Династія Цін

Виникнення

1616 року хан осілих чжурчженів Нурхаці з роду Айсін Ґьоро об'єднав розрізнені чжурчженські племена і заснував династію Пізня Цзінь в Маньчжурії. Після його смерті престол успадковував син Хуан Тайцзі. В 1629 році була запроваджена китайська екзаменаційна система для майбутніх чиновників і воєначальників, організований Секретаріат, провідне державне діловодство, а в 1631 році — система «шести відомств», аналогічна існуючій на той час у Китаї. На низку посад були призначені китайські чиновники-перебіжчики.

1627 року Хуан Тайцзі підкорив корейську династію Чосон. Корейський ван був змушений укласти мир, сплатити данину і налагодити торгівлю з переможцями.

У зв'язку зі зміцненням китайської оборони, для завоювання північного Китаю потрібно було обійти регіон Ляосі (частина Ляоніна на захід від річки Ляо), а це було можливо тільки через Південну Монголію. Абахай залучив на свою сторону багатьох монгольських правителів і підтримав їх у боротьбі проти Лігдан-хана — правителя Чахар, який намагався відновити імперію Чингіз-хана. В обмін на це Хуан Тайцзі зобов'язав монгольських правителів брати участь у війні проти Китаю. Уже в 1629 році кіннота Абахо обійшла фортеці Ляосі із заходу, прорвалася через Велику стіну і виявився біля стін Пекіна, де почалася паніка. З багатою здобиччю війська Абахо пішли геть. Крім того, після розгрому Чахар, Абахай заявив, що він заволодів імператорської печаткою монгольської династії Юань, яка іменувалася «Друк Чингіз-хана».

У 1636 році Абахай дав династії нове ім'я — «Цін», а підданих наказав іменувати не «чжурчженями», а «маньчжурами». Нова держава маньчжурів відтепер стала називатися Цін (Велика Держава — Да Цін-го) — по найменуванню династії. До титулу «імператор» Абахай приєднав його монгольський аналог «богдихан», бо до складу Маньчжурської імперії увійшла частина Південної Монголії. Рокам свого правління він дав девіз «Чунде» 崇德. У 1637 році маньчжурська армія розгромила Корею, яка була змушена стати «данником» імперії Цін і розірвати відносини з Китаєм.

Відтоді маньчжурська кіннота стала здійснювати регулярні набіги на Китай, грабуючи і забираючи в полон, перетворюючи на рабів сотні тисяч китайців. Все це змусило мінських імператорів не просто стягнути війська до Шаньхайґуаню, а й сконцентрувати тут чи не найкращу, найбільшу і найбоєздатнішу з усіх своїх армій на чолі з У Саньгуєм.

Занепад імперії Мін

Занепад Мін став очевидним у зв'язку з посухами, неврожаями, економічною кризою, корупцією, свавіллям чиновників і війною з маньчжурами (1618—1644). Ці катастрофічні події змусили селян взятись за зброю. У 1628 році в провінції Шеньсі розрізнені ватаги стали створювати повстанські загони і обирати вождів. З цього моменту в північно-східному Китаї почалася селянська війна, яка тривала 19 років (1628—1647).

У 1640-х роках селян більше не лякала ослабіла армія, яка терпіла поразку за поразкою. Регулярні війська потрапили в кліщі між маньчжурськими військами на півночі і повсталими провінціями, в них посилилося дезертирство. Армія, позбавлена ​​грошей і продовольства, зазнала поразки від Лі Цзичена. Столиця була залишена практично без боротьби (облога тривала всього два дні). Зрадники відкрили ворота перед військами Лі, і ті безперешкодно змогли увійти всередину. У квітні 1644 Пекін підкорився повсталим; останній мінський імператор Чунчжень покінчив життя самогубством, повісившись на дереві в імператорському саду.

Цим скористалися маньчжури. Маньчжурська армія під керівництвом князя Доргоня, з'єднавшись з військами У Саньгуя, розбила повсталих у Шаньхайгуань і слідом за тим підійшла до столиці. 4 червня 1644 Лі Цзичен, залишивши столицю, бувши спантеличеним, відступив. Через 2 дні маньчжури разом з генералом У зайняли місто і проголосили імператором юного Айсіньгеро Фулінь. Військо повстанців зазнало ще однієї поразки від маньчжурської армії у Сіані і змушене було відступити за течією річки Хань аж до Ухані, потім вздовж північного кордону провінції Цзянси. Тут Лі Цзичен помер.

• Імператор — верховний суверен, джерело влади.
• Відомство військових таємниць — найвищий політичний орган влади з 1737 року.

