Жолудь

Посів жолудів є основним способом відновлення дубових лісів. Стиглі жолуді опадають з дерев у середньому впродовж місяця. Однак жолуді, що опадають першими (у середині-кінці серпня впродовж тижня), зазвичай уражені різними захворюваннями або ослаблені, у зв'язку з чим непридатні для збору.

Найкращими середніми термінами збору жолудів можна вважати кінець вересня — початок жовтня. У залежності від місцевих умов і особливостей погоди влітку і восени терміни можуть незначно зміщуватися в ту або іншу сторону.

Жолуді висівають у розсадниках тієї самої осені або зберігають до весни. Насінні роки (роки врожаю жолудів) бувають раз в 5-6 років.

Жолуді починають рости і формуватися тільки на початку серпня. Вони дозрівають з другої половини вересня до початку листопада. Мисочка («шапочка» на жолуді) втрачає здатність утримувати обважнілий плід на дереві, і він падає на землю. У його сім'ядолях міститься багато поживних речовин і він швидко проростає. З верхівки жолудя з'являється корінець, що потім обертається вниз, в глибину. Молода рослина не поспішає тягнутися вгору, розвиваючи надійну кореневу систему, яка все глибше занурюється в землю.

Збудниками хвороб є пеніциліум (Penicillium), альтернарія (Alternaria), мукор (Mucor), фузаріум (Fusarium), Trichothecium, ризопус (Rhizopus), аспергілюс (Aspergillus), ботритіс (Botrytis), Spicsria, Thamnidium, моніліа (Monilia), триходерма (Trichoderma), трихотецій (Trichotecium)^[2].

Шкідниками для жолудів є жолудевий довгоносик (жолудева плодожерка) Curculio glandium Marsch^[2].

Застосування у тваринництві

Жолуді є добрим кормом для тварин, і вже у XII столітті дубові ліси в Німеччини давали прибуток від годівлі в них свиней, а 1590 року один з казенних лісів у Вестфалії, де на площі коло 7500 десятин (8194 га) прогодовувалися понад 9000 свиней, дав 8659 гульденів доходу, тоді як від продажу деревини виручили лише 84 гульдени. 1865—1870 років зиск від випасання свиней у лісі, порівняно з їх утриманням у хлівах, становив у Геттінгенському общинному лісі близько 65 рублів на десятину. Настільки ж значні доходи від годівлі свиней жолудями зустрічалися на початку XX століття в дубових лісах Угорщини і Словенії. Для нешкідливості такого користування жолудями впуск свиней в дубові насадження, що підлягають відновленню, треба припиняти перед початком повного опадання жолудів.

Зауваження — поїдання свинями лісових і польових мишей, що є корисно для лісу, пов'язане з можливістю зараження свиней трихінеллами. Зібрані і злегка просушені жолуді йдуть також в корм разом із сіном відгодовуваних баранів (409—613 г) в день на голову) і волам — останнім добре висушені, у вигляді борошна. При видачі жолудів, бідних азотистими речовинами, доповнюють корм свиням м'ясним борошном і роздробленим насінням бобових рослин; останні, а також макуха, придатні і вівцям. Згодовування жолудів слід впроваджувати поступово, для попередження у тварин хвороб органів травлення. З тверджень практиків-птахівників, борошно з жолудів, яке дають курам, збільшує у них несення яєць; для цього печуть з такого борошна невеликі хлібці (завбільшки в кисть руки) і потім, розмочивши у воді, дають кожен на 12 курей.^[3]

Практичне використання

Науковці на основі археологічних знахідок в різних місцях світу стверджують, що жолуді були первісною їжею людини. Експедиції радянських археологів, здійснюючи в Кіровоградській області розкопки трипільських поселень 5-тисячолітньої давності, встановили, що першим і найдавнішим хлібом був хліб із жолудів. На руїнах печі в уламках глини знайшли відбитки жолудів.^[1]
Жолуді відігравали важливу роль на початку людської історії і були джерелом їжі у багатьох культурах по всьому світу^[4]. В середні і наступні віки в часи голоду підмішували жолуді в хліб. Жителі Лузитанії (теперішня Португалія) і племена індіанців Каліфорнії до теперішніх часів запасають і їдять жолуді.^[1]

У стародавній Іберії вони, за словами Страбона, були основним харчем. У Німеччині жолуді були одним з декількох інгредієнтів кави ерзац під час Другої світової війни. У Кореї виготовляють їстівні желе з назвою «dotorimuk», які зроблені з жолудів, і корейську локшину «dotori guksu», яку виготовляють з борошна чи крохмалю, одержаних з жолудів.

У деяких районах України із підсмажених жолудів досі виготовляють жолудево-злакову каву, що нею лікують рахіт, анемію і золотуху у дітей. Для цього їх не треба вимочувати. Їх очищають від шкірки, підсмажують і розмелюють. Така жолудева кава корисна також нервовохворим і при надмірних менструальних кровотечах. А з жолудів і коренів цикорію дикого (петрів батіг) виготовляють каву, яка є не тільки поживним, а й лікувальним засобом при шлунково-кишкових захворюваннях.

Жолуді дуже поживні, але дубильні речовини надають жолудям в'язкий, гіркуватий присмак. Якщо видалити ці речовини, то з жолудів можна отримати поживний продукт, з якого можна робити кашу, коржі, оладки і навіть горіхові торти. Дубильні речовини легко видаляються вимочуванням.^[1]

Збирати жолуді слід зрілими, коли вони в кінці вересня випадають із мисочок, а ще краще — після перших заморозків. Їх очищують від шкірки, розрізають на чотири частини і заливають водою. Вимочування триває дві доби, причому кожного дня воду міняють тричі. Після цього жолуді перекладають в каструлю, заливають водою (дві частини води на одну частину жолудів) і нагрівають до кипіння. Після попереднього просушування на повітрі жолуді сушать в печі чи на плиті доти, доки вони не почнуть хрустіти, як сухарики.^[1]
Висушені жолуді товчуть чи розмелюють на кавовому млині.
При грубому помелі виходить крупа, з якої можна варити кашу, із борошна - пекти коржі. Оскільки тісто із жолудів не має клейкості та в'язкості, при перевертанні коржі ламаються. Щоб запобігти цьому, пательню з покладеним на неї коржем накривають другою пательнею таких самих розмірів і, коли одна сторона підсмажиться, пательні перевертають.^[1]
При виготовлені «горіхового» торту із борошна жолуді повністю замінять горіхи.
Підсмажені шматочки жолудів злегка солодкуваті.

Жолуді використовуються і для одержання спирту.^[1]

Аналіз показує, що в жолудях міститься^[3]:

По поживності жолуді майже не поступаються ячменю^[1]:

• Тороп С.О. Дуб звичайний або черешковий (Quercus robur)^{[недоступне посилання з липня 2019]}