Загороднюк Ігор Володимирович

Народився 11 березня 1961 року у Києві. Випускник кафедри зоології КНУ ім. Шевченка 1983 року^[1]. Кандидатська дисертація «Систематика звичайних і чагарникових полівок Східної Європи» захищена при київському Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена НАН України в 1991 році. Наукові керівники професор М. М. Воронцов та Єлена Ляпунова. Ігор Загороднюк працював у Інституті зоології імені І. І. Шмальгаузена з 5 жовтня 1983 року до 30 серпня 2003 року.

У 2001—2003 роках (за сумісництвом), а також із 2014 року й дотепер працює науковим співробітником Національного науково-природничого музею НАН України. З 1 вересня 2003 по 2005 рік був доцентом кафедри ентомології (викладаючи екологію) Ужгородського національного університету.

З 2005 року доцент кафедри екології та садово-паркового господарства Луганського університету імені Тараса Шевченка. Під його керівництвом захищено три дисертації за спеціальністю «зоологія» у галузі вивчення екології угруповань тварин. Викладає дисципліни: «Зоологія», «Екологія тварин», «Заповідна справа», «Охорона тварин», «Урбоекологія (екологія міських систем)», «Екологічні засади сталого розвитку». Також читав курси: «Вступ до спеціальності», «Основи наукових досліджень», «Великий практикум з екології», «Основи диверсикології», «Медична біологія».

Першими зоологічними об'єктами досліджень Ігоря Загороднюка були птахи. Курсові та дипломні проекти були присвячені вивченню міграцій та польоту птахів. Ці дослідження проводились під керівництвом професора Л. О. Смогоржевського в тісній співпраці зі своїми університетськими наставниками Олександром Цвелихом та Орестом Михалевичем. Дипломна робота Ігоря Загороднюка, присвячена птахам (чаплям), була представлена на орнітологічном конгресі (1982), результати цих досліджень були надруковані у Зоологічному журналі^[2][3].

Одночасно, вже на 4 курсі університету, Ігор Загороднюк почав вивчати амфібій, зокрема гібридні зони, проводив експерименти з біотопічною пов'язаністю амфібій групи Bombina bombina — Bombina variegata, а також ставив експерименти з енергетики зимівлі у кумок та впливу зимівлі на вікову структуру популяції цих амфібій, що показано у першій самостійній публікації.^[4]

Паралельно І. Загороднюк розпочав вивчення каріотипів амфібій та гризунів. Після розподілу на роботу в Інститут Зоології тематика досліджень була зміщена в сторону вивчення гризунів. Перша публікація з цього приводу була присвячена каріотипічній мінливості полівок звичайних^[5]. Надалі, результати цієї праці стали основою при обґрунтуванні видової самостійності Microtus arvalis — M. obscurus. Це стало одним із результатів дисертаційного дослідження і предметом однієї з найбільш цитованої публікації Ігоря Загороднюка^[6].

Один із засновників і віцепрезидент Українського теріологічного товариства НАН України, співорганізатор і координатор теріологічних шкіл. Голова Науково-консультативної ради з питань охорони кажанів при Міністерстві екології України. З 2006 року керівник Лабораторії екології тварин та біогеографії «Корсак» Луганського університету. Експерт Міжнародного союзу охорони природи та член комісії ЄС «EMA» (англ. European mammal assessment).

Теріологічна школа в України

І. В. Загороднюк є ініціатором створення та засновником теріологічної школи — щорічного зібрання теріологів, яке проходить з 1993 р. у різних регіонах України.^[7]

Описані таксони

Таксономічні дослідження складають значну частину наукової роботи науковця, і вони закономірно змістилися від завдань мерономії (описи малих таксонів) до хорономії (аналіз груп) та виявлення закономірностей формування та існування низького або високого рівнів таксономічного різноманіття. Значну увагу в цих дослідженнях приділено групам еволюційно та морфологічно близьких видів, передусім гризунів. Внаслідок цього циклу досліджень описано 8 нових таксонів та запропоновано значну кількість нових таксономічних перестановок, змін рангів таксонів видової, родової та родинної груп.

