Динго
| Динго | ||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||
| Canis lupus dingo (Meyer, 1793) | ||||||||||||||||||||
 Ареал динго | ||||||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||||||
* antarcticus (Kerr, 1792)
| ||||||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||||||
|
Динго (Canis lupus dingo) — дикий австралійський собака, австралійський підвид вовка. Єдиний в Австралії плацентарний (не сумчастий) ссавець-хижак.
Динго походить з невеликої популяції псів та сформувався протягом австронезійської експансії до Південно-Східної Азії близько 5000 років тому, а його прибуття до Австралії відбулося 3500-4000 років тому[1]. Динго повернувся до дикого способу життя та поширився на великій території[2][3].
Хоча часто групу називають австралійською, її ареал не обмежений Австралією і включає острови Австралазії, Південно-Східну Азію[4] та Нову Гвінею (новогвінейський динго), хоча там є лише окремі невеликі популяції на ділянках, де залишилися природні ліси.
Динго тісно пов'язані з культурою австралійських аборигенів, які часто тримали їх у господарстві та включали до свого фольклору як брехливих та злісних істот, здатних до знищення всього навколо[5].
Хоча після прибуття європейців популяція динго спочатку збільшилася завдяки інтродукції кролів та овець[6], зараз динго перебуває під загрозою зникнення через змішування з іншими породами псів[7].
Зовнішній вигляд
Динго виглядає як добре складений собака середньої величини: висота в холці 47-67 см, довжина тіла з головою 86-122 см, довжина хвоста 26-38 см. Вага 9,60-19 кг, рідко - до 24 кг і вище. Самці значно більші за самок, а азійські динго дрібніші за австралійських родичів, мабуть, через раціон, бідний білками. Статурою динго нагадує гончака. Морда квадратна; вуха невеликі, стоячі. Хвіст пухнастий, шаблеподібний.
Хутро у динго коротке і густе, забарвлення - іржаво-руде або рудо-буре, на морді й череві світліше. Зрідка трапляються особини майже чорного кольору, білі й рябі. На південному сході Австралії мешкає порода динго сіро-білої масті. Динго чорного забарвлення (на зразок забарвлення ротвейлера) вважають гібридами динго зі свійськими собаками, імовірно, німецькими вівчарками.
Чистокровні динго не гавкають, але здатні гарчати і вити, як вовк.
Див. також
Посилання
- Динго // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
Примітки
 | Це незавершена стаття з теріології. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
