Гамсахурдіа Звіад Костянтинович

Молодість і освіта

Звіад Ґамсахурдія народився в столиці Грузії Тбілісі в 1939 році в знатній грузинській родині; його батько, академік Костянтин Ґамсахурдіа (1893–1975), був одним із найвідоміших грузинських письменників 20 століття. Можливо, під впливом батька, Звіад почав вивчати філологію та розпочав професійну кар’єру перекладача та літературознавця. Все своє життя він був ревним прихильником Грузинської православної церкви. ^[8] Незважаючи на (або, можливо, через) асоціацію країни з Йосипом Сталіним, радянська влада в Грузії була особливо суворою протягом 1950-х років і намагалася обмежити грузинське культурне вираження. У 1955 році Звіад Гамсахурдія створив молодіжну підпільну групу «Ґорґасліані» (посилання на стародавній рід грузинських царів), яка поширювала повідомлення про порушення прав людини. У 1956 році його заарештували під час демонстрацій у Тбілісі проти радянської політики десталінізації і знову заарештований у 1958 році за поширення антикомуністичної літератури та прокламацій. Він провів шість місяців у психіатричній лікарні в Тбілісі, де йому поставили діагноз «психопатія з декомпенсацією», таким чином, можливо, став ранньою жертвою радянської практики використання психіатрії в політичних цілях. ^[9]

Звіад Ґамсахурдія також зробив видатну академічну кар’єру. Був старшим науковим співробітником Інституту грузинської літератури Академії наук Грузії (1973–1977, 1985–1990), доцентом Тбіліського державного університету (1973–1975, 1985–1990) та членом Спілки Письменники Грузії (1966–1977, 1985–1991), кандидат філологічних наук (1973) і доктор наук (повний доктор, 1991). Він написав низку важливих літературних праць, монографій та перекладів британської, французької та американської літератури, зокрема перекладів творів Т. С. Еліота, Вільяма Шекспіра, Шарля Бодлера та Оскара Уайльда. Був також видатним русвелологом (Шота Руставелі — великий грузинський поет 12 ст.) і дослідником історії іберійсько-кавказької культури.

Правозахисна діяльність

У 1972 році під час кампанії проти корупції Ґамсахурдіа здобув певну популярність. У 1973 році він став співзасновником Грузинської групи захисту прав людини, ^[10] у 1974 році став першим грузинським членом Amnesty International; а в 1976 році став співзасновником та головою Грузинської Гельсінської групи.^[11] Він також був активним у підпільній мережі самвидавських видавництв, брав участь у публікаціях підпільних політичних газет: серед них Окрос Сацмісі («Золоте руно»), Сакартвелос Моамбе («Грузинський вісник»), Сакартвело («Грузія»). ), Матіане («Літопис») і Вестник Грузии. Співробітник московського підпільного періодичного видання «Хроніка поточних подій» (квітень 1968 – грудень 1982). Гамсахурдіа також був першим грузинським членом Міжнародного товариства з прав людини (ISHR-IGFM).

Хоча його часто переслідували та заарештовували за дисидентство, але через певний престиж і зв’язки його сім’ї, Ґамсахурдіа уникав серйозного покарання Але у 1977 році, діяльність Гельсінкських груп у Радянському Союзі стала серйозною проблемою для радянського уряду Леоніда Брежнєва. по всьому СРСР розпочалось переслідування правозахисників, а члени Гельсінкських груп у Москві, Литві, Україні, Вірменії та Грузії були заарештовані. ^[12] У Грузії уряд Едуарда Шеварднадзе (який тоді був першим секретарем Комуністичної партії Грузії) заарештував Ґамсахурдіа та його однодумця-дисидента Мераба Коставу 7 квітня 1977 року.