Описано як нові для науки такі таксони:

• Volemys Zagorodnyuk, 1990^[8]
• Apodemini Zagorodnjuk, 2001^[9]
• Sorex minutus dahli Zagorodnjuk, 1996^[10]
• Apodemus (Sylvaemus) falzfeini Mezhzherin & Zagorodnjuk, 1989^[10] (надалі географічні межі суттєво розширено, що врешті призвело до зміни наукової назви, й описана форма тепер є підвидом Sylvaemus witherbyi falzfeini)
• Microtus rossiaemeridionalis ponticus Zagorodnjuk, 1993^[10]
• Sylvaemus sylvaticus sabinae Zagorodnjuk & Fedorchenko, 1993^[10]
• Terricola tatricus zykovi Zagorodnjuk, 1989^[10]
• Arvicola scherman gutsulius Zagorodnyuk, 2000^[11]
• Eptesicus lobatus Zagorodnjuk, 2009^[12]

Окрім уперше описаних таксонів, дослідник також обґрунтував видовий, підродовий або родовий статус низки інших таксонів, назви яких тривалий час були в синонімах інших видів або родів. Такі дослідження зроблено самостійно, у співпраці або одночасно з іншими дослідниками. Такими є:

• Sylvaemus uralensis (Pallas, 1811) (мишак уральський) — наразі визнаний окремий вид, що включає Apodemus microps (визнавали поширеним тільки в Центральній Європі, нині до Уралу та Алтаю),
• Mus spicilegus Petenyi, 1882 (миша курганцева) — наразі визнаний окремий вид, що входив до складу Mus musculus,
• Microtus obscurus (Eversmann, 1845) (полівка алтайська) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Microtus arvalis,
• Arvicola scherman (Shaw, 1801) (щур гірський) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Arvicola amphibius (останню назву також повернуто у вжиток за підсумками ревізії надвиду «Arvicola terrestris»),
• Sicista loriger (Nathusius, 1840) (мишівка південна) — наразі визнаний окремий вид або група підвидів виду Sicista subtilis,
• Sylvaemus Ognev, 1924 (мишак, або лісові миші — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Apodemus,
• Terricola Fatio, 1867 (норик, або чагарникові полівки) — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus,
• Alexandromys Ognev, 1914 (шапарка, або сибірські полівки) — наразі визнаний окремий рід або підрід роду Microtus.

У працях І. Загороднюка запропоновано також низку уточнень щодо тлумачень рангів і обсягів надродинних груп (підряди і ряди) ссавців і запропоновано уніфіковані назви для всіх таксонів рядового рівня^[13], у тому числі (для прикладу) в обсязі фауни України^[14]:

• зайцеподібні Leporiformes (для Lagomorpha),
• мишоподібні Muriformes (для Rodentia),
• мідицеподібні Soriciformes (для Insectivora),
• мавпоподібні Lemuriformes (для Primates),
• лиликоподібні Vespertilioniformes (для Chiroptera),
• псоподібні Caniformes (для Carnivora),
• конеподібні Equiformes (для Perissodactyla),
• китоподібні Balaeniformes (для Cetacea),
• оленеподібні Cerviformes (для Artiodactyla).

Дослідження криптичного різноманіття

Одна з головних тем досліджень науковця, започаткована від самого початку роботи в Академії наук (1983) під час дворічного періоду роботи у статусі «стажера-дослідника», завдяки чому було пройдено низку важливих стажувань — як у базовій установі (Інститут зоології АН УРСР) під керівництвом таких наставників, як Ігор Ємельянов, Орест Михалевич, Віталій Гайченко та Іван Сокур, так і в лабораторії цитогенетики Інституту біології розвитку АН СРСР під керівництвом Миколи Воронцова та Єлени Ляпунової, а надалі — в Інституті АН Чехословаччини (Брно) під керівництвом Яна Зіми та в Інституті систематики та еволюції тварин ПАН (Краків) під керівництвом Казимира Ковальського, Адама Надаховського та Броніслава Волошина. Постійною стала і співпраця з палеонтологами Інституту зоології АН України, які є фахівцями у вивченні мінливості й еволюції ссавців — Леонідом Рековцем, Вадимом Топачевським, Валентином Несіним.

У результаті таких стажувань дослідник отримав значний багаж знань про найпроблемніші групи й теми і значний поштовх для подальших досліджень, і з усього спектру ним було обрано тематику вивчення близьких видів ссавців. Власне, з нею і пов'язані такі ключові питання диверсикології та біологічної еволюції, як концепції виду та видоутворення, лімітувальна схожість, міжвидова гібридизація та конкуренція, складність гільдій та структура угруповань тощо. Першим об'єктом уваги стали мишовиді гризуни, насамперед полівки з родів Terricola, Microtus і миші з родів Mus та Sylvaemus, а згодом і щури Arvicola, ховрахи Spermophilus та мишівки Sicista, сарни Capreolus. У складі цих груп було виявлено й описано як нові для фауни України види, вже відомі в інших регіонах, так і нові для науки види і підвиди. Внаслідок цього циклу досліджень було проведено низку описів як видового складу груп, так і географічних ареалів нових видів, описано їхні морфологічні особливості та морфологічні ознаки, які можуть бути використані для діагностики, проведено значну кількість перевизначень колекційних зразків.

