Готтардський базисний тунель

Початкова ідея побудови Готтардського базисного тунелю була висунута ще в 1947 році^[4]. Перший варіант проєкту укладено міністерством внутрішніх справ Швейцарії 1962 року. План включав у себе двоколійний тунель у вигляді прямої лінії від Амштега до Джорніко. Він повинен був простягнутися на 45 км і мати «обгін» перехід між коліями в середині. Потяги мали досягати швидкості 200 км/год, що не сильно відрізняється від остаточного плану.

Багато параметрів початкового плану були радикально змінені згодом. Основним каменем спотикання стала конструкція тунелю. Вибір стояв між двоколійним тунелем з тунелем обслуговування і двома одноколійними тунелями (з або без тунелю обслуговування). Остаточно перемогло технічне рішення з двома одноколійними тунелями без тунелю обслуговування, але зі з'єднуючими переходами (галереями) приблизно кожні 180 метрів (у такому разі один тунель може служити виходом з іншого). Воно також включало дві багатофункціональні станції та переходи колій.

Через збільшення інтенсивності руху між країнами, Швейцарія в 1994 році проголосувала за зміни в транспортному регулюванні. Метою змін стало перевозити вантажні автомобілі і контейнери між південною Німеччиною і північною Італією на поїздах, аби зменшити перевантаження на дорогах (і, заодно, поліпшити екологічне навантаження).

Прийняття в 1998 році податку на важкий транспорт укупі з модернізаційними планами залізниць остаточно відкрили дорогу для будівництва.

На будівництві одночасно працювало понад 1500 робітників. Роботи велися цілодобово, сім днів на тиждень. Для прорубування скельних порід тут застосували як вибухові роботи, так і декілька тунелепрохідних комплексів (ТПК). Тунель є спареним (паралельні тунелі з'єднані між собою галереями приблизно через кожні 325 м, потяги курсують ними у протилежних напрямках). Всередині тунелю знаходиться дві аварійні залізничні станції, пов'язані з поверхнею аварійними шахтами.

Для забезпечення на лінії швидкісного режиму 250 км/год, нова магістраль Цюрих — Мілан практично не має вигинів та ухилів і прямує на висоті 500 м над рівнем моря. Це дозволяє скоротити на 1 годину час поїздки, що вимагало до відкриття 3,5 години.

Хід будівництва

• Довжина: західний тунель — 56 978 м, східний тунель — 57 091 м;
• Діаметр кожного з двох тунелів — 8,8—9,5 м;
• Повна довжина, включно зі службовими і пішохідними ходами — 153,4 км;
• Загальна протяжність шляху, прохідного за допомогою ТПК — 45 км;
• Обсяг видобутих скельних порід: 24 млн. т (13,3 млн м³, що еквівалентно п'яти пірамідам в Гізі);
• Кількість тунелепрохідницьких комплексів (ТПК) виробництва Herrenknecht AG — 4 шт.:

• Шляху проходки: два рухаються на південь від Амштега до Седруну; два — на північ від Бодіо до Файдо та Седруну; їх застосування планується також на частині дороги від Ерстфельда до Амштега;
• Повна довжина ТПК, включаючи все необхідне обладнання — 440 м;
• Повна вага — 3 000 т;
• Потужність — 5 МВт;
• Максимальна швидкість проходки (в ідеальних умовах) — 25-30 м / добу.

• Початок будівництва тунелю: 1993 — буріння перших свердловин, 1996 — підготовчі роботи, 2003 — вилучення ґрунту;
• Пускові випробування: 2015;
• Закінчення будівництва: 2016–2017;
• Повна вартість: планова — 6428 млн $, станом на вересень 2015 — 10,3 млрд. $;
• Вивезли 2 млн вантажівок ґрунту;^[6]
• Частота руху потягів: 200–250 поїздів на день;
• Випробування з безпеки планують на жовтень 2015;^[6]
• Під час будівництва загинули 8 людей.^[6]

У 1882 році було побудовано залізничний тунель Готтард шириною 8 м, висотою від верху рейок до ключа склепіння 6 м.

Сусідній автомобільний тунель Готтард було відкрито 1980 року.

• Газета по-українськи. — К., 2015. — № 70 (1822, 1 вер.). — С. 11.

• Офіційний сайт [Архівовано 24 вересня 2009 у Wayback Machine.](нім.)(англ.)(фр.)(італ.)