Суд, 15–19 травня, 1978

Щодо поведінки Ґамсахурдіа під час його ув’язнення та самого суду, можна почитати в «Хроніці поточних подій».^[13] Гамсахурдія та Коставу засудили до трьох років таборів плюс три роки заслання за «антирадянську діяльність». Ґамсахурдія не подав апеляцію, але його покарання замінили дворічним засланням у сусідній Дагестан. ^[13] Їхнє ув’язнення привернуло міжнародну увагу і у 1978 році Гамсахурдіа був висунутий на Нобелівську премію миру. ^{[14] [15]} Апеляцію Костави було відхилено, і його відправили в колонію на три роки з подальшим трирічним засланням або засланням до Сибіру, вирок закінчився лише в 1987 році. Наприкінці червня 1979 року Гамсахурдія був звільнений з в'язниці. На той час, з урахуванням тримання під вартою, він відсидів два роки покарання. ^{[16] [17]} У відкритому листі до Шеварднадзе від 19 квітня 1992 року Гамсахурдія стверджував, що "моє так зване "зізнання" було необхідне... [оскільки] якби не було "зізнання" і моє звільнення з в’язниці в 1979 році не відбулося, тоді не було б піднесення національного руху" ^[18]

Коли радянський лідер Михайло Горбачов розпочав свою політику гласності, Гамсахурдія відіграв ключову роль в організації масових мітингів за незалежність, що проходили в Грузії між 1987 і 1990 роками, у яких до нього приєднався Мераб Костава після свого звільнення у 1987 році. У 1988 році Гамсахурдія став одним із засновників Товариства святого Іллі Праведного, поєднання релігійного товариства та політичної партії, яке стало основою його власного політичного руху.[13] Наступного року жорстоке придушення радянськими військами великої мирної демонстрації, що відбулася в Тбілісі 4–9 квітня 1989 року , виявилося ключовою подією в припиненні радянської влади в Грузії. ^[19] Уряд СРСР відповів значними змінами в керівництві Грузії, змінивши керівників Патіашвілі Джумбер та Чхеїдзе Зураба. Нове керівництво обрало ліберальніший підхід до опозиції. Лідери опозиції, заарештовані під час трагедії 9 квітня, включно з Звіадом Гамсахурдіа, були звільнені з в'язниці та отримали більшу роль у прийнятті рішень. На знак визнання його величезної популярності Гамсахурдіа був залучений до переговорів з новим лідером Радянської Грузії Гумбарідзе Гіві щодо прийняття законодавства у Верховній Раді Грузії. Він прийняв низку заходів, яких вимагала опозиція, відкриваючи шлях до незалежності. Організація "Круглий Стіл - Вільна Грузія" Гамсахурдіа незабаром отримала підтримку майже в усіх установах Грузії, і Гамсахурдія відіграв помітну роль у рішеннях щодо розриву зв’язків з Кремлем. У лютому 1990 року Грузинське спортивне товариство оголосило про припинення радянських чемпіонатів і проведення власних з метою відправки своєї команди на міжнародні змагання. Церемонії відкриття незалежних Грузинських ігор розпочалися зі вступного слова Гамсахурдіа. Грузинська профспілкова організація розпалася, тоді як Грузинський комсомол проголосив незалежність від Комуністичної партії та ВЛКСМ і саморозпустився, замінений новими молодіжними групами.[15]

Глава Грузії

Шлях до влади

Прогрес демократичних реформ був прискорений і призвів до перших демократичних багатопартійних виборів у Грузиньскій РСР, які відбулися 28 жовтня 1990 року. Партія SSIR Гамсахурдіа та Грузинський Гельсінський союз об’єдналися з іншими опозиційними групами, щоб очолити реформаторську коаліцію під назвою "Круглий Стіл - Вільна Грузія" (« Мргвалі Магіда — Тавісупалі Сакартвело»). Коаліція здобула переконливу перемогу, набравши 64% голосів, у порівнянні з 29,6% Комуністичної партії Грузії.^[20] 14 листопада 1990 року Звіад Гамсахурдіа був обраний переважною більшістю голосів головою Верховна Рада Республіки Грузія що зробило його де-факто главою Грузії, хоча країна ще не була суверенною країною. ^[21]

31 березня 1991 року в Грузії відбувся Референдум щодо відновлення дорадянської незалежності Грузії, за який висловилися 98,9% тих, хто проголосував. Грузинський парламент прийняв декларацію про незалежність 9 квітня 1991 року, фактично відновивши суверенну Грузинську Демократичну Республіку 1918-1921 років ^[22]. Низка іноземних держав підтвердило визнання суверенітету, однак цього рішення не визнали в радянському Кремлі, тому загальне визнання відбулося лише наступного року. Гамсахурдіа був обраний президентом на виборах 26 травня 1990, набравши 86,5% голосів при явці понад 83% ^[23]