• Реставрація Тунчжи

Імператори

Докладніше: Список правителів Династії Цін

Уряд династії Цін

Прем'єр-міністри

Прем'єр-міністри
№	Portrait	Ім'я	На посаді		Імператор
1		Ікуан慶親王(1838—1917)	8 травня 1911	1 листопада 1911	Пуї 溥儀
2		Юань Шикай袁世凱(1859—1916)	2 листопада 1911	10 березня 1912
		Чжан Сюнь張勳(1854—1923)	1 серпня 1917	12 серпня 1917

• 1639—1689: Московсько-Цінські війни → перемога Цін (Нерчинський договір).
• 1673—1681: Повстання трьох уділів → перемога Цін.
• 1690—1759: Джунгарсько-Цінські війни → перемога Цін (знищення Джунгарії).
• 1796—1804: Повстання секти Білого лотоса → перемога Цін (початок занепаду династії).
• 1839—1842: Перша опіумна війна → поразка Цін.
• 1850—1864: Тайпінське повстання → перемога Цін
• 1856—1860: Друга опіумна війна → поразка Цін (Пекінський договір 1860)
• 1874: Тайванський інцидент → поразка Цін.
• 1894—1895: Японсько-Цінська війна → поразка Цін (Сімоносекський договір).

 Велика Британія

• Пекінський договір 1860

 Франція

• Пекінський договір 1860

 Росія

• Нерчинський договір (1689)
• Айгунський договір (1858) — втрата частини Північної Маньчжурії.
• Російсько-китайська конвенція 1898

Японія

• Японсько-цінська угода про дружбу 1871
• Тайванський похід 1874
• Сімоносекський договір 1895

• Літературна інквізиція
• Шень Децзянь (1673—1769), поет, редактор декількох антологій
• 1782: «Повне зібрання книг за чотирма розділами» — найбільша в історії хрестоматія китайської літератури.
• Розвиток нових напрямків у каліграфії: спочатку — бей-сюе-пай («напрямок вивчення стел», представниками якого були Ден Шижу (1843—1805), І Біншоу (1754—1816), а згодом — цзіньшишу-пай («каліграфія на бронзі та камені»), засновником якої був Лі ЖуйЦін.
• Жень Бонянь (1840—1896) — ключова фігура Шанхайської школи живопису за часів династії.
• Дін Гуаньпен — значний придворний художник-портретист.
• Хун Лянцзі (1746—1809) — автор оригінальної демографічної теорії.
• Чжен Баньцяо (1693—1766) — один з провідних художників початку династії.
• Мін Чжень (1730—1788) — один з значних художників ранньої Цін з гуртках «художників-інтелектуалів».
• Ґао Фенхань (1683—1749) — різьбяр, художник, поет. Значна частина його картин намальована лівою рукою. Іншим відомим майстром, який працював в напрямках пейзажу й водночас займався різьбленням був У Чаншо (1844—1927).
• Вей Юань (1794—1856) — письменник, мислитель, першим висунув відому тезу — «вчитися у варварів їх передовій техніці, з тим щоб тримати їх під контролем».
• Чжоу Сян (1871—1933), відкрив першу приватну школу мистецтв

• У 1928 році за наказом Бейянського уряду було утворено «Начерк [офіційної] історії Цін» 清史稿: відповідно традиції, досвід династії мав узагальнюватися у подібному творі — для нащадків. Робота над повною історією була перервана громадянською війною та відповідною нестачею фінансування. Комісію з понад 100 інтелектуалів, які працювали над цим твором, очолював Чжао Ерсюнь 趙爾巽 (1844—1927).

• Китайсько-корейський договір 1882

Кирилицею

• Рубель В. А. Історія середньовічного Сходу: Курс лекцій: Навч. посібник. — К. : Либідь, 1997. — 462 с. — ISBN 5-325-00775-0.
• (рос.) Непомнин О. Е. История Китая: Эпоха Цін. XVII — начало XX века. — Москва: Восточная литература, 2005.

Латинкою

• Elliot, Mark C. The Manchu Way: The Eight Banners and Ethnic Identity in Late Imperial China. Stanford: Stanford University Press, 2001
• Spence, Jonathan. The Search for Modern China. New York: W W Norton & Company, 1990
• Spence, Jonathan. God's Chinese Son: The Taiping Heavenly Kingdom of Hong Xiuquan. New York: W W Norton & Company, 1997

• Цін // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.

• Хронологія династії Цін [Архівовано 2 січня 2008 у Wayback Machine.] (англ.)
• Мистецтво династії Цін^{[недоступне посилання з квітня 2019]} (англ.)