Надалі ці дослідження було поширено на інші групи ссавців, зокрема на кажанів. Основну увагу було приділено трьом групам — вуханям Plecotus, нічницям Myotis та нетопирам Pipistrellus, у складі яких на той час вже були відомі криптичні види, і щодо яких було проведено низку спеціальних досліджень, за підсумками яких було переглянуто як видовий склад фауни України та її окремих регіонів, так і ареали та діагностичні особливості «малих» видів зі складу цих груп. Ревізовано також й інші групи кажанів, зокрема підковиків Rhinolophus, у складі яких пропонувалося вирізняти в Україні 4 види, проте було підтверджено лише два, та пергачів Eptesicus, зі складу яких виокремлено новий таксон, Eptesicus lobatus.

Дослідник веде на сайті Українського теріологічного товариства сторінку, присвячену криптичним видам ссавців, на якій можна знайти як загальнотеоретичні положення, так і окремі найбільш важливі факти, і все це супроводжено необхідними посиланнями на джерела^[16]. Сумарно внаслідок досліджень криптичного різноманіття теріофауни України підтверджено та додано до списку фауни приблизно 15 видів, відсутніх у попередніх оглядах фауни, виданих у період 1938—1965 років. Окремі підсумки досліджень криптичного різноманіття представлено в таких публікаціях, як«Політипні види: концепція та представленість у теріофауні Східної Європи» (1998)^[17],«Рівні морфологічної диференціації близьких видів звірів та поняття гіатусу» (2004)^[18]«Закономірності прояву географічної мінливості у двійникових комплексах ссавців» (2005)^[19]«Таксономія і номенклатура немишовидних гризунів фауни України» (2009)^[20]«Таксономія та рівні диференціації сліпаків (Spalacidae) фауни України і суміжних країн» (2009)^[21]«Таксономія гризунів Східних Карпат» (2016)^[22] та багато інших.

На основі цих досліджень проведено низку загальнобіологічних розвідок і розроблено низку важливих тем, серед яких: «Вид в біології як неперервна система» (2001)^[23],«Вид в екології як популяційна система та як компонент біотичного угруповання» (2003)^[24],«Інвазія як шлях видоутворення» (2003)^[25],«Біологічний вид як ампліфікована сутність: ознаки буферизації та механізми її зрушення» (2004)^[26]«Біогеографія криптичних видів ссавців Східної Європи» (2005)^[27],«Конфлікт через збіг ніш у видів-двійників: оцінка за сталою Хатчінсона» (2007)^[28]«Криптичне різноманіття ссавців у Східній Європі як віддзеркалення багатоманітності проявів виду» (2008)^[29],«Різноманіття ссавців та видове багатство гільдій» (2008)^[30]«Закономірності розмірної диференціації видів і статей у багатовидовій гільдії» (2009)^[31]«Міжвидова гібридизація і фактори її формування на прикладі теріофауни Східної Європи» (2011)^[32],«Криптичне різноманіття біоти, види-двійники та дослідницький дальтонізм»^[33] та багато інших.

Дослідження динаміки біорізноманіття

Значну увагу дослідник приділяє темі динаміки біотичного різноманіття. Ця ідея є альтернативою до ідей незмінності біоти, зокрема й складу фауни та актуальних задач охорони її попередніх станів з огляду на «червонокнижні» проблеми. Ідея визнає ротацію біотичного різноманіття як нормальний стан природних комплексів, що викладено в низці спеціальних публікацій^[34][35]. Понад те, дослідник сформував і розвинув ідею інвазії як одного з ключових механізмів видоутворення^[25] (тобто механізму формування біотичного різноманіття) і сформульовано ампліфікаційну концепцію виду^[36].