Програма

За словами історика та фахівця по Євразії Стівена Ф. Джонса, Гамсахурдія пропагував концепцію загальнокавказької єдності, «Кавказького дому» ^[24]. Гамсахурдія віддавав перевагу регіональному співробітництву між народами Кавказу та розглядав такі концепції, як спільна економічна зона, «Кавказький форум» (регіональна Організація Об’єднаних Націй) і альянс проти іноземного втручання ^{[25] [26]}. «Кавказький дім» базувався на ідеї спільних кавказьких мов та спільної племінної та культурної ідентичності автохтонних кавказьких націй, таких як чеченці, черкеси, абхази та грузини. Тісна співпраця між Гамсахурдіа та президентом Чечні Джохаром Дудаєвим вважалася ключовою для успіху ^[27]. Однак Гамсахурдія незабаром після вступу на посаду Президента був повалений, тому «реалізація ідеї кавказькості і Кавказького дому не вийшла за межі декларацій...»^[28].

У своїй передвиборчій програмі Гамсахурдія виступав за поступову приватизацію та перехід від соціалістичної командної економіки до капіталістичної ринкової економіки. Він підтримував соціально-орієнтовану ринкову економіка, модель, яка синтезувала б «вільну працю та гарантії соціальних прав, повагу до приватної власності та суспільної користі, вільне підприємництво та чесну конкуренцію». Це включало підтримку: індексації заробітної плати, захисту споживачів, соціального захисту вразливих груп населення, допомоги по безробіттю тощо. Гамсахурдіа підтримував контроль над цінами на певний перелік базових товарів і продуктів першої необхідності ^[29].

Внутрішня політика

Після вступу Гамсахурдіа на посаду спікера в листопаді 1990 року Верховна Рада Республіки Грузія під його керівництвом перейменувала Грузинську Радянську Соціалістичну Республіку на «Республіку Грузія» та відновила державний гімн, прапор і печатку Грузинської Демократичної Республіки 1918-1921 років. Верховна рада призначила Тенгіза Сігуа, члена опозиційного Товариства Руставелі, головою Ради міністрів Грузії (пізніше перейменовано на посаду прем'єр-міністра). ^[30]

Хоч органи державної влади продовжували діяти відповідно до Конституції Радянської Грузії 1976 року, після здобуття незалежності було прийнято кілька змін для створення президентської республіки. Гамсахурдіа вжив заходів для створення нової незалежної від радянського контролю військової структури. У грудні 1990 року Верховна Рада Грузії прийняла закон, що зупинив призов на військову службу в радянську армію в Грузії. У результаті лише 10 відсотків вступили на призов, що було найнижчим відсотком серед усіх радянських республік. Натомість у січні 1991 року Верховна Рада Грузії схвалила закон про створення Національної гвардії Грузії ^[31]. Перший військовий парад відбувся на День Незалежності в 1991 році, коли 10 000 бійців Національної гвардії склали присягу перед президентом Звіадом Гамсахурдіа на стадіоні ім. Бориса Пайчадзе. Президент СРСР Михайло Горбачов через голову Верховної Ради СРСР Анатолія Лук'янова доручив Гамсахурдіа заборонити створення Національної Гвардії. Офіційна газета Радянської армії «Красная Звезда» опублікувала статтю, що висміювала Національну Гвардію Грузії під назвою «Панове префекти і панове гвардейці» ^[32]

У серпні 1991 року Грузія створила Національний банк, і законодавча влада зобов’язала Грузію випустити власну валюту. У вересні 1991 року після тривалих дискусій про те, як запобігти «партійно-господарській мафії» (термін, використаний Гамсахурдіа для позначення лідерів Комуністичної партії Грузії та адміністраторів різних рівнів, які контролювали тіньову економіку радянської Грузії) стати головними бенефіціарами, у вересні 1991 року було прийнято закон про приватизацію. . 3 травня 1991 року Гамсахурдія видав указ про встановлення фіксованих цін на деякі основні товари та скасування національного 5-відсоткового податку з продажу деяких продуктів харчування та послуг. ^[33]

