• Вибори в Україні, інформаційно-аналітичний ресурс [Архівовано 8 жовтня 2011 у Wayback Machine.]