Для оцінки рівня змін фауни дослідник запропонував Індекс ротації фауни (IFR)^[37][38], успішно апробований при оцінках рівня змін теріофауни різних регіонів України за останні 50–180 років, зокрема Слобожанщини^[39][40], Луганщини^[41], Поділля^[42]. Зокрема, було показано, що у перерахунку на 100 років (IFR100) у кожному з природних або історичних регіонів України відбулися зміни регіональних фаун на рівні 5–20 %, найменшими вони є в Карпатах і Поліссі, найбільшими — на сході й півдні^[43]. Оцінено роль різних систематичних груп у таких змінах і показано, що найбільших змін зазнали види копитних (IFR = 42.9 %), хижих (IFR = 23.5 %) та гризунів (IFR = 12.7 %)^[44].

У розвиток цих ідей організовано та проведено три конференції циклу Динаміка біорізноманіття (2012, 2013, 2014) і видано повноцінний збірник наукових праць за матеріалами першої з них^[45], у якому вміщено 25 праць. Усі конференції «Динаміка Біорізноманіття» проведено в Луганському національному університеті, остання з них — вже в умовах фактичної окупації Донбасу, що не завадило (з певними ризиками) зробити й незмінний для таких конференцій польовий виїзд, що відбувся у заповіднику Провальський степ.

З початком військових дій на сході України, І. В. Загороднюк починає збирати дані про їхній вплив на довкілля, опираючись на результати власних досліджень у регіоні в довоєнні часи. На основі власних експедиційних спостережень та опитуванню респондентів, автор аналізує дані щодо змін біоти в умовах воєнних дій. За даними І. В. Загороднюка, зона АТО за поточним режимом природокористування є заповідним об'єктом, оскільки всі форми природокористування вкрай обмежені, що призводить до посилення сукцесій в екосистемах. У зоні АТО створилися передумови для експансій низки чужорідних видів. Автор надає характеристику наявним у зоні АТО об'єктам природно-заповідного фонду України та змінам, які відбуваються на цих територіях, та звертає увагу на необхідність ретельного аналізу стану екосистем. Ці дослідження мають соціальне значення, оскільки виникають загрози, пов'язані з появою нових шкідників, хвороб, та змін біоти загалом.^[46][47][48]

І. Загороднюк веде активну діяльність щодо популяризації біологічних знань, про що свідчать безліч інтерв'ю за його участю стосовно найбільш актуальних та гострих проблем, пов'язаних з охороною природи та станом біорізноманіття в Україні.^[49][50][51] У своїх публікаціях науковець також замислюється про морально-етичні аспекти роботи польовиків-зоологів.^[52]

Ігор Загороднюк є ініціатором видання Національного науково-природничого музею НАН України «Праці Теріологічної школи», його упорядником і науковим редактором із часу започаткування «Праць» 1998 року й дотепер. Редакторський досвід здобув під час роботи науковим редактором журналів «Вісник зоології» у 1997—1998 рр. та «Науковий вісник Ужгородського національного університету» у 2004—2005 рр. (випуски 14–17), а також окремих випусків інших видань. Є членом редколегій кількох наукових видань: «Вісник Національного науково-природничого музею», «Збірник праць зоологічного музею».^[1]

Ігор Загороднюк є ініціатором, упорядником і науковим редактором видання Національного науково-природничого музею НАН України «Праці Теріологічної школи», від часу започаткування «Праць» у 1998 році. Був науковим редактором журналів «Вестник зоологии» у 1997—1998 рр. та «Науковий вісник Ужгородського національного університету (Серія Біологія)» у 2004—2005 рр. (випуски 14–17), а також окремих випусків інших видань. Є членом редколегії й науковим редактором журналу^[1]: «Вісник Національного науково-природничого музею» (з 2013 р.), членом редакційної ради журналів «Беркут» та «Спелеологія і Карстологія».

За ініціативою І. Загороднюка у травні 2003 р. створено вебсайт Українського теріологічного товариства «Теріологічна школа», обсяг якого складає бл. 2500 файлів, у тому числі електронну бібліотеку, інформацію в якій об'єднано у 16 розділів. Загалом обсяг теріологічної читалки за даними на 23.12.2014 р. складає 954 файли, у тому числі 866 у форматі pdf^[53]. Згодом, у 2005 році спільно зі своїми студентами, а надто Оленою Годлевською (нині ведуча сайту) започаткував сайт групи з дослідження кажанів, що отримала назву «Український центр охорони кажанів» (УЦОК): сайт УЦОК (http://kazhan.org.ua) спеціалізується на поширенні знань про потреби охорони кажанів, він містить також невеличку бібліотеку та інформацію про дослідників та дослідження в Україні. Ще одним із вебсайтів став сайт «Раритетна фауна Карпат» (http://www.lucanus.org.ua/), створений у жовтні 2003 року, в період роботи в Ужгородському університеті спільно з Юлією Зіздою, яка згодом стала основною ведучою цього сайту. При цьому сайті створено розділ про Зоологічний музей Ужгородського національного університету^[54].