У радянський період Гамсахурдія, як дисидент, критикував поступки, свідомо зроблені радянською владою етнічним меншинам у Грузії для закладення подальших міжетнічних конфліктів.^[34] Після вступу на посаду в листопаді 1990 року Гамсахурдія зіткнувся з наявністю етнічних меншин, які становили до 30% населення^[35]. Грузини боялися, що меншини, зокрема вірмени, азербайджанці та осетини, відокремляться, щоб приєднатися до своїх мононаціональних груп за межами Грузії, що вже сталося під час Першої республіки Грузії в 1918-1921 рр ^[36]. Антигрузинські заворушення в Абхазії та Південній Осетії, які розпалювали місцеві та російські консервативні військові еліти, посилили занепокоєння Грузії щодо можливої роздробленості ^[36]. У свою чергу, меншини були налякані заявами та політикою Гамсахурдіа, як-от відмова від радянських договорів про захист прав меншин і почали формувати культурні та політичні організації ^[36].

Для Гамсахурдіа основою державності Грузії була грузинська нація, тоді як етнічні меншини, такі як росіяни, осетини, абхази, аджарці, вірмени, азербайджанці, греки, месхетинці могли загрожувати територіальній цілісності та національній ідентичності^[37]. Позиція Гамсахурдіа особливо загрожувала привілеям абхазької та осетинської пострадянських еліт. Проте, за словами історика Стівена Ф. Джонса, Гамсахурдіа, хоча й пригнічував меншини, був прагматичним[52]. Наприклад, він вжив заходів для послаблення напруженості з абхазами та надав їм надмірне представництво в місцевому абхазькому парламенті з 43% місць для 18% населення, але ця пропозиція не заспокоїла конфлікт. ^[38]

27 грудня 1991 року американська неурядова організація Helsinki Watch (попередник Human Rights Watch) опублікувала звіт про порушення прав людини урядом Гамсахурдіа ^[39]. Доповідь містила інформацію про порушення свободи зібрань, свободи слова, свободи преси в Грузії, про політичне ув’язнення, порушення прав людини грузинським урядом і воєнізованими формуваннями в Південній Осетії та інші порушення прав людини. У звіті, опублікованому в квітні 1992 року, Human Rights Watch зазначила, що Гамсахурдія мав «квазідиктаторські повноваження»^[40]. (див Критика Human Rights Watch).

Перші кроки до скасування смертної кари в Грузії були зроблені під час уряду Гамсахурдіа 20 березня 1991 року, коли Верховна Рада Грузії скасувала це можливе покарання за чотири економічні правопорушення, які не передбачали застосування насильства^[41]. Таким чином, Грузія стала першою пострадянською республікою, яка зробила кроки для скасування смертної кари.

Зовнішня політика

Під час свого правління Гамсахурдія стверджував, що Грузія не буде підписувати жодний Новий союзний договір (СРСР) чи міжреспубліканський економічний договір. Гамсахурдія закликав бойкотувати Всесоюзний референдум про збереження СРСР (1991) , і його підтримала Верховна Рада Грузії^[42]. 15 червня 1991 року в інтерв'ю Saarländischer Rundfunk Гамсахурдія сказав, що Грузія прагне стати членом Європейської економічної спільноти (попередник Європейського Союзу) та ООН, а з СРСР вона може розвивати відносини виключно як з іноземною державою ^[43].

6 і 7 квітня 1991 року представники Вірменії, Грузії, Естонії, Латвії, Литви та Молдови зустрілися в Кишиневі (Молдова) і пообіцяли співпрацювати в їхніх зусиллях щодо здобуття ними незалежності ^[44].

Гамсахурдіа налагодив тісні стосунки з не Чеченською Республікою Ічкерія, що вийшла із складу Росії. Гамсахурдія привітав проголошення незалежності Чечні та взяв участь у інавгурації Джохара Дудаєва на посаду президента Чечні в Грозному. Хоча Чечня не отримала підтримки від міжнародної спільноти, вона отримала підтримку та увагу з боку Грузії, яка стала її єдиними воротами у зовнішній світ, які не контролювали Росія ^[45]. На знак моральної підтримки 11 листопада 1991 року Гамсахурдія звернувся до ООН і президента Росії Бориса Єльцина з листом, в якому засудив оголошення ним надзвичайного стану в Чечні на фоні проголошення нею суверенітету як «демонстрацію сили проти чеченського народу» ^[46].