Ще одним із помітних вебресурсів став сайт Лабораторії Корсак, створений і керований І. Загороднюком у період роботи в Луганському національному університеті (2005—2014) — «Екологія та охорона природи на сході України» (відомий як «сайт Корсак»). Сайт виконував ключову роль у поширенні знань про природу, дослідження і дослідників Донбасу, вміщував бібліотеку та значний масив довідкової інформації (670 файлів)^[55]. Він проіснував упродовж 9 років, з жовтня 2005 до липня 2014 року, коли сервер університету був остаточно заблокований сепаратистами. Одночасно діяв і сайт Факультету природничих наук, ведучим і основним автором якого також був І. Загороднюк^[56].

Особливу увагу у своїх публікаціях Ігор Загороднюк приділяє пам'яті видатних вчених-зоологів. Ним підготовлено багато нарисів про життя та наукові здобутки зоологів різних часів. Автор описує життя і досягнення тих вчених, з якими йому пощастило працювати разом, а також ретельно відшукує відомості про тих видатних постатей української зоології, імена яких були майже забуті.

Серед багатьох публікації з історії науки, І. Загороднюк підготував дослідження, присвячене натуралісту-зоологу, досліднику фауни хребетних тварин Причорномор'я, педагогу, доценту Богдану Єлисейовичу Волянському (1901—1937), який вивчав фауну Криму та Одещини, а також навчав молодь. У публікації йдеться про життя та наукові здобутки вченого, який прожив лише 36 років, два рази був заарештований, репресований та розстріляний у 1937 р., та, попри всі тяжкі випробування, «дослідження якого поклали якісну та міцну цеглину у знання, які ми всі розвиваємо».^[57][58]

Ігор Загороднюк, як учень одного з найвідоміших біологів-еволюціоністів радянської доби, морфолога, теріолога Миколи Миколайовича Воронцова, після смерті свого вчителя присвятив йому нарис, у якому описує життєвий шлях видатного вченого та з повагою і вдячністю згадує часи їхньої плідної співпраці.^[59]

Приділяючи значну увагу персоналіям, дослідник також аналізує розвиток самих досліджень. Це відбито й у низці оглядів з історії тієї або іншої проблеми, проте також є спеціальні публікації. Серед них особливе місце посідають бібліографічні огляди, у тому числі такі праці, як «Бібліографія щодо фауни кажанів України» (1998)^[60],«Монографічні видання і збірки, присвячені теріофауні України» (2001)^[61],«Публікації про великих хижих ссавців України» (2001)^[62],«Бібліографія щодо хохулі в Україні» (2002)^[63],«Бібліографія щодо спелеобіології в Україні» (2004)^[64],«Давні видання зоологічного профілю в Україні та теріологія на сторінках „Збірника праць Зоологічного музею“» (2008)^[65],«Українському теріологічному товариству — 30 років» (2012)^[66],«Видання Українського теріологічного товариства та розвиток часопису Праці Теріологічної школи» (2015)^[67]. Важлива інформація про розвиток досліджень викладена в практично усіх випусках «Праць теріологічної школи» за 1998—2012 роки, коли видання були тематичними, у Передмовах редактора, а також у численних звітах про щорічні теріологічні школи, значну частину яких підготовлено за участі І. Загороднюка (див. розділ «Хроніка шкіл» на сайту Українського теріологічного товариства^[68]) й опубліковано у провідних зоологічних виданнях (журнали «Вісник зоології», «Праці Теріологічної школи» та низка інших видань, зокрема у Львові, Сумах тощо).

У період роботи на Луганщині (в експедиціях до заповідників Луганщини у 1994—2003 рр. та під час постійної роботи в Луганському університеті у 2005—2014 рр.) значний сегмент розвідок присвячено дослідникам і науковим школам Луганщини та в цілому сходу України. Однією з перших таких розвідок стала книжка пам'яті Олександра Кондратенка «Теріофауна сходу України» (2006), що видана в серії «Праці Теріологічної школи»^[69]Продовженням цього стали розвідки, присвячені історії Зоологічного музею Луганського університету^[70],завдяки яким вдалося сформулювати гіпотезу про давність таких колекцій Було загальноприйнято, що музей створено 1972 року, Сергієм Панченком, при вселенні університету в новий корпус). Докладні історичні розвідки історії колекції, викладені у спеціальній статті, присвяченій як самим колекціям, так і Івану Сахну, засновнику зоологічного кабінету і згодом музею, відомому досліднику фауни степів і сходу України, представнику екологічної школи Володимира Станчинського^[71].

Важливим ключем до розуміння історії досліджень стала розвідка, присвячена унікальній зоологічній пам'ятці — монографічному опису фауни хребетних Слобожанщини (на той час «Харківської губернії»), підготовленому Олександром Чернаєм, — «Фауна Харьковской губерніи и прилежащих к ней мест» (публікації 1850—1853 років). У значній за обсягом праці (96 стор.) автор навів важливі біографічні деталі про О. Черная і, на основі аналізу стану знань про тогочасну фауну та їх порівняння з сучасними даними, проаналізував зміни фауни за 160 років.Цей аналіз поклав початок циклу досліджень, у яких на основі аналізу давніх джерел проводяться порівняння на двох рівнях: 1) змін знань про склад фауни (загалом відповідає змісту повідомлення 1^[72]), 2) змін самого складу фауни (загалом відповідає змісту повідомлення 2^[40]).

Потужним продовженням розвідок з історії зоологічних та екологічних досліджень, персоналій, колекцій та центрів стала книга з історії Факультету природничих наук Луганського університету, по суті єдиного впродовж тривалого часу центру розвитку досліджень: «Факультет природничих наук: шляхами зростання» (2013). Для цього видання дослідник підготував понад 10 розділів, присвячених і Зоологічному музею, і кафедрам зоології та екології, і біостанції, й екоклубу «Корсак» тощо, які було об'єднано у два великі «кафедральні» розділі — «Кафедра зоології»^[73] та «Кафедра садово-паркового господарства та екології»^[74]. Тоді ж, до 90-річчя факультету, у співпраці з луганськими колегами (а надто Тетяною Косоговою), було підготовлено довідник «Факультет природничих наук Луганського національного університету ім. Т. Шевченка в особах відомих випускників»^[75].

Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2015 рік) за цикл праць «Наукові основи збереження та відновлення біотичного і ландшафтного різноманіття України в умовах змін навколишнього середовища».^[76]

Наукові інтереси: фауна та екологія наземних хребетних Східної Європи, біогеографія та еволюція видів-двійників, концепції виду та моделі видоутворення, раритетні види та адвентивна біота.

Індекс Гірша за персональним профілем у Гугл-Акедемії складає h = 36. Найцитованішими 10-ма працями за цим критерієм є:

Окрім публікацій з високим індексом Гірша, сам дослідник виділяє найбільш вагомі публікації, перелік яких розміщено на сайті Теріошколи. Публікації поділено на наступні основні категорії:

• Книги та збірки

• Огляди складу та змін фауни

• Огляди та ревізії окремих систематичних груп ссавців

• Статті щодо проблеми виду

• Статті про види-двійники

• Еволюційна та екоморфологічна диференціація видів

• Охорона тварин та фауна заповідників

• Статті про кажанів

• Статті про угруповання тварин

• Статті про рідкісні види та їх динаміку

• Публікації про теріологію і теріологів

• Публікації про колекції та роботу з ними

• Дослідники природи сходу України
• Українське теріологічне товариство
• Лабораторія екології тварин та біогеографії «Корсак»

• Загороднюк І. Теріологічна школа та розвиток теріологічних досліджень в Україні [Архівовано 29 жовтня 2013 у Wayback Machine.] // Заповідна справа в Україні, 1999, том 5 (1). — С. 78—81.
• Лабораторія «Корсак» — науковий центр, що займався питаннями дослідження поширення, екології, історичних змін та питань охорони фауни сходу України (2006—2014).
• Загороднюк І., Колесніков М. Лабораторія «Корсак»: підсумки п'яти років діяльності [Архівовано 17 листопада 2017 у Wayback Machine.] // Динаміка біорізноманіття 2012. — Луганськ: Видавництво ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2012. — С. 246—249.

• Ігор Загороднюк: вибрані публікації // Теріологічна школа (Сайт Українського Теріологічного Товариства НАН України).
• Профіль у Google Академії
• Профіль у національній бібліотеці України імені В. І. Вернадського (НБУВ)