У відповідь на промову в Парламенті України "котлета по-київськи" Джорджа Буша-старшого, який підтримав радянського президента Михайла Горбачова та Новий союзний договір СРСР, уряд Грузії опублікував заяву, в якій заявив, що «спадкоємець Вашингтона, Джефферсона, Лінкольна та інших прибуває... і веде пропаганду підтримки Нового союзного договору. Так чому він не закликав Кувейт підписати Союзний договір з Іраком?» ^[47].

Громадянські конфлікти

див Громадянська війна в Грузії

Південна Осетія

У 1989 році в Південно-Осетинській автономній області спалахнули заворушення між лояльними до Радянського Союзу осетинами та грузинським незалежним населенням регіону. Регіональна рада Південної Осетії оголосила, що регіон відокремиться від Грузії з утворенням «Радянської Демократичної Республіки». У відповідь Верховна Рада Грузії скасувала повністю автономію Південної Осетії у березні 1990 року ^[48].

Зростання опозиції

Під час радянської спроби державного перевороту 1991 року російське інформаційне агентство «Інтерфакс» поширило неперевірену інформацію, що Гамсахурдіа домовився з радянськими військовими про роззброєння Національної Гвардії Грузіїї, і що 23 серпня він видав укази про скасування посади командувача Національної Гвардії Грузії та перепідпорядкування членів гвардії у внутрішні війська, підпорядковані Міністерству внутрішніх справ Грузії. Насправді на той час Національна гвардія вже була частиною Міністерства внутрішніх справ, і опоненти Гамсахурдіа, які стверджували, що він прагне її розформувати, не змогли надали жодних підтверджуючих документів. Гамсахурдія завжди стверджував, що не мав наміру розпускати Національної Гвардію ^[49]. Всупереч непідтверженому наказу Гамсхурдіа, звільнений командир Національної гвардії Тенгіз Кітовані вивів більшість своїх військ з Тбілісі 24 серпня. Однак на той час переворот в Москві провалився, і Гамсахурдія привітав Бориса Єльцина з перемогою над путчистами.

Державний переворот

В еміграції

Смерть

Теорії

Вбивство

Самогубство

Поховання

Особисте життя

Спадщина

Публікації

Громадський образ

Гамсахурдіа визнаний символом грузинського націоналізму та національного визволення Грузії в 1990-х роках ^[50].^[51] Згідно з опитуванням Caucasus Research Resource Centers 2020 року, 81% грузинів вважають Гамсахурдіа справжнім грузинським патріотом, тоді як 76% вважають, що повалення Гамсахурдіа було поганою подією для Грузії. 50% вважають, що незалежність була б неможливою без Гамсахурдіа. ^[52] Згідно з дослідженням Кембриджського університету, Гамсахурдіа розглядається як один із головних національних героїв Грузії ХХ століття, а його заклятий ворог Едуард Шеварднадзе сприймається як лиходій ^[53]

• Ґамсахурдіа, Звіад. За незалежну Грузію: Автобіографія / [Ред. М. Арчвадзе-Гамсахурдіа] — М., 1996—282 с. : іл. ; 20 см. — : [10 л.][MFN: 4257]. UDC: 342.511(479.22) გამსახურდია ზვიად + 894.631-92. T 2.079/3 —
• Ґамсахурдіа, Звіад. Людство перед дилемою / Ред.: Іраклі Кенчошвілі — М. : «Актриса Маргарита», 1993 — 82с. ; 20 см. — : [Б.ц.][MFN: 20555]. UDC: 821.353.1-92. T 3.490/3 -

• М. Дорошко . Гамсахурдіа Звіад Костянтинович // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К.: Парламентське видавництво, 2011. — с.127 ISBN 978-966-611-818-2.

• Звіад Гамсахурдіа проголошує незалежність Грузії, 1991 рік [Архівовано 20 вересня 2016 у Wayback Machine.]
• Виступ Звіада Гамсахурдіа [Архівовано 10 квітня 2016 у Wayback Machine.]
• Звіад Гамсахурдіа та Борис Єльцин [Архівовано 26 вересня 2016 у Wayback Machine.]

Це незавершена стаття про політичного діяча. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.